Глава 34

Еріка почувалася дивно... Їй наче й зручно було, досить тепло, але якось... вогко. Здавалося, що вона навіть шкірою пару відчуває. Судмедекспертка повернула голову і зрозуміла, що її волосся дійсно вологе, воно прилипло до шиї, до щік та чола. Вона думала прибрати його, але слабкість не дозволяла, до того ж зовсім не хотілося підіймати рук.

Аромат теж відчувався досить яскраво. Трав’яний та духмяний, як чай, тільки немов з польових квітів. Еріка декілька раз глибоко вдихнула, приємні пахощі одразу змастили груди та легені, стало легко, аж спати сильніше закортіло. Але спати їй не дозволили. За мить наполегливий, твердий жіночий голос суворо наказав:

- Годі тобі вже лежати, розплющуй очі.

Знайомий голос..., дійсно знайомий! Проте Еріка лише махнула головою та проігнорувала слова жінки. І одразу ж отримала чималими бризками в обличчя.

- Розплющуйся, я сказала! Бо зараз повне відро крижаної води на тебе виллю.

Не хотіла судмедекспертка слухатись цієї нестерпної особи, але вибору не було, зараз тепло і зручно, крижана вода – зовсім зайва. Вона поворухнулась, а потім нарешті неспішно розплющила очі. Навкруги панувала напівтемрява, тож нічого не заважало та не сліпило її. Жінка спочатку не зрозуміла, де знаходиться, однак потім озирнулася й побачила, що дійсно лежить в наповнених водою ночвах. Вода гаряченька, з неї підіймалася вгору пара, а навколо плавали різноманітні квіти, тому й аромат такий запашний.

Еріка збагнула, що зовсім гола, напевно, її це і привело до тями. Вона обхопила руками боки ночов та вже більш свідомо озирнулася.

- Ви? – судмедекспертка сама не впізнавала власний голос, наче він їй ніколи й не належав. Від слабкості тіло трохи хитало, а в голові дещо паморочилось.

- Звісно, я. Ти ж і попросилася до мене, чи вже не пам’ятаєш?

І тут жінка згадала, як прошепотіла на вухо Давиду Афанасійовичу прохання привезти її сюди, але шляхом заснула, тож, що було далі, після того, як сіла до його автівки, не могла пригадати.

- Де ми знаходимося?

- В моїй хатині.

Лісова відьми розслаблено сиділа на дерев’яному стільці з високою спинкою та пронизувала своїми горіховими очима Еріку. Ніяково ставало від цього погляду, а судмедекспертка ще ж і зовсім гола. Це, виходить, що відьма її й роздягнула...

- Не про те переймаєшся, сонечко. Ти краще думай, як вставати збираєшся.

- Що? – Еріка розгубилася. Її думки знову прочитали, але зараз більше хвилювали слова відьми. – Я не можу..., я не можу підвестися. Зовсім сил нема...

- Як сил нема, то випий відвар, он в кухлі праворуч від тебе. А як в голові слабкість – тоді крижаною водою її й вилікуємо.

- В сенсі? Що ви...

Проте лісова відьма сама підвелася та вкотре суворо промовила:

- Я чекатиму тебе надворі за двадцять хвилин. Не вийдеш – купатиму в кризі, поки сама ходити не почнеш. Одяг – на стільці. І не дражни мене, Еріко, повір, я не Руді, панькатися з тобою довго не буду. – Жінка розвернулася та пішла, а Еріка не знала, що їй тепер робити. Сил підводитись не було взагалі та й не хотілося, тут у водичці тепло і добре, але відьма точно не жартувала про кригу, це якось одразу відчулося, ризикувати не варіант. Тим паче судмедекспертка мала задум, вона не просто так до неї попросилася, а щоб його втілити, треба таки вставати.

Жінка потяглася до кухля та обхопила його обома руками, а потім почала пити духмяний смачний вміст невеликими ковтками. Спочатку доволі дивні відчуття виникли, ніби маленькі іскри промайнули декілька раз тілом, а далі ставало легше й легше, свідомість наповнювалась ясністю, очі розплющилися дужче і дійсно, наче поступово додавалося сил.

Коли Еріка все допила, почувалася набагато краще, не просто краще, жінка почувалася живою, вперше за останній тиждень. Тримаючись за ночви, меблі та інші предмети, вона таки змогла підвестися, витертися та одягнутися. Білизна була її, а от інше – широкі теплі штани, льняна сорочка, синя куфайка, теплі чоботи та хустка з червоним орнаментом, відьма залишила для неї зі своїх запасів. Судмедекспертці це нагадало вихідні в селі, там вони з родиною майже так і ходили, особливо, коли прохолодно. Зараз на вулиці мало б бути тепло, але Еріка тільки з гарячої води, тож одягнула на себе все.

Жінка вийшла на вулицю, сонячне світло одразу змусило її примружитись. Вона ступала зовсім потихеньку, ніби тільки нещодавно навчилася ходити. Лісова свіжість бадьорила та підбурювала вдихнути глибше.

Відьма розвішувала постільну білизну на мотузок, що простягався між деревами. Поряд в казані, як і попереднього разу, парувало якесь зілля, про що, власне, й згадала судмедекспертка, коли Давид Афанасійович приніс їй бульйон. Пара, яка підіймалася з бульйону, асоціювалася з парою від зілля. Вона помітила, що коло казана на столику лежали овочі та зелень для супу. Еріка підійшла до дерев’яного таза, в якому знаходилася вогка білизна, і тихо промовила:

- Я вам допоможу, – вона взяла простирадло, струснула його та перекинула через мотузок. Виходило трохи незграбно, бо кволість ще поки остаточно не покинула тіло.

Відьма уважно дивилася на Еріку, її очі так і переливалися кольорами – від м’ятного до горіхового, ніби два дорогоцінних камінці.

- Ну, допоможи. Але попереджаю одразу, його дух я не викликатиму, можеш навіть не сподіватися.