Глава 10

Сьогодні Еріка нарешті повернулася на роботу, вона вже встигла й скучити за один день відсутності. Всі колеги, які зустрічалися їй шляхом до власного кабінету, скаржилися на обласних пихатих вискочнів, що так тут все незграбно оглянули, слів добрих не залишилося. Жінка їх підтримала, бо, по-перше, самій не подобалося подібне неочікуване втручання, бачте «професіоналів», а по-друге, в неї не було настрою, бо вони зранку вже встигли посперечатися з Безіменним. Чаклун не хотів, аби вона йшла на роботу, який нахабний! Може в нього з неба й падає все, але в Еріки – інакше. Тим паче справа не тільки у досвіді чи коштах, жінка любила свою роботу й обожнювала професію, яку обрала. До того ж в неї сьогодні денна зміна, нічого не станеться, вдень ніхто на неї не нападатиме. А якщо так вже сильно хвилюється, нехай стежить за її безпекою, цього Безіменному ніхто не забороняв.

До обіду судмедекспертці довелося прибиратися у своєму кабінеті, бо там такий гармидер злочинці вчинили, що годі й говорити. А обласні «знавці» додали, нічого не знайдеш одразу. Та потихеньку жінці таки вдалося навести лад і розставити все по своїх місцях. Хоч тепер вже не так затишно тут було, як раніше, наче відчувалися чужі руки, що навкруги покопирсалися.

Безіменний зателефонував всього один раз, коротко відповіла йому, що з нею все гаразд і зібралася на обід. Зазвичай вона вдома готувала собі їжу і брала її з собою, але у чаклуна якось соромно було це робити, враховуючи, що харчі купує він. Купує чи чаклує – незрозуміло. Тож після роботи спочатку зазирне до магазину, а потім вже й обіди їм обом готуватиме.

Неподалік їхнього бюро знаходився невеличкий затишний ресторан, багато хто з колег відвідували його, тож і Еріка вирішила туди завітати. Вона переходила дорогу, як здалося, що хтось вигукнув її ім’я. Проте жінка не зупинилася, а пішла далі. Як потрібна комусь, наздоженуть. Так, власне, і сталося. За хвилину до неї підскочив пан Степовий. Вигляд він мав дещо втомлений, напевно, всю ніч працював. Однак цього разу слідчий першим усміхнувся жінці. Попри свою суворість, усмішка в нього була напрочуд милою й теплою.

- Вітаю вас, пані Еріко. Ви на обід?

- Вітаю, так.

- Чудово. Я вчасно. Ви не заперечуватимете, якщо я до вас приєднаюся?

Судмедекспертка трохи напружилася, ой не просто так він хоче до неї приєднатися, ой не просто так. Але якщо вона відмовить, тільки більше підозр викличе.

- Звісно. Ходімо?

В ресторані, як і треба, було купа люду, звісно за підлим законом половина з них – її колеги. Пан Степовий запропонував сісти за вільний столик коло вікна, Еріка погодилася й поки вони до нього йшли, почула шепотіння у свій бік. Річ у тім, що судмедекспертку ніхто ніколи не бачив з чоловіками, а оскільки заміжжя в суспільстві вважається всесвітнім обов’язком, тож її особисте життя викликало неабиякий інтерес. Хоча деякі глузували, що вона вже давно з роботою своєю у шлюбі. Еріку це не просто дратувало, їй тому і спілкуватися з переважною більшістю працівників не хотілося, бо вона не жила нав’язливими стереотипами та не вважала заміжжя – обов’язком. От як зустріне своє щастя, отоді й вирішать самі, одружуватися їм чи ні, але точно думки інших не питатимуть.

Еріка зняла жакет, слідчий, до речі, галантно допоміг їй та сам повісив його на вішалку. Кожний з них відсканував код, позначений на столику, і в телефонах одразу з’явилося меню.

- Можна вас дещо запитати, Еріко?

- Прошу. – А в самої нерви аж загуділи.

- Чому ваші колеги так пильно на нас дивляться?

Еріка розвернулася, трясця, дійсно, ті швидко повідвертали голови. От вже ж народ!

- Ніколи не бачили, щоб я обідала зі слідчими. – Ну, принаймні хоч розпочне з правди.

Чоловік знову мило усміхнувся:

- Розумію. Моїм теж все завжди цікаво. – Ні, усмішка в нього таки неймовірно приємна, без жодних сумнівів.

До столика підійшла офіціантка і вони зробили замовлення. Еріка почувалася ніяково, про що ж саме він її розпитуватиме, за чимось же детектив прийшов? Точно не просто пообідати з нею.

- Ви за декілька днів встигли вивчити усіх моїх колег?

- Чому за декілька днів? Радше, годин. В мене зовсім обмаль часу. Та це й для вас не таємниця.

Жінка теж усміхнулася у відповідь:

- Ні, зовсім не таємниця.

- Тоді не блукатиму навкруги, а одразу перейду до головного, щоб потім ми могли нормально пообідати. Ви не заперечуєте?

Еріка помотала головою і глибоко видихнула, готуючись до розмови. Це й добре, що він вуха не замовляє, не нав’язує свої думки та не намагається маніпулювати. Хоча на маніпулятора Іван Степовий не схожий. Або ж він надто підступний.

- Є в мене химерна звичка, якої я вже довгі роки намагаюся позбутися, але поки не виходить: завжди розпочинаю розмову з поганого. Вибачте, Еріко, але не потішу вас гарними новинами, оскільки висновок щодо другого викраденого тіла ви ще не встигли скласти, всі матеріали проведеного розтину вам доведеться передати на область. Річ у тім, що особистість другого трупа встановлена оперуповноваженими помилково, адже Сіровський Артур Святославович помер ще два роки тому.

Жінка примружилась. То он яке ім’я вкрав Безіменний. Виходить, серед людей він відгукується на Артура? Не личить воно йому, аж ніяк не личить.