Безнадійно закоханий

****

Мій ранок починається однаково душ, кава, гортання стрічки в соц. мережі. Але останнім часом, а тобто тиждень ранок починається зі спогадів. Зі спогадів про сон. Сон ніби реальність. І коли я прокидаюсь відчуваю якусь втрату. Наче втратив частинку себе та настрій на цілий день зіпсований. Мій друг весь час питає чи зі мною все добре. Я кажу, що так і не наважуюсь розповісти про сон, адже знаю якою буде його реакція. Він скаже, що це маячня, що цього бути не може та буде вважати мене божевільним. А може я дійсно божеволію? І мені варто звернутися до лікаря?

Я прокинувся від дзвінка будильника, який у мене заведений на сьому ранку у телефоні. А в голові цей самий сон, який я добре пам’ятаю.

“Я сиджу за столиком з якоюсь панянкою у якої золоте волосся, чарівна посмішка, неначе промінчик сонця. Блакитні як небо очі та ніжні руки до яких я доторкаюсь в цю хвилину. На нігтях ніякого манікюру немає та він їй не потрібен. І на обличчі ніякого макіяжу, лише її природна краса. Ми п’ємо каву та весело про щось розмовляємо. Сьогоднішня тема у нас була про відпочинок, де та коли ми відпочивали. Вона мені розповідала, що ніде окрім моря не була та й потрапила туди чисто випадково, а так весь свій час живе в якомусь селі. Я ж розповідав, що був у багатьох країнах, а вона із задоволенням слухала мої розповіді” на цьому сон закінчився від цього чортового будильника. І забути цю дівчину та нашу розмову я не можу, хоч вбий, а я все пам’ятаю. Від цього стає на душі важко, адже у реальному житті вона не існує.

Я приїхав на роботу о дев’ятій годині. На щастя не запізнився, адже начальник у мене суворий, а буває й роздратований як чорт. Ходять чутки, що цей чоловік не зовсім той за кого себе видає. А саме він багатий, що ніби його статки це не його, адже він викрав трильйон доларів. Потрапив у розшук, але йому якось вдалось втекти з країни. Він змінив собі ім’я та зовнішність, що й впізнати важко. І чому я працюю на нього, не знаю. Я зайшов у офіс та сів за свій стіл, у мене є напарник якому байдуже на все, що тільки можна. Він флегматик ще той. З ним працюється тяжкувато, але це не проблема для мене. Наша компанія вивчає докладно координати, меридіани та загалом всю земну кулю. Працюю у компанії вже третій рік, але задоволення мені ця робота аж ніяк не приносить. Може звільнитися, чи як? На обідній перерві я дістав свій блокнот та почав в котрий раз малювати портрет дівчини зі сну. У мене цих портретів вже багато, що навіть друг помітив це. Він мене почав підколювати у тому, що я так багато малюю цю дівчину, а познайомитись з нею не наважуюсь. А як познайомитись, якщо вона лише у моєму сні?

— Ах, ти ж невіглас — почулося мені з кухні, у якій я сиджу та п’ю солодкий чай. Це голос був мого начальника. І на щастя він кричить зовсім не на мене.

— Це якесь непорозуміння. Я все зараз виправлю — сказав спокійно мій напарник.

— Тільки спробуй не виправити, вилетиш ти з цієї компанії як пробка! — начальника на такі слова спровокувати легко, а ось зупинити важко. Головне не попастись йому під гарячу руку. Він зайшов у кухню та подивився на мене.

— А ти чому сидиш та нічого не робиш?!

— У мене взагалі-то перерва. Я майже все зробив, що мав — сказав я спокійно та продовжив малювати портрет. Тоді цей розлючений чоловік підійшов до мене. З силою забрав олівець та відірвав сторінку блокнота, а після порвав її. Це було вже занадто для мене.

— Що ви робите?!

— Йди працюй!

— Нікуди я не піду! Через таке відношення до мене... загалом я звільняюсь!

— Добре, на одного трутня буде менше!

Я зібрав всі свої речі, написав заяву на звільнення. Директор із превеликим задоволенням її підписав. Я вийшов на вулицю та ніби ожив. Більше не буду чути криків ні у свою адресу, ні в адресу колег.

Сьогодні мені знову снилась вона. Останнє, що я встиг почути до того як продзвенів будильник були якісь цифри, числа. Прокинувшись я їх відразу записав, бо подумав, що забуду їх. Але вони крутились у мене в голові цілий день та ще й папірець на якому вони були написані попадався мені на очі. Я подумав, що це може бути номером телефону, я намагався подзвонити по цьому номеру та виявилось, що такого не існує. А після до мене прийшла ще одна думка, я відкрив карту світу та почав перевіряти координати. І таки знайшов на карті ці координати. Це виходило на карті, якесь маленьке село. Я почав роздивлятися фотографії цього села, прочитав про нього. У мене виникло бажання поїхати у це село, може ця дівчина яка мені сниться кожної ночі живе саме у тому селі? Може там я знайду своє кохання? Мене тут нічого не тримає. Роботи вже немає, рідних теж... ну, лише один друг, але я не думаю, що він помітить мою відсутність тож я вирішив поїхати туди, не думаючи, що на мене там чекає.

Зібравши всі речі, які мені треба, поїхав в аеропорт, а там вже купив квиток на літак. Виявляється летіти мені туди дуже довго. З Токіо до України швидко не долетиш. Але це мене аж ніяк не лякає. Загалом полетів я у невідомість.

Під час польоту було дуже “весело”. Якась жінка весь час називала свого сина стихійним лихом, бо той щось не так зробив, чи не те сказав. Мені було його шкода, чесно кажучи. Долетівши до якогось міста, мені потрібно було пересісти на інший літак та летіти знову довго. Пролітаючи, я бачив багато архіпелагів, які було досить добре видно. Вид з висоти просто неймовірний. Та дивлячись на всю цю картинку я згадував свої сни, цю дівчину, яку можливо побачу... слово “можливо” мене лякає. Бо я хочу бути впевненим, що не лечу туди даремно. Прилетівши у потрібне мені місто я знову почав роздивлятись карту, і знову ж без проблем знайшов це маленьке село. Воно виявляється ще далеко від місця де знаходжусь я. Я вийшов на вулицю, зараз ніч. Вулицю було видно завдяки ліхтарям. Я втратив відчуття часу та не знаю, яке зараз число, який день тижня... не знаю. Знаю лише одне, що скоро я все ж буду у тому селі. Я викликав таксі, яке приїхало швидко, але таксист сказав, що він не знає як їхати у те село та GPS не показує правильну дорогу, тому він підвезе до найближчого місця звідки можливо доїхати до того села. Їхали ми так півтори години. За цей час ми багато з цим таксистом розмовляли. Я йому розповів і про сон і про те, що мене тягне у те село. Він мене уважно слухав, а після сказав “Я сподіваюсь ти знайдеш, що шукаєш”. Він не сказав, що я якийсь божевільний та сказав мені цю фразу, яка мене підбадьорила. Він довіз мене до зупинки та сказав, що до села ходить один єдиний автобус. І мені на щастя поталанило, бо якраз у цю хвилину автобус приїхав до зупинки. Я зайшов у автобус та сів на вільне місце, з кожною зупинкою людей ставало більше й більше. І в один момент почув фразу жінки.