Глава 39

До цього Еріка лише у фільмах бачила, як перетворюються на перевертнів. І всім тим відео завжди не вистачало якоїсь природності, тому жінка частенько критикувала сцени перетворення. Але одна справа бачити то на екрані ноутбука, телевізора чи в кінотеатрі, але зовсім інша – споглядати все в реальності на відстані декількох метрів.

Це було схожим на сон, здавалось, що час уповільнився, хоча насправді – геть не так. Очі Олекси дещо звузилися і бурштиново-гарячий колір, до якого присутні звикали весь шлях, а особливо Аріадна, зробився темнішим і яскравішим. Зараз на зміну прекрасному небесному відтінку, який Еріка нещодавно порівнювала з аквамарином, прийшло справжнє полум’я ­– сильне, потужне, панівне. Щоки чоловіка стали трохи запалими, щелепа витягнулася вперед просто за лічені секунди, а потім під світлом зорів блиснули білі, гострі, міцні ікла... Але на цьому перетворення не зупинилось. Обличчя Олекси вкрилося рудою шерстю, вуха загострилися, а ікла виросли ще дужче. Він здер з себе сорочку, завів назад голову і загарчав так, що те виття, яке вони до цього чули, то лише квіточки. А потім перевертень простягнув свою руку і з розмаху вгородився всією пащею прямо в неї... Звук, як ікла пробили плоть, почули всі. Еріка припинила відчувати тверду поверхню під ногами, її взагалі заціпило. Серце стукало так, що вона за ним не встигала вдихати повітря. Судмедекспертка й не кліпала зовсім, немов забувши, як це треба робити. У неї все заніміло від холоду чи від приголомшення, вона й сама вже до пуття не розуміла. 

З руки Олекси полилася багряна в’язка кров і цієї ж миті він одним різким рухом вдруге завів голову назад. Вже людську голову. Це знову був чоловік. По його вустах, як і руці, також текла кров. Олекса глибоко дихав, але блиск в очах трохи вгамувався та повернусь до бурштиново-гарячого. Здавалося, що краплі крові падали не на землю, а на розпечене вугілля, бо від них внизу все шипіло й тріщало. Олекса дістав з кишені штанів серветку та витер рот, а тоді нарешті повернувся до інших і хрипким голосом промовив:

- Вибачте. Але так треба було, – чоловік примружився, – а з нею що? – очі молодого Рудого дивилися кудись на землю. Еріка з Безіменним одразу розвернулися та побачили, що Аріадна лежить без свідомості на траві. Через потрясіння від перетворення Олекси вони навіть не побачили, як вартова знепритомніла.

Всі миттю кинулися до Аріадни. Алар підбіг першим, присів та обережно підвів її голову:

- Аріадно! Аріадно, ти мене чуєш? Аріадно, отямся. – Чоловік легенько плескав зблідлу вартову по щоках.

- Вона зомліла? – Олекса підійшов і став біля Еріки, яка також присіла коло Аріадни, він трохи нахилився, від чого його рука майже напроти очей судмедекспертки зупинилась. Її брови за мить злетіли, адже сліди від укусів – ледь помітні! Тільки-но з них витікала кров, до того ж чимало крові, а тепер на шкірі були всього лише невеличкі ранки, що вже майже й зажили.

- Я досить швидко зцілююся. – Олекса помітив, яким шаленим поглядом на його руку дивилася Еріка. Вона кивнула йому у відповідь і напружено глитнула, перевтілення Олекси й досі стояло в неї перед очима. Жінка випадково мазнула по торсу перевертня, напевно, то було нервове, бо їй захотілось усміхнутися від своїх дивних думок. Тіло в Олекси – неймовірно гарне, як не лякатиме своїми перетвореннями, комусь з дівчат невимовно пощастить.

Несподівано Аріадна закашляла та нарешті розплющилася.

- Якого голого Йосипа...? – але потім вона помітила молодого Рудого та хіба не підскочила над рукою Алара. Вартова була налякана. І це бачили всі.

- Аріадно, вгамуйся, вже все закінчилося. – Еріка намагалась заспокоїти її, але те не зводила очей з Олекси, дихання у неї помітно пришвидшилося.

- Гей, ти що, крові боїшся? – чоловік усміхнувся, проте Аріадна дужче зблідла та миттю підвелася. А коли Алар спробував їй допомогти, розгнівано відштовхнула.

- Попереджати треба, коли перетворюватись збираєшся! – вартова мало не отрутою плювалась, однак до Олекси не наближалася.

- Вибачте, але таку ціну має сплатити той, хто володіє прадавньою магією. Вона в моїй крові, як я і говорив, моя магія – вроджена, в моїй сутності перевертня, тож я і повинен був поділитися нею.

- А раніше сказати ніяк не міг?! – Аріадна аж тремтіла від злості. Або, можливо, від чогось іншого.

- Якби я вам раніше сказав, ти б перша втекла. А тут часові пастки навколо, знаєш, скільки ми тебе потім би шукали? Крім того, я весь і не перетворювався, мені треба було всього лише прогризти свою руку...

- Який жах! А щоб тебе хрущі з’їли!

- Аріадно, досить. – До неї знову підійшла Еріка і торкнулася її плеча, – зараз не час з’ясовувати стосунки, є речі важливіші. Олексо, що далі? – жінка повернулася до Рудого, навіть не давши вартовій щось відповісти.

- А далі треба чекати. На жаль, я не знаю, коли перехід відчиниться.

- Краще б він відчинився якомога швидше..., – Алар напружено дивився кудись вбік. Всі одразу простежили за його поглядом і побачили щось доволі дивне: неподалік в повітрі повільно рухалася напівпрозора стіна, вона була, ніби з води, та трансформувала простір, якого торкалася. Таке враження, наче лісом подорожувала велетенська мильна бульбашка. Загадкова субстанція просувалася тихо й безшумно, і пропри те, що була прозорою, за нею зовсім нічого не виднілося. Відчуття з’являлись теж досить незрозумілі, ніби вона намагалася загіпнозувати на відстані, немов разом з трансформаціями могла стирати й думки. А потім ця бульбашка несподівано зупинилась, перетікаючи маленькими хвильками всередині. Здавалося, що вона побачила мандрівників і тепер з цікавістю спостерігала вже за ними, ще завзятіше впливаючи на їхню свідомість.