Глава 54

Час для Еріки не просто зупинився, він цілком застиг. Застиг десь в її свідомості, бо навкруги все продовжувало рухатися. Вона не одразу навіть відчула, як по щоках покотилися сльози. Жінка не могла відвести очей від слідчого, їй не вірилося, що вона його зараз бачить! Що він – живий! Еріка спочатку смикнулася, але потім зиркнула на Безіменного, який також виглядав приголомшеним. Проте вона все ж не витримала, кілька секунд і Еріка стрімко підскочила до Івана та міцно його обійняла.

- Оу! – чоловік дивився на неї шаленим поглядом. Він просто здійняв руки та затримав їх у повітрі.

Судмедекспертка дала волю сльозам. Їй хотілося не просто виплакати свій біль, а навіть викричати його. Вона притискалася до Івана, не замислюючись, чому він тут? Чому не відповідає їй взаємністю? Невже чоловік справді вважає саме її винною у його смерті? Але несподівані слова, які нарешті торкнулися вух Еріки, змусили жінку одразу вгамуватися:

- Ладе, а що відбувається? Вона – теж вартова? Чи потребує нашої допомоги?

Еріка за мить відсторонилася та відступила на декілька кроків, витираючи рясні сльози. Вона дивилася в темні очі пана Степового й поступово усвідомлювала правду, яка відчинила перед нею свої двері.

- Ви – вартовий? – їй дивно було звертатися до чоловіка на «ви», однак, вона розуміла, що він її просто не пам’ятає.

- Так, а ви? – вуста Івана розійшлися в неймовірно милій усмішці, смерть не забрала того тепла, яким вона володіла.

Еріка усміхнулася у відповідь:

- Не зовсім. Вибачте, що накинулася на вас. Я..., я обізналася. – Еріка кивнула та знову витерла кілька сльозинок, всередині неї таке відбувалося, що стримувати себе було досить складно.

Він знизав плечима:

- Все гаразд. Таке трапляється. Але хто ви? Я думав до «Кола долі» можуть наближатися лише вартові та земні провідники? – пан Степовий переводив погляд між Ерікою та Ладом.

- О, вона – більше, ніж вартова чи земна провідниця. В певному сенсі Еріка врятувала майбутнє нашого Кола. – Здається, Ладові вже було відомо про підказку, чи, можливо, в них з Аріадною якийсь ментальний зв'язок і вони інформацію здатні подумки передавати.

- Еріка...? – слідчий зупинив проникливий погляд на жінці та почав наполегливо в неї вдивлятися. Судмедекспертка ніяк не могла вгамувати свої сльози, уявляючи якою дивною зараз виглядає.

- Гадаю, нам вже час. Рада була побачити тебе, Ладе. І взагалі, всіх вас. – Вона мазнула очима по Івану, невпевнено розвернулася та пішла назад до Алара.

- Вибачте, а ми точно з вами ніде раніше не зустрічалися? – це питання просто обпекло їй спину. Вона розгублено зиркнула на Безіменного, той ледь помітно повів бровою та Еріка здогадалася, що він має на увазі. Жінка усміхнулася і на мить розвернулась:

- Ні. Не зустрічалися. Та я вітаю вас в колі вартових. Вони тут всі, як одна родина. – Коли Еріка наблизилася до Алара та Аріадни, тільки тоді помітила, що несамовито тремтить. Чоловік пригорнув її та поцілував у скроню.

- Він переродився. Іван Степовий отримав другий шанс. Ти маєш пробачити собі, перестати картати та звинувачувати. Тепер з ним все гаразд.

Жінка глибоко зітхнула:

- Напевно про це і натякала Рута, коли сказала, що тут я отримаю відповідь, яку довго шукаю. – Вона поклала голову на плече Безіменному, сльози все ще текли. Еріка відчувала купу суперечливих почуттів: з одного боку – шалена радість через те, що Іван живий, чоловік переродився і тепер він – вартовий «Кола долі»! Але з іншого боку – стояли спогади, тяжкі спогади, як нагадування про того, хто саме винний в смерті слідчого. Кулаки в жінки мимоволі стиснулися, її охопив такий гнів, якого вона ніколи в житті до цього не відчувала. Судмедекспертка так сильно стулила щелепи та вуста, що аж боляче стало.

- Солоденька, що з тобою? Якщо ти на мене сердишся, то повір, я про пана Степового нічого не знала. Як і ти, вперше чую, що він тепер мій колега. А якщо за нього хвилюєшся, то не хвилюйся, Лад буде поряд і допоможе йому. Та ми всі будемо поряд.

- Не знаю, емоції вирують. Мабуть, через таку несподіванку.

- Або через ген перевертня в тобі.

До Еріки дійшло, що варіант Аріадни – досить переконливий, за всіма сюрпризами вона вже й забула, що знаходиться десь посередині між людиною та вовкулаком.

- Тоді нам краще поквапитися назад та призначати побачення Заріцькому. А ти не забувай про мене, солоденька. Коли матимете час, чекатимемо на вас з Ладом в гості. – Еріка підійшла та знову обійняла Аріадну, як не верти, а вартова вже була їй, як рідна.

Жінка ще раз поглянула на «Коло долі», цікаво, чи побачить вона коли-небудь його ще? Краєм ока Еріка помітила, що Іван разом з Ладом теж потихеньку пішли, обговорюючи щось про земних провідників. Цієї миті судмедекспертці згадалися слова пана Степового про те, що долю ми самі собі прокладаємо. Дивно, майже те ж саме сказало їй і «Коло долі», таке враження, ніби чоловік вже тоді відчував, ким, зрештою, стане. Наче ця вікова мудрість йому була дана не просто так. Тепло на душі стало. Та нервова часточка нарешті припинила гризти, натомість тілом розлився спокій. Еріка взяла Алара за руку й вони неспішно попрямували додому.