Глава 37

Еріка разом з Олексою підійшли до Аріадни й Алара, ох і поглядом вартова нагородила перевертня, аж наскрізь пропалила. Хоча несправжній чаклун теж не відставав, в них з Олексою взагалі взаємна «симпатія» була. Жінка відрекомендувала Аріадні свого приятеля і вартова одразу ж змусила Еріку пекти раків, бо так вже його обдивилася прискіпливо згори донизу, наче рентгенівський апарат.

- Ти вирішила сімдесят кілограмів вовкулацького тестостерону притягти нам на поміч?

- Аріадно! Що ти базікаєш?! – судмедекспертка ледь повітрям не вдавилася. Проте Олекса зовсім не розгубився, чоловік зареготав та відповів:

- Якщо точніше – вісімдесят один. А ти в нас хто, «Ксена – принцеса-воїн» нового покоління?

Цей жартик навіть вуста Алара змусив розійтися в усмішці. Йому, звісно, не хотілося реагувати на слова молодого Рудого, але вираз обличчя Аріадни, яка, здається, анічогісінько не зрозуміла, був аж занадто кумедний.

- Що за дурня? Звідки ти взагалі взявся, хлопче-юначе?

- Може я тебе здивую, але звідти, звідки й ти.

У вартової аж щелепа відвисла з того, що їй хтось не поступається та сміє так нахабно відповідати.

- Еріко, солоденька, нащо нам здався цей дотепник?

Жінка терпляче видихнула:

- Аріадно, вгамуйся, будь ласка. Чи може в тебе є хтось інший, хто в змозі провести нас до примарного міста?

Вартова склала руки та невдоволено пирхнула, жбурляючи в перевертня гнівні погляди.

- Отож-бо! Так, Олексо, розповідай, що і як?

Чоловік кивнув Еріці й миттю пояснив:

- Ми розпочнемо свою подорож звідси та подамося вглиб лісу. Нам доведеться пройти його майже весь та пробратися через хащі, де вже давно ніхто не бував, і оминути їх майже неможливо. Неможливо для того, хто не знає, як це зробити. Але мені та місцевість відома. Примарне місто – пересувне, однак, пращури та охоронці нашого роду підказали, де поблизу є перехід до нього. Більшого вам не розповім, бо заборонено. Ми йтимемо майже всю ніч з невеличкими перервами на відпочинок, адже до ранку маємо опинитися на місці. Попереджаю одразу – легко не буде, шлях досить непростий. Але якщо слухатиметесь мене, то минемо всі небезпеки та перешкоди без проблем.

Аріадна не витримала:

- Ага! Оце я ще перевертнів не слухалась!  

- А доведеться, солоденька. – Олекса з такою серйозністю відсік, використовуючи її ж слова, що вартова не знайшла й чим вкрити.

Чоловік роздав невеличкі ліхтарики, крім того, всі прихопили рюкзаки з водою та найнеобхіднішими речами, бо Давид Афанасійович також застерігав, що шлях неблизький.  

- Отже, поки можемо йти разом, але коли дійдемо до непрохідних хащ, я піду перший, а ви – моїми слідами, домовились?

Еріка та Алар погодилися швидко, а от Аріадна невдоволено мовчала. Проте Олекса вдав, що отримав відповідь і від неї.

За декілька хвилин квартет нарешті вирушив у подорож – загадкової, невідомої та непередбачуваної. А найцікавіше ­– ніхто не знав, як з неї повернутися, і чи повернуться вони взагалі.

Спочатку всі йшли мовчки, чутно було лише їхні кроки та шурхіт трави під ногами. Еріка постійно відчувала на собі погляд колишнього вартового і він її дратував. Якоїсь миті вона не витримала:

- Що таке, Аларе? Ти на мені діру зараз зробиш.

Чоловік насупився та відвернувсь:

- Я попросив тебе не називати мене так.

- Тю! Не зрозуміла, а мені ти чого дозволяєш тебе називати, як і раніше? – Аріадна не була б Аріадною, якби скрізь не встромляла свого носа.

- Відчепися! – Алар махнув рукою й пришвидшився, аби не йти поряд з ними.

- Ти диви, які ми й ніжнесенькі! Дати серветку, аби ти свої слізки та сопельки витер?

- Чуєш, Еріко, а твоя приятелька завжди така язиката, чи то все від того, що їй нудно живеться?

Аріадна за мить опинилась біля Олекси. Вона б з радістю в нього чолом вперлася, але була нижчою, тож діставала тільки до носа.

- Що? Хочеш, аби я твоє волосся понюхав? Ні, солоденька, перевертні так не роблять. – Й секунди не минуло, а чоловік вже тримав Аріадну за руку. – А битися – погана ідея. Особливо з тим, хто більший та сильніший за тебе.

Вартова чимдуж смикалася, намагаючись звільнити свій зап'ясток, всі сили докладала, проте Олекса навіть не поворухнувся.

- Чим більша шафа, тим гучніше падає. – Жінка почала лупцювати руку перевертня, що її тримала. Еріка спочатку терпляче спостерігала за цим дитячим садочком, але їй швидко набридло, тож вона розвернулася і пішла потихеньку за Аларом, який стояв трохи далі та поглядав на неї. Зараз вони прямували стежкою, яку добре було видно, тож судмедекспертка не переймалася, що може заблукати. Однак аби обійти Безіменного і зайвий раз до нього не наближатись, Еріка подалася вліво. Напевно не розрахувала та забагато взяла, бо одразу ж за це й поплатилася, миттєво шубовснувши в глибоку яму. Вона встигнула лише зойкнути, а потім обличчям і долонями втиснулася у прохолодну землю.

- Еріко! – Алар за крихту секунди опинився над ямою. – Еріко, що з тобою? Ти чуєш мене?! Я зараз до тебе стрибну!