Глава 46

Еріка втомлено зітхнула, сховавши на мить обличчя в долоні:

- Цього ще бракувало. А вона не пояснила, чому?

- Сказала, що підказку їм довірили дуже давно і вони мусять її оберігати. А ще сказала, що отримати ту може лише людина. – Аріадна спантеличено мазнула поглядом по Іринею, тепер він з обох боків виглядав однаково, що бачити досить незвично.

- Я чомусь і не сумнівалась. Добре, що людина в нас є. Треба ще раз пояснити Пелагії все. – Еріка теж зиркнула на чоловіка-химеру, але той здійняв свої руки в повітря:

- На мене не дивись, я говорив, що рішення про підказку не мені приймати.

- Гаразд, ходімо.

- Іринею, ти йди, а ми з Ерікою погалдимось трішки.

- Що зробите?

Аріадна пустила очі під чоло:

- Поговоримо. Йди вже!

Іриней зареготав та попрямував до дверей, повертаючись шляхом до свого звичайного вигляду.

Вартова переконалася, що він пішов, а тоді наблизилася до жінки й розгнівано зашипіла:

- Ти що виробляєш таке, га?!

- В сенсі? – Еріка взагалі не зрозуміла дивних претензій Аріадни у свій бік. – Що не так?

- Що не так? Серйозно? – вартова склала руки одна на одну та з невдоволеним виразом обличчя підвела голову, – знаєш, коли ми тільки зустрілися і я дізналась всю вашу сумну історію з Аларом, як він тобі брехав і таке інше, співчувала з усього серця. Справді. Але чим далі я тебе пізнаю, тим більше усвідомлюю, що ти недалеко від нього відкотилася.

Судмедекспертці не подобався тон, яким з нею розмовляла вартова, але вона вирішила не бити одразу всі горщики.

- Аріадно, що ти маєш на увазі?

- Ти..., – жінка перевела подих, аби не лаятися на всі заставки, – ти вже визначся з пріоритетами якось, добре? То в тебе, виявляється, незрозумілі почуття до того слідчого, то ти вже з цим перевертнем-химерою фіглі-міглі заводиш. А як же твоє кохання до Алара? Отак швидко минуло? – вартова підвела руку та вказала на помешкання відьми, – він там кров’ю стікав тільки-но, якщо ти не помітила! До речі, через свої почуття до тебе! А тепер назавжди залишиться тут! Також твоєю ласкою! То нащо ти з себе таку всю ображену вдаєш, якщо він тобі геть не потрібен?! – Аріадна таки не втрималась і останні речення не промовила, а прокричала. Ну, добре хоч без звичної відбірної лайки.

А в Еріки аж здатність до конструктивного діалогу зникла. Почувши весь цей маразм, вона просто застигла на декілька секунд. То це так судмедекспертка виглядає в очах інших?  

- Ти зовсім з глузду з’їхала? Іван Степовий – особлива людина в моєму житті, ясно? Була. Я безмежно його поважала і завжди поважатиму. Мені неймовірно пощастило зустріти такого чоловіка. Але я не закохувалась в нього, як у твого колишнього побратима, який виявився підлим брехуном! А щодо Іринея, по-твоєму, якщо я його не лаю та не сахаюся, як ти Олекси, то вже почуття до нього маю, так? Дитячий садочок, Аріадно! А ти сама, взагалі, закохувалась колись? Так враження, що ти зовсім не розрізняєш, де симпатія, а де щось більше.

Аріадна знітилася. Помітно, що запитання Еріки її збентежило, а ще виразніше помітно – вона не знає, що на нього відповідати.

Жінка одразу вгамувала запал. Вона зрозуміла, що влучила туди, куди навіть і не цілила. Особливо, коли щоки вартової за мить почервоніли. Еріка зітхнула:

- Гаразд, облишимо цю дурну розмову. Якщо тобі конче важливо знати, чи відчуваю я щось до Безіменного – так відчуваю. Але це не означає, що я зараз же стрибну до нього в обійми. Мені й досі болить його брехня, зрозумій, Аріадно. Проте тут ми не залишимо твого побратима. Іриней підказав дещо цікаве і для цього мені потрібна твоя допомога. – Еріка швидко переповіла задум чоловіка-химери стосовного того, аби вартова звернулася завтра до «Кола долі». Аріадна уважно слухала, здається, вимальовуючи все у своїй голові, але насуплені брови одразу випрямились. Вона задумливо знизала плечима:

- Дивна пропозиція, не впевнена, що вийде, але іншого задуму в нас поки нема.

- Отож-бо! Але Безіменному про це говорити не можна, він як почує про зв'язок з «Колом долі», почне заперечувати. Самі тишком-нишком все зробимо.

Аріадна кивнула у відповідь.

- Гаразд, ходімо, а то ще запідозрять щось. – Еріка дійшла до дверей та хотіла їх відчинити, проте вартова її покликала.

- Чуєш? Ти маєш рацію щодо моїх почуттів. – Аріадна неспішно до неї   наблизилась. – Я не знаю, як було в моєму минулому житті, мабуть, Аріадна-людина теж закохувалась, може навіть і не раз. Але у світі вартових..., – її щоки знову розчервонілися, ніби вона коло вогню постояла, – мені не відома близькість з чоловіками. Я не знаю, що це таке. Як воно, взагалі? – Аріадні було невимовно ніяково, одного погляду вистачило, аби це збагнути. У Еріки вкотре щодо неї склався пазл, як і до її нещодавніх претензій.

- Це особливі відчуття, але воно того варте. – Жінка усміхнулася та поклала руку їй на плече. – В тебе неодмінно все буде. Я впевнена. Але дозволь маленьку пораду – придивися до Олекси, він гарний чоловік.

- Ти що! Це ж перевертень! Та ще й Рудий!

- Але він же не винен в тому, що сталося у твоєму минулому житті. Поміркуй над цим. Бо Олекса зиркає на тебе з цікавістю. В його очах з перших хвилин вашого знайомства виблискує інтерес, навіть попри твій довгий язик.