Глава 49

Еріка ні на крок не віддалилася від чоловіка, який зараз чимось нагадував дракона, тільки в людській подобі. Здавалося, що він ось-ось вогнем дихати почне, а з його шкіри підійматиметься дим, як було у примари Дарини. Однак жінку це не налякало, хоча складалося враження, що він цієї ж миті її просто з’їсть, проковтне навіть з одягом. Та крім слів Аріадни, що нічого не вдалося, вона ні про що інше більше не могла думати.

- Ми хотіли тебе врятувати, Аларе. Вибач, що не сказали, але я здогадувалась, що до «Кола долі» ти нам звернутися не даси.

У нього вилиці та щелепа стиснулися з такою силою, Еріка вже було подумала, що він зараз трісне, як ваза. М’язи на шиї та руках теж чимдуж напружилися. Безіменний гнівався. Неабияк гнівався.

- Як ти посміла? Га? Як ти посміла за моєю спиною? – чоловік пронизав своїм вогняним поглядом спочатку Еріку, а потім перевів його на Аріадну, яка дивилася з насторогою, – як ви обидві посміли приймати рішення за мене? – ох він і дихав, наче збігав до себе додому та одразу ж повернувся.

- Послухай, я розумію, що тобі б не хотілося щось просити в Кола, враховуючи, за яких обставин ти припинив бути вартовим, але це єдиний вихід, який..., – Еріка обійняла себе руками, відчуваючи, що розпач вже досить близько, – ..., який, на жаль, не спрацював.

Безіменний ледь не до чола її притулився. Його очі потемніли, ніби ніколи й не були блакитними, в них розгорталося щось геть небезпечне, у судмедекспертки мурахи по спині побігли від цих очей.

- Ні. Ти нічого не розумієш, – а тоді як гаркне, – зовсім нічого!

Еріка здригнулася та все одно не відступила, продовжуючи мовчки дивитися на цього сердитого чоловіка та намагатися збагнути, що вона зараз до нього відчуває. І правда їй геть не подобалася.

Він хотів ще щось сказати, але потім помотав головою та підійшов до Аріадни:

- Повірити не можу, що ти на таке наважилася. Нехай вона, ­– Алар рукою вказав на Еріку, – нічого не знає, але тобі відома ціна. Відома, Аріадно! Навіщо ти це зробила?!

Вартова хутко підвелася та закричала не гірше за цього упертюха:

- Бо я не хочу тебе втратити! Вдруге! Вдруге, Аларе! – у жінки по щоках потекли сльози, – ти залишив мене колись, тепер знову хочеш залишити! Це тобі має бути соромно! Тобі! Я не могла цього допустити, тому пішла на такий крок. І знаєш, що? – вона дужче до нього наблизилася, – зробила б ще безліч подібних кроків, аби тільки ти разом з нами повернувся додому! Егоїст довбаний! – Аріадна штовхнула чоловіка в плече, а тоді стрімко пішла геть, витираючи наполегливі сльози зі свого обличчя. Олекса розвів руками та одразу поквапився слідом за нею.

- Навіщо ти її образив? Хіба не бачиш, як вона тебе любить? Що з тобою коїться, Безіменний? Ми всього лише хотіли хоч щось вдіяти, аби ти тут не залишився? Чи в тебе інші бажання, я вже геть нічого не збагну! – Еріка й сама перейшла на крик, вона також гнівалась на Алара, бо через його поспішне рішення з тим зціленням, тепер все зламалося.

- Пояснень від мене чекаєш? Ну, гаразд, Еріко, ось тобі пояснення! – він знову до неї підійшов, обпікаючи своїм полум’яним поглядом. – Магічна допомога «Кола долі» – це послуга, за яку треба платити. Так, платити, уяви собі! І платити має той, кого вона безпосередньо стосується. Тобто я, Еріко! Ти повинен щось виконати натомість, аби отримати часточку унікальної магії. Зважаючи, що я – колишній вартовий, який за власним рішенням покинув призначення, обране для мене самою долею, як гадаєш, що я повинен буду зробити за прохання Аріадни?

В судмедекспертки дихання миттєво пірнуло в якесь невидиме провалля, бо вона одразу здогадалася:

- Ти..., ти матимеш знову стати вартовим, так?

- Браво! – Алар награно зааплодував. – А я не хочу бути вартовим. І моя помилка в почуттях, в тому, що насправді я закоханий..., – він ненадовго замовк, на його обличчі намалювалися емоції боротьби, але потім чоловік гучно видихнув та махнув руками, – трясця, Еріко, мені вже набридли ці недомовки! В тебе! В тому, що насправді я закоханий в тебе, хоча ти волієш не бачити цього та не вірити моїм почуттям. Проте це не означає, що я повернуся до місії вартових «Кола долі». Ні, з цим закінчено, я хочу жити інакше, хочу бути вільним та не підпорядковуватися якимсь правилам. А ви з Аріадною ледь всього не зіпсували, ледь знову не змусили мене виконувати обов’язки, які я виконувати більше не бажаю.

- А звідки така впевненість, що тебе прямо змусять бути вартовим?

- Бо я вже звертався, Еріко! Колись необачно вирушив до іншого виміру, на кшталт того, в якому ти була, бо думав, що знайду там підказку. Коли повернутися не зміг, звернувся до Кола. І мені чітко дали зрозуміти, яка за повернення на мене чекатиме плата. Добре, що я знайшов тоді інший вихід та уникнув будь-яких зобов’язань.

Еріка здалася, в неї потекли сльози, які спинити вона була не в змозі. В горлянці, ніби застряг шматок чогось колючого. Усвідомлення наслідків їхньої з вартовою невдачі та причин гніву Алара пронизували її, наче крижаний вітер, змушуючи здригатися. В неї спочатку промайнули думки: можливо, якщо сам чоловік звернеться до «Кола долі», то щось може й вийти, але тепер вона розуміла, що цього точно не станеться. І його зізнання у коханні до неї в цій ситуації зробило ще гірше.

- Ти серйозно? Ти серйозно ладен лишитися тут, аби тільки не стати вартовим?