Глава 30

Еріка сховала руки до кишень свого робочого халату та спустилася на перший поверх, однак, пана Степового там не виявилось.

- Куди це він подівся? Заходив же наче? – жінка запитувала сама себе, зиркаючи в бік виходу. Вона трохи постояла, нервово дриґаючи ногою, а потім пішла до коридору, що знаходився праворуч від вхідних дверей, до нього було найближче, тож звернути він міг тільки туди. Проте й там чоловіка не виявилось. Судмедекспертка дістала мобільний телефон і роздратовано стала шукати номер слідчого, але потім зупинилася:

- Трясця, що я роблю..., – жінка помотала головою та хотіла повернутися до свого кабінету, але з дверей, коло яких вона стояла, несподівано вийшов пан Степовий і вони ледь не зіштовхнулися.

- Еріко? Вітаю, радий тебе бачити! – на вустах чоловіка засяяла яскрава усмішка. – Я..., я хотів..., – але вона швидко зникла, коли він розгледів її обличчя. Натомість в очах слідчого спалахнуло занепокоєння. – Щось сталося?

- Вітаю, Іване. Що, маю поганий вигляд сьогодні?

- Та ні, просто...

- Я взагалі-то сказала тобі, що зателефоную, коли висновок за результатами експертизи крові з каменя буде готовий. Може ти чогось не зрозумів, але я ще не телефонувала, тільки збиралася. Ти там думки, випадково, не навчився читати? Знаєш, в мене купа справ, тож приділяти увагу, коли тобі заманеться...

- Еріко...

- ...я не можу. Тому будь ласкавий..., коли я кажу, що повідомлю, це означає, що...

- Еріко! Почуй мене, будь ласка. – Вигляд чоловік зараз мав такий же суворий, як і в перший день їхнього знайомства. Він не підвищував голос, але в його словах відчувалася твердість, тому судмедекспертка все ж припинила невдоволено торочити зі швидкістю світла. – Я сюди приїхав не до тебе, якщо ти через це так переймаєшся.

- В сенсі? Що ти маєш на увазі?

Чоловік підняв у повітря теку з матеріалами експертизи, до того ж – не її експертизи:

- Що я – слідчий і не вся моя робота пов’язана з тобою.

Цієї миті Еріку, ніби штовхнули. Вона відчула себе цілковитою дурепою. Чого жінка на нього накинулася? За що? За зраду Безіменного? За мовчання Давида Афанасійовича? А пан Степовий тут до чого? Вона знітилася. З довірою, здається, тепер будуть великі проблеми. Їй стало страшенно соромно.

- Вибач, будь ласка. – Еріка опустила головою у свою долоню та погладила чоло. ­– Я не виспалася сьогодні, тому просто, наче навіжена. Пробач. – Жінка обережно доторкнулася до його плеча, але коли він поглянув на її руку, одразу забрала.

- Річ тільки у недосипі, чи ще у чомусь? – Іван уважно дивився їй в очі. Не як слідчий, чоловік хвилювався за неї, хоч зовні поки що залишався суворим.

Напевно, ще день тому, Еріка б щось вигадала, як завжди. Якусь чергову відмовку або жарт, але після вчорашнього брехати їй зовсім не хотілося. Вона невпевнено помотала головою, ховаючи сльози, що вже знову обпікали очі.

- Так, це нікуди не годиться. Ходімо. – Чоловік схопив Еріку за руку та повів за собою.

- Куди? Стій! Я ж на роботі! – судмедекспертка загальмувала, зупиняючи й слідчого.

- Я теж. І мені негайно потрібна консультація професіоналки.

- Іване, ні...

Чоловік дістав телефон та одразу комусь зателефонував:

- Давиде Афанасійовичу? Вітаю, Степовий.

- Що ти...? – але він навіть слухати її не захотів, відійшов на декілька кроків і цілком серйозно попросив відрядити з ним Еріку на кілька годин для надання консультації в одній важливій справі. А за мить розвернувся і невимушено промовив:

- Ти готова чи тобі треба зазирнути до кабінету?

- Звісно, треба зазирнути! Дай, хоч висновок твій заберу.

Очі Івана грайливо примружились:

- То він таки готовий?

- Звичайно. Я ж обіцяла.

Чоловік усміхнувся і сказав, що чекатиме на неї надворі. А за десять хвилин вони вже сиділи в його автівці.

- То де ми їдемо?

- В одне досить цікаве місце.

- А конкретніше? Ти ж про консультацію збрехав?

- Чого це раптом? Ні, мені справді потрібна твоя допомога. На самоті цим займатися ніяк не можна, дуже небезпечно.

- Чим «цим»? Консультуванням?

Степовий виїхав на головну дорогу і хитро усміхнувся. А невдовзі вони прибули до... парку. Так, до місцевого парку. Еріка вийшла з автівки та глибоко вдихнула свіжість:

- І чим же таким тут небезпечно на самоті займатися? На велосипеді кататись?

- Майже. Ходімо. – Чоловік загадково підморгнув та пішов, а Еріка попленталась слідом за ним. Він привів її до лавки, яка стояла посеред галявини в оточенні високих дерев. А сам ненадовго зник, попросивши перед цим на нього зачекати декілька хвилин. Жінка зрозуміла, що відбувається, тільки, коли пан Степовий повернувся з двома вафельними конусами морозива, один простягнув їй, а іншим став смакувати сам, присівши поряд.

- Я дякую тобі, звісно, але не знаю, чи є в мене зараз настрій для морозива..., – судмедекспертка відчувала всередині величезний важкий камінь, їй здавалося, що позбудеться вона його нескоро. Можливо, коли залишиться наодинці в себе вдома, в м’якому кріслі, сам на сам зі своїми думками.