Глава 47

Тепер всі очі дивилися на головну відьму примарного міста. Збентеження Пелагії, ніби й сам простір навколо наповнило. Тиша запанувала така, що і будь-чий стукіт серця можна було почути. Відьма не одразу щось відповіла Дарині, уважно її розглядаючи.

- Якщо не віриш мені, візьми камінь, ти й зараз відчуваєш тепло, а з ним, побачиш історію.

Пелагія примружилась та застигла, дослухаючись до своїх відчуттів, а тоді, зрештою, зітхнула та підійшла до каменя. Спочатку здавалося, що коли вона візьме його до рук, примара зникне, але ні, дух Дарини Турчинової продовжував висіти в повітрі й після цього. Відьма поклала камінь собі на долоню та накрила його іншою, заплющуючи очі. І хвилини не минуло, як вона знову розплющилась, на її обличчі було намальоване справжнє приголомшення.

- Марк..., мій рідний брат! Він покинув примарне місто до того, як воно стало тим, яким є. Ти – пряма його спадкоємиця..., – Пелагія невідривно вдивлялася в привид жінки, а потім несподівано помотала головою і погляд її змінився, – як ти могла використати сили та знання своїх пращурів на шкоду? Як спромоглася піти хибним шляхом, володіючи вміннями, якими інші не володіють? Нейтралітет – зовсім не про це. У вашому світі всі сказилися від почуттів! Іноді я не шкодую, що в нас інша реальність.

- Мені прикро Пелагіє. Неймовірно прикро... Але почуття завжди були й будуть, вони затуляли мій зір, не заперечую, я не хотіла вірити в те, що відчувала. Пробач..., пробач мені. Сором за свої вчинки переслідуватиме мене і в цьому житті. Але зараз я хочу все виправити, зараз така можливість є. Тож допоможи цим людям, віддай їм підказку, бо таких, як Заріцький, треба зупинити раз і назавжди.

Відьма невдоволено підвела голову:

- Наробила справ ти, а виправляти маю я?

- В тебе немає іншого вибору. За мою помилку треба відповісти світлом, рівнозначним тому, що вчинила я, і ти знаєш про це.

- Так, знаю. – Пелагія майже перебила примару і задумливо сама себе обійняла. – Але щодо підказки..., я маю поміркувати, – відьма поглянула на інших, – завтра після свята повідомлю вам про своє рішення.

- Вибачте, – Еріка звернулася до пані Дарини, бо інтуїтивно відчула, що розмова добігає кінця і Пелагія зараз анічогісінько про підказку більше не скаже, – ви говорили, що хочете помститися Заріцькому, що конкретно ви мали на увазі?

Привид відьми усміхнувся:

- О, я чекала на це запитання. Так само як і ви, я хочу зупинити того мерзотника. Але всі мають розуміти, що знищенням однієї з підказок, нехай і такої значущої, його лише пригальмує, але задуму свого він не полишить. В нього купа дрібних чаклунів та тіл з чужими душами, які у всьому слухаються його. А останнє, про що мені вдалося дізнатися, Заріцький і сам почав опановувати магію, це лише питання часу, наскільки глибоко він зануриться туди. Тому зволікати не можна! Ми маємо заклясти мій камінь, адже той хоче його повернути. Але заклясти реліквію мають три справді сильні відьми: я, Пелагія та Рута.

- Ви серйозно? Рута? Ви гадаєте, вона погодиться на це? – Безіменний мав збентежений вигляд. – Вона не любить втручатися в такі речі.

- О, Рута вже давно втрутилася, ви просто цього не бачите.

- Хто така Рута? – Еріка розвернулася тепер до Алара.

- Лісова відьма.

- Лісову відьму звуть Рута?! – жінка від подиву навіть забула, що вони з Безіменним майже і не розмовляли після її випробування та його дурнуватого вибрику зі зціленням. – Вона казала, що її ім’я – таємниця, яка ретельно охороняється.

- Це правда, – Дарина одразу пояснила, – ця відьма – втілення сил природи, вона особлива та не належить до жодних відьомських течій. Тому її ім’я відомо тільки обмеженому колу осіб, здебільшого нащадкам родів, які знаються з магією не одне століття. Ну, і як виявилося, деяким колишнім вартовим. – Примара перевела погляд на Алара.

- Зрозуміло. – Еріка навіть не здивувалася, що чоловіку відоме ім’я лісової відьми, зберігати таємниці – Безіменний майстер. – То на вашу думку вона допоможе?

Дарина таємниче усміхнулася:

- Впевнена, Рута вже передбачила нашу з вами розмову та приготувала все необхідне.

- Тоді, гадаю, що з легкістю зможу вручити заклятий камінь Заріцькому. Він вважає Алара – потужним чаклуном, хоче, аби я його привела та вмовила працювати на нього. Я скажу, що мені вдалося, призначу зустріч, а на додачу ще й пообіцяю повернути камінь.

Очі примари збуджено спалахнули:

- Чудово! Головне вкладіть його в руку мерзотнику, вся магія, що оточує Заріцького, вмить зникне, позбавивши сил не лише підлабузників-чаклунів, а й звільнивши душі з тіл та реліквій. А там вже і я не забарюся, будьте певні, він отримає своє. – З Дарини знову почав підійматися дим, здається, вона вже передчувала смак помсти зраднику свого серця.

- Пелагіє, ви ж допоможете нам з цим? – Еріка повернулася до відьми, яка, наче й досі не відійшла від зустрічі зі спадкоємицею свого роду. Жінка якийсь час мовчала, а потім коротко відповіла:

- Так, з цим допоможу.

Несподівано до них наблизився Іриней:

- Не хочеться заважати, але вже темніє. Незабаром дехто може вийти на полювання. – Чоловік-химера зиркнув на гостей. – Вам би викупатися не завадило, до того ж зробити це чимшвидше, бо потім вас зачинять всередині, адже тут справді найбезпечніше місце.