Глава 22

Еріка жадібно притискалася до губ Безіменного, наполегливо розтуляючи їх своїм язиком та проникаючи всередину. Вона й сама не розуміла, що з нею відбувається, хоча судмедекспертка зараз і не думала взагалі. Руки жінки міцно тримали шию чаклуна, зминаючи її позаду, і йому, здається, це подобалося, бо с кожним разом він здригався та ще нижче опускався до Еріки.

Безіменний спочатку вкрай розгубився. Та він і дихати геть перестав! Застиг і навіть очей не стулив. Жінка теж не заплющилася, а тому чудово бачила його збентеження, але її зараз це взагалі не хвилювало. Вона продовжувала завзято цілувати чаклуна, пристрасно та палко, як хотілося того їй. Еріка відчувала жар на шкірі, солодке тремтіння в м’язах, як всередині, ніби наднова зоря, зростала вогняна куля, що готова охопити просто все навкруги. Жінка нарешті дала волю своїм почуттям, вона так зраділа, що охоронець з іншого виміру їх зрештою не забрав, що просто не могла тепер насититися ними. Сил ставало дедалі більше, тож Еріка змогла трохи підсунутися вгору та вкотре поглибити поцілунок. І чаклун здався... Його очі налилися бурхливою синявою, але повіки розслабилися, тож погляд не так сильно обпікав, дозволяючи Еріці не відволікатися. Безіменний нарешті почав дихати, шалено, з перервами, але поряд з цим, ніби тільки набираючи швидкості. Чоловік відповідав на поцілунки Еріки, спочатку поволі, наче даючи їй можливість оговтатися і зупинитися. Але потім ця можливість зникла... Він обхопив обличчя жінки руками й з такою спраглою вимогою проштовхнувся всередину, що в судмедекспертки знову почало паморочитися в голові. Але це було приємне запаморочення, від нього всі думки замовкали, а говорили лише почуття. Між ними відбувалося щось неймовірне. Щось, що звичайними словами змалювати неможливо. Пристрасть, яка розпалювалася між Ерікою та Безіменним, була несамовитою, неприборканою та навіть десь дикою, але такою, наче вона звільнилася, наче довго цього чекала і нарешті дочекалася.

Одна рука чаклуна обхопила плече жінки та трохи стиснула його, потім лягла на її стан, а далі поступово опустилася до сідниць. Еріка з шиї Безіменного хутко перемістилася до його сорочки та почала розстібати на ній ґудзики. Здається, вона взагалі нічого не усвідомлювала, а цілком керувалася лише своїми бажаннями. Чоловік діяв більш обережно, ніж судмедекспертка, хоча така її сміливість і наполегливість тільки дужче розпалювала його. Він також з ентузіазмом взявся розстібати піджак Еріки, але в її кишені несподівано задзвонив телефон. Вони обоє смикнулися та неохоче один від одного віддалилися. Дихання в обох було таке, що спортсмени від бігу ось так не дихають, як вони. Безіменний хотів знову наблизитися й Еріка теж збиралася відповісти взаємністю, але телефон співав і співав. Жінка почала потроху повертатися до реальності, усвідомлюючи, що тільки-но відбулося. Очі чаклуна також припинили шалено палати, але він не переставав уважно дивитися на Еріку, чекаючи її дій.

Судмедекспертка спробувала підвестися, чоловік їй допоміг, підтримуючи за руку і стан. Вона віддихалася, відійшла до стільця та сперлася на нього. Еріка нарешті зрозуміла, як тремтить. Безіменний залишився стояти на місці й просто мовчки продовжував за нею спостерігати. Жінка кивнула, хотіла щось промовити, але в думках – цілковита каша, тож вона дістала мобільний з кишені та відповіла, навіть не зрозумівши до пуття, хто їй телефонує.

- Вітаю, Еріко. – Голос пана Степового як завжди вражав своєю оксамитовістю. – Вибачаюся, що знову турбую вас, але мені тут вдалося таке роздобути...! Ви навіть не уявляєте, яку дивну річ я зараз тримаю в руках. Я такого ніколи в житті не бачив...

З одного боку Еріка тішилася від того, що слідчий зателефонував саме зараз, бо невідомо, куди могла завести її пристрасть, аби вона не пошкодувала потім. Але з іншого боку, в голові не припиняло повторюватися запитання: ну чого він завжди так невчасно телефонує?

- Вітаю. І..., і що це? – Еріка спробувала абстрагуватися, але побачила, як примружився Безіменний, тому одразу відвернулася, ніби це спрацює.

- З вами все гаразд? Голос у вас... досить збентежений.

- Так, все добре. Я...спортом займалася. – На цих словах судмедекспертка почула, як невдоволено пирснув позаду чаклун. – Одужала от і, так би мовити, до своїх спортивних звичок повертаюся. – Ну, це було майже правдою, за виключенням останнього тижня. Еріка справді займалася вдома спортом, а ще полюбляла пробіжки на свіжому повітрі, однак, останнім часом їй трохи ніколи.

- Це чудово, тішуся, що ви одужали. – Однак тінь підозріливості в голосі слідчому приховати все ж не вдалося. Проте розпитувати він нічого не став. – Я зараз у невеличкому відрядженні, але днями повернуся. І мені потрібна буде ваша допомога.

- Так, я уважно слухаю. – Еріка намагалася перевести розмову в ділову площину, поки пан Степовий не почав натякати на побачення.

- Не телефоном.

- Точно. Вибачте, я забула. А що там за річ, яку ви... чи це, напевно, також краще обговорити під час зустрічі?

- Ви все правильно розумієте. Саме з нею мені й знадобиться ваша допомога. Треба, що б ви це побачили. То коли плануєте виходити на роботу, якщо не секрет?

- Завтра вже повертаюсь. – Еріка озирнулася до Безіменного, але той вдав, ніби й не дивиться в її бік.

- Чудово. Тоді до зв’язку. І вибачте, що так часто вам набридаю.

Судмедекспертці стало соромно за свої думки стосовно того, що пан Степовий завжди невчасно телефонує, чоловік же у справах це робить. Розповідає їй все і принаймні, наче не бреше, як вона. Тож Еріка поквапилась виправитися: