Глава 40

Олекса дивився на створіння спантеличено. До цього видавалося, що його нічого не може здивувати, але зараз це хибне враження випарувалось взагалі.

- Якщо відверто, я гадав, вас не існує. – Чоловік не відводив погляду, уважно спостерігаючи за найменшими рухами відомої тільки йому істоти.

- Дивно це чути від перевертня, брате. Хіба для людей ти – існуєш?

- Дехто в нас дійсно вірить. І таких насправді набагато більше, ніж здається.

Створіння припинило усміхатись, сховавши нарешті свої ікла:

- Мені тут нічого не здається, брате. Я не відаю, що тепер на думці у людей. В мої часи про нас знали, але не вбачали небезпеки. – Несподівано створіння перевело погляд на Еріку, впираючись в неї своїм фіолетовим оком, – але мені приємно бачити, що люди у вашому товаристві також є.

Судмедекспертка здригнулася. Від його погляду всередині все кригою вкрилось. Створіння не було схожим ні на кого з магічного світу, де вона вже ледь не «своєю» вважалася.

- Гей! Тут вистачає людей. Може зі мною поговориш? Хто ти? – Алар зробив декілька кроків назустріч створінню. Чоловік наполегливо дивився в людську частину обличчя, міцніше стиснувши в руці кинджал.

- Твоя зброя тобі не допоможе. Тим паче ти вже давно поза грою. Вартових, теперішніх чи колишніх, я відчуваю добре.

- Взагалі-то я питання поставив, розкриєш вже нарешті інтригу, аби ми хоч розуміли, хто перед нами? А то нечесно виходить, ти про нас знаєш, а ми про тебе – ні.

Створіння знову посміхнулося, наче все це його тішить та розважає.

Алар перевів погляд на Рудого:

- Олексо, хто він такий?

- Так, Олексо, хто я такий? – воно, ніби кривлялося, глузуючи з присутніх.

- Химера..., – перевертень відповів з видихом. Пролунало це, немов стріль стрельнув. Еріка з Аріадною миттєво перезирнулися. Жінка бачила, що вартова бліда й налякана, але принаймні на ногах трималась.

Створіння до них неспішно наблизилося:

- Не просто химера, брате. Міжвимірний вид. Єдиний і неповторний. Однак, здається, твої товариші не тямлять, хто це. То поясни своїм друзям, я зачекаю. Хочу побачити їхні вирази облич, коли вони почують про головну мою здібність. 

Очі в Олекси декілька раз спалахнули. Він зітхнув і затамовано відповів:

- Міжвимірні химери чимось подібні до перевертнів. Тільки ми перевтілюємося на тварину цілком та в певних випадках, а вони завжди мають половину тіла – людську, а подобу іншої половини – можуть обирати з будь-якого виміру. Та, затемнена частина, спроможна перетворитися на абияке створіння за його бажанням і вибором.

- Трясця... то він і сили того ж створіння матиме? – в Аріадни скронею побігла тонка цівка поту. Вона страшенно нервувала та відверто боялася, вартова ще ніколи не відчувала такого незрозумілого страху, хоч і не усвідомлювала його джерела.

- Так, люба! – створіння підійшло до неї, але поряд одразу опинився Олекса. Молодий Рудий став попереду Аріадни та спокійно промовив:

- Не треба лякати її. Тут ніхто не бажає нікому зла. Ми навпаки з доброю метою прийшли.

- Шлях мені заступаєш, брате? – створіння підвело голову, бо Олекса все ж трохи вищий за нього був, і в його погляді промайнула тінь небезпеки, – якось не по-братерськи. А взагалі, з чого ти вирішив, що тут є добро? – на цих словах темна половина химери зарухалась жвавіше, чорний дим в ній пересувався з такою швидкістю, наче пил на кільцях Юпітера. А потім прямісінько на очах вона стала трансформуватися та набувати рис... набувати рис справжнього перевертня! Вже за хвилину перед ними стояло пів людини та пів вовкулаки, яких ніби приклеїли один до одного. Це дійство викликало один з найпідступніших видів страху – заціпеніння, коли в жилах стигне кров, а серце пірнає кудись до п’ят. Ти не можеш ані поворухнутися, ані бігти, ані навіть кричати. Жахіття. Справжнє жахіття!

Найскладніше було Аріадні. Цього разу, на щастя, вона не втратила свідомість, але стояла біла, мов крейда. Її рука, що стискала кинджал, помітно тремтіла. Це – несвідомий страх, вартова сама не розуміла, чому так сильно боялась та не могла контролювати свої емоції. Щось в неї з тими перевертнями сталося, але що саме? І коли? Чому вона не знала відповіді на ці запитання?

- О! Таким істотам ви вже не дивуєтесь? Які сміливі! – голос у химери став грубішим. Дивитися, як від промовляння слів в нього рухалася людська частина рота, а паща перевертня – лише вишкірялась, було моторошно. Навіть Олекса виглядав напруженим, хоча, напевно, й не таке бачив. – Гаразд. Тоді може василіск вас розважить? Однак попереджаю, його погляд здатний вбити. – Цієї ж миті шерсть з міжвимірної половини створіння почала опадати, мов листя з дерев, а натомість тіло за лічені секунди вкривалося шкірою змії, око зробилось вузьким та палало жовтим, а язик – подвоївся. Еріка відчула, як до горлянки підступило. Ще трохи і...

- Досить! – Алар голосно вигукнув. Він і сам дещо зблід, але в очах панувала рішучість. – Чого ти хочеш? Що тобі від нас потрібно?

Химера за краплину часу повернулась до свого первісного вигляду, її затемнена метаморфічна половина вгамувалася та знову нагадувала загадкове космічне тіло.

- Це вам треба потрапити до примарного міста, а не мені. Пригод закортіло? То я їх влаштую стільки, що на все життя вистачить.