Глава 7

Сон до Еріки ніяк не хотів йти. По-перше, вона не дома, по-друге, судмедекспертка звикла працювати вночі, а по-третє – її нервувала невідомість. Чи можна взагалі довіряти Безіменному? Чим їй може загрожувати ця довіра? Що буде далі? Чи знайдуть її ті люди? Ой, скільки нервових запитань! Жінка перевернулася на інший бік і поглянула на телефон, майже друга ночі. Треба вставати. Чого дарма морочити голову?

Еріка привела себе до ладу, застелила ліжко, зібрала речі, які їй можуть знадобитися під час їхньої невеличкої мандрівки водою, та вирішила приготувати сніданок. Все справедливо, Безіменний нагодував її вечерею, а вона тепер його сніданком, готувати Еріка теж вміла і любила.

В холодильнику знайшлося все необхідне для корисних та поживних тостів з яйцями й авокадо, салату з сиром та овочами, а також сирників, які жінка готувала за власним рецептом. Кухня у Безіменного була такою, що й загубитися можна, але Еріці подобалося, є, де розвернутися.

За вікном почало розвиднятися. Небо розмальовувалося у світлі відтінки, а зірки поступово вкладалися спати. Жінка вже розливала каву по філіжанках, як сонний голос її наполохав:

– Святі сосиски! Оце я вчасно прокинувся! – біля дверей стояв Безіменний, його волосся було кумедно скуйовджене, але не це привернуло увагу Еріки. Він одягнений лише в одні штани, й ті, зовсім розстебнуті! Судмедекспертка здригнулася і поквапилась відвести погляд:

– А одягатися тебе не вчили?

Той невимушено опустив очі:

– А що ти там не бачила? Ти ж мені той…, проводила розтин. – Чаклун навмисно виокремив останнє словосполучення, Еріка ж дратувалася через слово «шматувати». – До речі, дякую, що так гарно мене склала, все миттєво прижилося. – Чоловік сів до столу та одразу почав пригощатися. Еріка також взялася за свій сніданок.

– Яка смакота! То ти ще й готувати вмієш, як влучно я обрав.

– По-перше, ти не обирав, а так склалося, що розтином земного провідника займалася саме я. А по-друге, не просто вмію готувати, а роблю це чудово.

Безіменний усміхнувся:

– Сама скромність.

– Себе не похвалиш – ніхто не похвалить. Мудрість.

Чаклун знову зареготав. Еріка й сама ледь стримувала усмішку, зранку він виглядав напрочуд милим і кумедним.

– Як спалося на новому місці?

– Якщо відверто – так собі…

– Це тому що твоє ліжко холодне і тобі там зовсім самотньо.

– Вважатиму, що я нічого не чула. А взагалі я тобі вже казала, для таких цілей ти не в моєму смаку.

Чаклун гучно поставив філіжанку на стіл:

– От вмієш ти настрій зіпсувати. Гаразд, збирайся, за десять хвилин рушаємо.

– Я вже давно готова. А ти одягнися, поки я посуд помию.

– Оце сервіс! Кажу ж, вміло відробляєш свій хліб.

Еріка схопила рушника і жбурнула ним в Безіменного, але той встиг вискочити з кухні.

Спочатку вони їхали автівкою. Місто ще не прокинулося, лише перші промені сонця гладили небо і багатоповерхові будинки. Шляхом Еріка змусила чаклуна перевірити, чи діє закляття захисту на її рідних. Підтвердив, що все діє. Щоправда, вона не зрозуміла, як саме він це зробив, та, зрештою, повірила його словам.

Потім вони звернули до лісу, а з нього виїхали на поле і нарешті зупинилися біля високих, сплетених поміж собою дерев. Навкруги володарював туман. Сріблястий серпанок неспішно вкривав землю, таємничо підіймався вгору й огортав у напівпрозорі обійми гілки дерев та сонну рослинність.

Вони вийшли на вулицю, Еріка глибоко вдихнула ранкову свіжість і розправила руки. Гарно навколо, хотілося ще трохи тут побути. Але не зараз.

– Ходімо?

Еріка слідом за Безіменним спустилася вниз з невеличкого пагорба, тут туман був ще густішим, взагалі майже нічого не видно. Жінка почула дзюрчання води і вже за мить вони вийшли до широкої річки.

– А де ж човен? На чому ми пливтимемо? – Еріка декілька раз озирнулася, але так нічого й не побачила.

Чаклун поклав сумки на землю і по каміннях попрямував до дерева. Він щось мацав там і мацав…

– Де ж він? Ааа, ось. – Ніби важіль повернув, бо з води неспішно підійнявся справжній пліт. На ньому стояли стільці зі столиком, а по боках знаходилися великі дерев’яні колеса. Безіменний спочатку перемістив на пліт сумки, став на нього сам, а потім простягнув руку Еріці:

– Прошу на борт, пані. Хоча жінка на судні...

– Не варнякай! – судмедекспертка обережно ступила на дерев’яну поверхню. Вона пересувалася поволі, їй здавалося, що пліт може будь-якої миті потонути, але це відчуття досить швидко випарувалося. Особливо, коли Безіменний щось промовив невідомою мовою та пальцями вказав на колеса, які почали в унісон рухатися, і вони повільно відпливли.

Чаклун за допомогою закляття висушив стільці, простелив на них дві товсті ковдри та запропонував Еріці присісти. А далі дістав залізний термос і дві філіжанки та налив їм кави. Й коли тільки встиг її приготувати?

Еріка почувалася, немов у казці. Туман і тиша…, тільки легеньке хлюпання води, що заколисувало, наче пісня. Вони ніби у хмарах подорожували, наближаючись до якогось чарівного світу.