Глава 50

Вперше. Вперше після гіркої правди, яка відкрилася Еріці про минуле Алара, вона не тікала від нього, не проганяла та не сварилася. Жінка не просто дозволила себе обіймати, якоїсь миті її руки поповзли по плечах Безіменного, а потім зімкнулися за його шиєю. Вона притиснулася всім тілом, поклавши голову чоловіку на груди. Еріка чула, як шалено калатало його серце, як дихання ставало глибшим, а обійми – міцнішими. Він гладив її волосся та спину, відчуваючи всередині таке полегшення, якого несамовито чекав, ніби свіжої води після виснажливої спраги. Його злість на Еріку розчинилася за декілька секунд, наче її ніколи й не було. Як тільки вона опинилася в обіймах Алара, все інше припинило мати якесь значення, нічого й нікого, окрім неї в руках чоловіка, зараз взагалі не існувало.

Еріка прислухалася до своїх думок, але ті мовчали. Чи то від ситуації, в якій вони з Аларом опинилися завдяки підступному Іринею, чи то через алкоголь, проте зараз говорили лише почуття. Так, жінка знала, що повернувшись до своєї реальності, вона точно не складе рук та шукатиме способи, аби повернути й Безіменного, але це все час..., скільки його мине, нікому не відомо. Зараз в неї боліла душа, якби вистачило сил, Еріка б чимдуж кричала на весь магічний ліс. Їй було б абсолютно байдуже, хто почує, літавиця чи той упир, судмедекспертці хотілося горлати про відчай, про те, що вона знову втрачає неймовірно дорогу людину і нічого не може вдіяти. А найнестерпніше у всьому цьому те, що саме Еріка наполягла на їхній подорожі до примарного міста, саме вона змусила Безіменного сюди прийти, тицяючи його у провину, а тепер має попрощатися з ним. В душі аж пекло щоразу при згадці про це, жінка розуміла, що сум, з яким їй доведеться жити, набагато сильніший, ніж той, з яким вона зараз живе.

Еріка здригнулася та ще дуже притиснулася до чоловіка. Сльози вже намочили його футболку, але спинитися вона просто не могла. Біль, якого їй задав Безіменний своєю брехнею, тепер здавався нікчемним в зрівнянні з болем від розтавання, яке поступово наближалося. Як би їй хотілося, аби час зупинився, аби в них було принаймні ще декілька днів. Чому вони жодного разу нормально не поговорили? Чому змарнували стільки можливостей? Еріка вперлася носом в груди Алара та затремтіла від плачу, почуваючи себе абсолютно жалюгідною.

- Гей, ну ти чого? – чоловік ніжно обхопив її обличчя руками та відсунув голову, змушуючи на себе поглянути. В Алара стискалося все від її сліз, хоча в його очах вони теж стояли. Він на мить затримався, а потім важко зітхнув. – Пробач мені, я цілковитий бовдур. – Безіменний нахилився та почав обціловувати сантиметр за сантиметром її солоної шкіри. З кожним наступним поцілунком він усвідомлював, яка Еріка насправді йому рідна, ніби вони були знайомі все життя, навіть ще до того, як чоловік став вартовим.

Якоїсь миті Алар наблизився до вуст жінки та зупинився, він не знав, чи варто продовжувати, чи зараз зовсім не час. Хоча йому несамовито кортіло притиснутися до них, зловити її дихання, відчути, як вона розчиняється в ньому. Безіменний шалено бажав поцілувати Еріку, пристрасно і водночас ніжно, щоб вони разом почали тремтіти. Він мріяв про це давно, але не хотів зіпсувати мить, яка тепер їх поєднувала.

Судмедекспертка спочатку застигла, відчуваючи зніяковіння, але потім поглянула чоловіку в очі та сама повільно доторкнулася до його вуст. Зараз їй це було необхідно, вона потребувала близькості з Аларом, ніби ліків, які допоможуть швидко одужати. Еріка хотіла забути геть про все, хотіла, аби біль та розпач пішли, а замість них запанували зовсім інші відчуття. І жінка не помилилася, як тільки їхні вуста торкнулися одні одних, її одразу охопив жар, а Безіменний смикнувся, наче в нього вистрелили. Але потім вони обоє завмерли, ніхто не наважувався зробити наступний крок, немов на підлітків перетворились, які не знають, що далі треба робити. Та, зрештою, Алар не витримав паузи, вона здалася йому надто довгою, а він не міг і не хотів чекати, й так стільки часу чекав. Чоловік однією рукою зарився у волосся Еріки, а іншою обійняв її за спину, поступово поглиблюючи поцілунок. Дихання жінки, наче світло замерехтіло, в животі розпалювалося полум’я, вона обхопила Алара долонями за шию, сміливо та наполегливо відповідаючи на кожний його рух.

Поштовхи ставали вимогливішими, дотики – сміливішими, а  в диханнях з’являлася пестлива хрипота. Еріці було не зовсім зручно тягнутися до Безіменного, адже він стояв, тому вона встала також. Жінка притулилася всім тілом, відчуваючи напруження у кожному м’язі Алара. Вони не заплющували очей і через те, що бачили потяг та пристрасть один одного, бажання їхні тільки розпалювалися.

Безіменний несподівано трохи відхилив голову Еріки та впився в її шкіру нестримним терпким поцілунком, а потім став поступово спускатися до спокусливих ключиць. Його рука провела по жіночих грудях, ковзнула по животу, а потім перемістилася та стиснула її за стан. Судмедекспертка відчула легке запаморочення, десь зовсім далеко у своїх думках вона усвідомлювала, що їхні поцілунки перероджуються у щось значно серйозніше, але їй так добре було зараз, що зупинити це бракувало тверезості. Долоні Еріки занурились під футболку чоловіка та повільно піднялися аж до плечей, вивчаючи шляхом рельєф його звабливого тіла. Безіменний повернувся до її вуст і тихо застогнав, що тільки дужче розбурхало жінку. А потім крізь нього, ніби блискавка промайнула, він обхопив Еріку за стегна, всадив собі на талію та, не припиняючи її цілувати, пішов разом з нею кудись до іншої кімнати. І тільки коли вона відчула під собою ліжко, несподівано зупинила руки чоловіка, які розстібали ґудзики на її сорочці.

- Безіменний, почекай. – Говорити було складно, бо шалене дихання не дозволяло нормально промовляти слова.