Глава 32

Звісно, що ніякої зброї судмедекспертка не мала, хіба що набір скальпелів, подарований колись на професійне свято. І то вони були десь у шафі у вітальні, Еріка навіть точно не пам’ятала, у якій саме шухляді. Вона гадки не мала, хто міг вдертися до неї додому, враховуючи, що замок цілісінький та неушкоджений. В голові по колу вертілася думка, що це Безіменний, але навіщо йому приходити? Здається, вони вже й так все з’ясували. Заріцький теж не міг, тільки ж розмовляли, воно йому ні до чого. Тоді хто? Хто це може бути?!

Жінка тихенько відчинила комірку та дістала звідти швабру. А що робити? Хоч якось захищатиметься. Вона завела її трохи в повітря і тихенькими кроками повільно пішла до кухні. Це їй нагадало, коли вона металевою ніжкою від стільця збиралася натовкти пику несправжньому чаклуну. Але то була робота, а зараз – її власний дім.

Спочатку в кухні чулася якась метушня, навіть... хрускіт дивний, але потім все несподівано припинилося, наче хтось зачаївся. Еріка майже наблизилася, після зустрічі з тим мерзотником Заріцьким всі відчуття знову, ніби оголилися. Дихання стрибало, як скажене, а ноги починали тремтіти. Вона різко повернула за стіну та замахнулася, проте ледь встигла відскочити:

- Аріадно! Трясця! Ти з глузду з’їхала?! – Еріка поставила швабру на підлогу та аж зігнулася від напруги в тілі. – А якби я тебе вбила?

- Хто? Ти? Чим? Шваброю? Не сміши мене, будь ласка. – Жінка всілася на кухонний стілець, захоплено смакуючи хлібцями. Ось хто та чим тут хрумкотів.

- Як ти сюди потрапила? – судмедекспертці не сподобалося, що її захист знецінили, кортіло все ж натовкти боки Аріадні хоч трохи, щоб не лякала так людей. Цікаво, і чому спалахи не спрацювали? Чи вони тільки раз вказують на магію, а тоді пам’ятай сама, хто і якими вогниками палає?

- А що там до тебе потрапляти? Ти ж смертна.

- Дякую, що нагадала, а то я не знаю! Ти як до зачиненої квартири пробралася? І як взагалі мене знайшла?

- Ну, слухай, людей я ще вмію поки знаходити. А до квартири..., а це моя маленька магічна таємниця. – І знову поцупила хлібець та почала ним хрумкотіти аж на всю кухню, там вже, напевно, й сусідам чутно.

Еріка підійшла до кухонної стільниці та сперлася на неї:

- І часто ви так до людей без запрошення навідуєтеся?

- Ні, тільки за необхідності. Чуєш, а ще є? – і потрусила порожньою коробкою від хлібців. Коли тільки встигла?

Жінка нічого не промовила, терпляче дістала із шафки нову коробку та, нагородивши Аріадну суворим поглядом, передала хлібці.

- Що? Смакота, я такого раніше не куштувала.

- Чому ти тут? – Еріці після пережитої розмови з Заріцьким зараз взагалі й бачити нікого не хотілося, не те що терпіти вибрики Аріадни в себе вдома. Судмедекспертка вже так втомилася від таємниць та й від всього втомилася, вона невимовно сумувала за своїм минулим життям, коли не знала про магію і від неї ніхто нічого не вимагав.

- Бо мене попросили.

- Тобто?

- Попросили перевірити, як ти.

- Навіщо? Почекай, хто попросив?

Вартова підвела погляд і застигла, розмірковуючи, що відповісти.

- Аріадно, годі! Я що, по одному слову з тебе витягатиму? Хто попросив, кажи! – все, терпіння в Еріки закінчилося. Вони її так до божевілля всі доведуть!

- Ну..., гаразд, Алар викликав та попросив.

- Алар...? – у жінки всередині щось поворухнулося, цього вона точно не очікувала почути. – А чому він тебе про це попросив?

- «Алар?» – передражнила Аріадна судмедекспертку. – Ой, бачила б ти себе. Як маленьке дівчисько одразу зробилася. – А потім підсунулась вперед та сперлася ліктями на свої коліна. – Запам’ятай, з чоловіками так не можна поводитися. Їх треба постійно тримати ось тут, в кулаці! Тоді щось з того й вийде, можливо, якщо слинки пускати не будеш, – і знову ліниво та діловито відхилилася на спинку стільця.

Еріка зиркала на неї геть спантеличено. Вона до пуття не зрозуміла, що це тільки-но було: повчання чи порада? Проте Аріадна на цьому не зупинилася:

- От дивися, Настасія витирала ноги об Алара, а він все коло неї вертівся. Ти ж допомагала йому у всьому, життям ризикувала і що? Що зрештою?

Судмедекспертці запекло від зухвалих порівнянь Аріадни, наче їй перцю в горлянку насипали. Болісний спазм порушив дихання, вона лише опустила очі й холодно промовила:

- Я не хочу про це говорити. Буду тобі вельми вдячна, якщо ти не згадуватимеш про них в моїй присутності. – Еріка розвернулася, налила собі в склянку води та випила, хоч трохи вирівнявши подих.

- Які ви дивні, я Алара збагнути не можу, а тебе – й поготів. Бачу, що закохана по вуха, але ж не сліпнути тепер від цього? Ти доросла, самостійна, незалежна жінка, здався тобі той невдаха?

- Аріадно! – Еріка гаркнула так, що аж відлуння квартирою пішло. – Ти довго ще ятритимеш мені серце, чи вгамуєшся врешті-решт?

Вартова підвела руки в повітря:

- Як знаєш. Хотіла мудрості тебе навчити. Але то твоя справа...

- Чого ти тут? – судмедекспертка втрачала рівновагу, вона миготіла вже в неї, ніби червона попереджувальна лампа.