Глава 23

Думками Еріка повернулася до величезних зірок, печери й дідуся, який назвався охоронцем виміру, де вона побувала. А ще до дивних розмов, її спогадів та шляху до підказки. Однак їй зовсім не хотілося все це переповідати чаклуну. Жінка тільки зараз усвідомила, що вона вже приховує і не домовляє так само, як і він. Хоча пану Степовому вона ще й бреше майже постійно. Не подобалося їй це відкриття. Вона не була такою до їхньої зустрічі.

- Знаєш? Ти на мене погано впливаєш!

- Що? – чоловік нічого не второпав.

Еріка хотіла все пояснити та всупереч невпевненості все ж розповісти про інший вимір, але тут дещо сталося..., дещо доволі дивне... Вона побачила світлі спалахи навколо чаклуна, ніби його декілька раз сфотографували. Судмедекспертка трохи відійшла та потрусила головою.

- Що сталося, Еріко? Тобі зле? – він схвильовано наблизився.

Жінка знову перевела на нього погляд і загадкові спалахи повторилися.

- Не знаю..., я не знаю, що зі мною. – Вона продовжувала ошелешено дивитися на Безіменного, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

- Слухай, може тобі прилягти краще?

- Так, напевно, краще дійсно прилягти. – Судмедекспертка взяла чаклуна за руку і вони пішли до її кімнати. Дивних спалахів вона більше не бачила, але як тільки лягла на ліжко, зрозуміла, що невимовно втомилася. Еріка навіть не переодяглася, Безіменний щось говорив їй чи запитував, але вона майже за мить заснула.  

- Будильник..., будильник дзвонить, – Еріка намагалася намацати рукою мобільний телефон, але чомусь ніяк не могла його знайти. – Ну, де ти? Де? – зрештою жінка розплющила очі, підвелася та сперлася на лікті. Дивну картину вона побачила, як Безіменний з її телефоном в руці намагається покинути кімнату. Але ще   найдивніше – це не кімната Еріки, це його кімната.

- Що ти робиш?

- Вибач, в мене не виходить вимкнути будильник на твоєму телефоні, тож я хотів вийти, аби ти могла ще трохи поспати.

- Я не можу спати, мені треба збиратися на роботу, забув? – Еріка насупилася та почала злазити з ліжка. – А чого я у твоїй кімнаті? Та ще й в ліжку, де побувало купу ш... дівчат? – судмедекспертка за мить виправилася, а потім несподівано застигла, холодна хвиля прокотилася по її спині. А раптом подорож до іншого виміру так подіяла на неї, що зітерла пам'ять за цю ніч? А що як вночі після тих пристрасних поцілунків між нею та Безіменним щось ще відбулося? Та ні, вона ж одягнута, в майці та легінсах, тільки піджака нема, однак, не гола, і це тішить.

- То що я тут роблю?

Безіменний видихнув, підійшов до неї та простягнув мобільний, аби жінка нарешті вимкнула будильник.

- Я не пішов одразу, вирішив трохи з тобою побути на всяк випадок. Ти спочатку спала спокійно, а потім розмовляти почала. Говорила про якісь спалахи та спогади, що не віддаси їх. А потім різко перевернулася та ледь не гепнулася з ліжка. Моє – значно більше, тож я переніс тебе сюди.

Судмедекспертка дивилася на нього з підозрою:

- І все? Більше нічого не було?

Куточки вуст чаклуна смикнулися в натяку на усмішку:

- Еріко, ти б запам’ятала, аби щось було.

- Ой, хвалько! – але всередині жінка зітхнула з полегшенням, добре, що нічого «такого» не сталося, бо тоді рум’янець на щоках довго буде її супутником.

На роботу судмедекспертка зібралася доволі швидко. І як Безіменний не вмовляв її продовжити свій нібито «лікарняний», Еріка навіть слухати його не захотіла. Поснідала, взяла клаптик паперу з підказкою та вирушила працювати.

Еріка з нетерпінням чекала, коли з наради повернеться Давид Афанасійович, аби розпитати його про примарне місто. Вона постійно зиркала на годинник на ноутбуці, але час спливав повільно. Судмедекспертка аж підскочила, коли на телефон надійшло повідомлення: «Обід у тому ж ресторані. І давай нарешті перейдемо на «ти». Це було від пана Степового. Виходить, він вже повернувся з відрядження. Еріка коротко відповіла йому, що згодна, а сама замислилася, чи потрібно про їхній черговий обід Безіменному розповідати? Ну, так, вони цілувалися вчора, але вранці навіть не обговорили це. Чого їй звітувати чаклуну? Він би перед нею точно не звітував. От зустрінеться зі слідчим, тоді й розповість все.

- Еріко, люба, як я радий тебе бачити!

Жінка знову смикнулася, бо так глибоко поринула у свої думки, що не почула, як Давид Афанасійович увійшов. Вона усміхнулася та привіталась з чоловіком, спіймавши себе на думці, що без нього тут буде вже зовсім не так.

- Що там цікавого було на нараді?

- Ой, обласні «знавці» знову хотіли нас з верби грушами нагодувати. Довелося пів години слухати їхні безглузді версії. А так..., – на мить Давид Афанасійович зупинив на Еріці погляд та трохи примружився, – о, не хвилюйся, коли я таки піду на пенсію, попереджу тебе заздалегідь. Тобі й так вистачає сюрпризів. – Він дивився на неї з розумінням, ніби вже знає, про що Еріка хоче з ним поговорити.

Судмедекспертка видихнула і кивнула головою. – Це точно. Особливо таких. – І простягнула Давиду Афанасійовичу папір з підказкою. Коли чоловік побачив малюнок, вираз його обличчя став досить напруженим.