Глава 19

Еріка спочатку застигла, мов статуя. Вона ледь встигнула вдихнути, перш ніж Безіменний заволодів її вустами. Він нещадно зминав їх, ніби намагаючись щось довести. Дихання чаклуна то пришвидшувалося, то переривалося, то стрімко падало вниз. Одна його рука тримала Еріку за шию, а інша міцно притискала до себе за стан, аби судмедекспертка не втекла. Жінка відчувала краплі води, що впали з його мокрого волосся, на своїх щоках. Вони були прохолодними на відміну від вологи його тіла, яка палала, наче той тільки-но виринув з кип’ятку. Сорочка Еріки вмить перебрала цю вологу на себе, а ще одна краплинка з його волосся змусила жінку оговтатись. Вона вперлася руками в сталеві груди чаклуна, аби відштовхнути, але навіть на сантиметр здвинути чоловіка не вдалося. Навпаки, він притиснувся до неї ще дужче, рука зі стану Еріки перемістилася на стегно та владно обхопила його. Судмедекспертка добряче смикнула головою, перериваючи цей шалений поцілунок, та знову щосили штовхнула чаклуна і цього разу в неї вийшло віддалити його від себе.

- Ти що робиш?! – вона закричала на всю кімнату, глибоко вдихаючи повітря. Безіменний також ледь не задихався. Його очі палали несамовитим синім вогнем, чоловік тремтів. Еріка витерла вуста і вперлася в чаклуна спантеличеним та розгніваним поглядом, – я тебе запитую, що ти робиш?!

Вираз обличчя у Безіменного був дещо розгубленим, його плечі декілька раз смикнулися, наче тіло пронизав струм. Він нічого не говорив, так і продовжував уривчасто дихати та безперервно дивитися їй в очі.

- Ти якийсь ненормальний. – Жінка махнула рукою, осмикнула свою чорну сорочку та попрямувала в бік дверей, але того знову невідомий ґедзь вжалив, він зловив Еріку за зап'ясток, обхопив за стан і притиснув своїм тілом вже до стіни. Як і минулого разу чоловік за мить заволодів її вустами, але зараз судмедекспертка не витримала й дала відсіч у вигляді смачного та гучного ляпаса.

- Ти що, геть збожеволів?! – Еріка його не боялася, жінка чомусь відчувала, що він не заподіє їй шкоди, але такі вибрики її точно не влаштовують. Вона йому що, шмат м’яса, аби так кидатися?! Хоча потрібно сказати, що судмедекспертка й сама добряче розгубилася, не розуміючи до пуття, що теж відчутно тремтить.

На якусь мить в очах чоловіка пояснішало. Він однією рукою обіперся об стіну, а іншою провів по червоній від удару Еріки щоці. Чаклун дещо зневірено засміявся, а потім знову перевів погляд на жінку і поклав руку з іншого боку, тепер їй відходити було нікуди.

- Що з тобою відбувається? – судмедекспертка запитала спокійно, хоча спокою вона й близько не відчувала. О, ні! Навпаки. Там тілом такий буревій від емоцій носився, аби хоч на ногах встояти. – Що коїться взагалі?

Вустами Безіменного знову мазнула якась незрозуміла посмішка і він вкотре кинувся до її губ, але одразу отримав ще сильнішого ляпаса по іншій щоці. Еріка зовсім забула про каблучку на пальці, тож, коли чаклун повернувся, з його губи вже текла кров. Щастить йому на губи, нічого не скажеш.

- Я зараз же піду від тебе геть, якщо ти не вгамуєшся! – жінка говорила так наполегливо і твердо, як тільки могла. Вона зовсім не розуміла, що в голові цього дивного містичного чоловіка!

Він знову засміявся, розвернувся до неї та... відійшов, здіймаючи руки.

- То, виходить, я – не такий..., – Безіменний продовжував безглуздо шкіритися.

- В сенсі? – Ти що, п’яний?! – Еріка збагнула, що дурню запитала, аби він був п’яний, вона б це відчула. На мить судмедекспертка отетеріла, очманіти, чаклун поцілував її! І не раз! Та й не тільки поцілував, він..., він... торкався й обіймав... Жінка здригнулася, відчуваючи на своїй шкірі жар. – То може поясниш врешті-решт, що з тобою коїться?

Безіменний перевів на неї свій пекучий погляд:

- Зі слідчими ти ходиш на побачення, з перевертнями – обіймаєшся, а мене й на крок не підпускаєш. Невже я аж настільки не у твоєму смаку?

Еріку, наче підняло й гепнуло. Вона що завгодно могла уявити, але тільки не це.

- То річ у ревнощах? Чи у самолюбстві, яке я похитнула?

Чоловік махнув рукою і на мить невдоволено скривився:

- Які ревнощі! Що ти верзеш!

- Тоді, виходить, таки похитнула самолюбство. Ну, вибач, не хотіла. Я не знала, що мені треба питати в тебе дозволу з приводу того, як влаштовувати своє особисте життя! – десь всередині болісно вкололо. Який же він... нестерпний!

Чаклун зареготав, витираючи кров:

- Своє особисте життя? А хто з них твоє особисте: слідчий чи перевертень? – в його очах підступно спалахнуло, – чи обидва?

- А це вже, шановний, не твоя справа!

- Може й не моя, ти тільки скажи, що не так? Чим я гірше? – Безіменний повільно до неї наблизився і запитав у самісіньке обличчя. Еріка не знала, куди подіти погляд, її нерви зараз грали таких жвавих пісень, що годі й уявити.

- Послухай, я не розумію, в чому проблема? Чого ти від мене хочеш?

Чоловік самими лише кінчиками пальців доторкнувся до її скроні й ніжно провів вниз до шиї. Дихання у жінки миттєво застрибало і як вона не намагалася це приховати, чаклун все одно помітив та усміхнувся.

- Все ти розумієш, – він говорив тихо і мелодійно. У Еріки висихали вуста від хвилювання, цей голос проникав прямісінько їй під шкіру. Але вона змогла опанувати себе та прибрала руку Безіменного.