Глава 45

- В сенсі він залишиться в примарному місті назавжди?! – Аріадна склала руки в боки та зробила декілька кроків до Пелагії. – Чого це раптом?!

- Я бачила, що вам розповідав Іриней, але й від себе дещо додам. Ми не можемо покидати примарне місто, ми зачинені в нашій реальності через його енергію, з якою пов’язані. Тут спрацювати може тільки інша сильна прив’язка. А оскільки всі ми тут мешкали до того, як наше місто стало примарним, то подібних прив’язок з іншими реальностями майже ні в кого з нас нема. Відповідно, зцілюючи його, я використаю магію наших джерел, тому він теж стане пов’язаним з енергією міста.

- Що за маячня? Стоп. Почекайте. – Аріадна перевела погляд на Алара. – Ти казав, що поранення не надто глибоке, так?

- Ні. Життєво важливі органи не пошкоджені. – Олекса випередив з відповіддю колишнього вартового, тим самим зекономивши йому сили.

- В нього сильна кровотеча, там шви накладати потрібно. Якби ж в нас були аплікаційні анестетики, вони б змогли зменшити її, а так..., – Еріка виглядала геть розгубленою після слів Пелагії. Вона вже відверто втомилася від того, що на їхньому шляху постійно якість перепони.

- О, люба. Озирнися навкруги, я не хочу нагнітати, але у нас майже все відбувається за допомогою магії, і лікування в тому числі. Та я і не пам’ятаю навіть, коли тут взагалі хтось десь хворів.

- Я бачу, що ви вишивати полюбляєте..., – судмедекспертка сама не вірила в те, про що зараз роздумувала, вона раніше навіть припустити подібне б не змогла. Та ще й розбовкала все. Мабуть, від спантеличення.

- Ти зможеш зашити його звичайними нитками та голкою?! – в Аріадни аж очі спалахнули. Не зрозуміло, чи то від приголомшення, чи від промінчика надії, що замайорів на обрії. Однак Еріка усвідомлювала, що попри свої страхи, зі здоровим глуздом прощатися не можна. Вона напружено видихнула та, зрештою, покрутила головою:

- Треба шукати інший вихід. Це надто ризиковано, може розвинутися інфекція.

- А якщо йому ще одну пов’язку накласти? Полежить поки, ми ж тут ненадовго, чи не так? – вартова не здавалася, проте Пелагія і тут знайшла, що протиставити:

- Так, послухайте, яке б ви рішення зараз не прийняли, я маю вас попередити. В нашому місті не всі з гарними намірами, не всі служать добру, енергія наших джерел не має якогось конкретного боку – світлого чи темного, вона – нейтральна. Кожний сам обирає собі напрямок. Мало того, що сюди прийшла людина, а з людей у нас тільки ті, які безпосередньо наділені магією міста, такі, як я. І подібних небагато. Тому звичайну людину тут відчуватимуть цілком всі. Вже відчувають. А ще й   рана..., – відьма вказала на Алара, – серед нас є істоти, які живляться кров’ю. І це гірше, ніж просто упирі, про яких ви, мабуть, чули. Вони також можуть відчути її та спробувати поласувати, тому ваш друг в чималій небезпеці. І ще одне, ви завітали в досить невигідний для вас час, бо завтра – день нашого міста, точніше день, коли воно стало примарним. Для нас це не просто свято, це мить, коли всі потоки енергії відкриті, тому будь-яке дійство матиме неабияку силу. Для нас це день – ритуалів.  Я – головна відьма, в мене є певні обов’язки, я знаходитимусь зі всіма, а відповідно не матиму можливості постійно вас захищати. Та й мої сили – не наймогутніші, обіцяти, що впораюся будь-ким з нашого міста, кому закортить нашкодити вам, я теж не можу.

Несподівано Іриней наблизився до Еріки та обійняв її своєю людською рукою за плечі:

- Ну, про неї подбаю я.

Жінка знітилася. Вона геть не очікувала від нього подібного жесту, особливо в цій ситуації.

- О, а коли це ви так потоваришувати встигли? Ти ж збиралася привид свого того слідчого викликати, аби вибачення попросити, а тепер вже перехотілося перепрошувати, чи що? – треба було бачити розгніваний погляд Аріадни, вона зараз на Еріку дивилася, наче на хвойду якусь. Судмедекспертка миттю відійшла від чоловіка-химери, вона ніби нічого й не зробила, але неприємно стало, капець! Іноді Аріадну добряче заносить, язик – зовсім без кісток!

- Так, все. Зцілюйте мене..., – Алар хрипко промовив та скривився, намагаючись спертися на лікті, аби підвестися.

- Як це, зцілюйте, ти геть здурів?! – блискавки від погляду вартової тепер перемістилися до нього.

- Я не хочу лежати тут безпорадним, ясно?!

- А, то ти лишитися в примарному місті назавжди вирішив?!

- Я..., я щось вигадаю.

- Що ти вигадаєш, ненормальний?! – Аріадна ладна була придушити його, здавалося, наче вона прямо зараз це і зробить та вже не треба буде нікого зцілювати.

- Безіменний, не поводь себе, як дитина. Зцілитися за допомогою магії цього міста – не вихід.

Чоловік нагородив Еріку вбивчою посмішкою:

- О, то мені треба було кров’ю почати стікати, аби ти нарешті почала мене називати, як я просив? А що вихід, Еріко? Скористатися магією міста, аби духів померлих викликати? Точніше, дух одного померлого? Так?

- Припини! – слова Алара, наче у самісіньке серце вдарили її. Вона й так почувалася не найкраще, а той з Аріадною, ніби змовилися! – Ми прийшли сюди вчотирьох і підемо звідси так само – вчотирьох, зрозуміло? – сперечатися з блідим, спітнілим Безіменним, в якого під очима настільки посиніли кола, що моторошно робилося, було важко. Насправді він з кожною хвилиною виглядав все гірше. Але Еріка навіть думати не могла про те, що чоловік залишиться в примарному місті назавжди. Змиритися з усвідомленням, що вона більше ніколи його не побачить, виявилося неочікуваним та надскладним завданням. Одна справа самій вирішити віддалитися, а інша – знати, що можливості побачитися – просто вже не існує!