Глава 5

Вперше в житті Еріка почувалася такою розгубленою. З одного боку їй було цікаво, вона відкрила для себе світ магії зовсім неочікувано і жінці хотілося якомога більше дізнатися про нього. Але з іншого боку – необхідність переїхати до геть незнайомої їй людини, навіть не людини, а чаклуна якогось, якому вона не довіряє, ось ця необхідність і лякала її. Відколи Еріка переїхала від батьків до орендованої квартири, вона жила сама. І судмедекспертка обожнювала свою самотність, в неї ніколи не виникало бажання з кимось ділити свій простір. А тут ось так одразу!

Але постає питання її безпеки. Еріка не дурна, вона чудово усвідомлювала, що ті люди, які вбили охоронців і викрали труп, знайдуть її. Вони з легкістю можуть припустити, що їй відомо щось про ключ. Зрештою, вона проводила розтин, могла ще й багато чого незвичного виявити.

– До речі, хтось підробив записи з камер спостереження. На них я пішла додому раніше справжнього часу. – Еріка вже забрала речі й тепер вони прямували до житла чаклуна.

– Он як? В тебе є припущення, хто це міг зробити?

– Ну, точно хтось з магією. Я сумніваюся, що записи так вправно і швидко можна змонтувати людськими силами. Хоча кому воно потрібно…?

– Цікаво.

– Так, вельми цікаво.

– Ти можеш взяти відпустку?

– Можу. Але чи не виглядатиме це підозріло для слідства?

– Вони мають стовідсоткові докази твоєї непричетності. Та й в чому тебе підозрювати? В тому, що ти могла викрасти трупи?

– Ану ж вони вирішать, що я організаторка?

Чаклун поглянув на неї, як на наївну дівчинку:

– Повір, Еріко, їм чудово відомо, хто за тим стоїть. Вони ж не вчора народилися.

– Так, а щодо ключа…

Несподівано чоловік так близько поклав свою руку до руки Еріки, що вона й говорити припинила.

– Послухай, я тобі все розповім, але згодом і поволі. Ми вже майже приїхали. Про справи потім.

Вони зупинилися біля багатоповерхівки. Чоловік взяв її валізу з речами та поставив автівку на сигналізацію. Вони піднялися ліфтом на п’ятнадцятий поверх і увійшли до його квартири. Величезної квартири! Еріка озирнулася: затишно, сучасно, стильно, в спокійних кольорах і, здається, є все, про що можна тільки мріяти.

– Ти тут сам мешкаєш?

– А схоже, що в мене хтось постійний може бути?

– Навіщо тобі самому стільки місця?

– В мене клаустрофобія.

– А серйозно?

– А серйозно мені подобається, коли багато простору. Чому б ні? Ти проходь, не соромся. Почувайся як вдома, але не забувай, що гостюєш.

Еріка з довгого та просторого коридору увійшла до вітальні. І тут у жінки серце просто затріпотіло, адже за вікном вона побачила справжні луки з високою зеленою травою, довгою річкою та густим розкішним лісом позаду неї. Там яскраво світило сонце, хоч в місті сьогодні вдень досить похмуро.

– Стоп! – в Еріки не вкладалося в голові побачене. – Як таке можливо? Ми ж в місті, звідки річка й ліс? Це що? Знову магія якась?

– А, так. Я мешкаю у двох просторах одночасно. Спочатку переміщення трохи відчуватиметься, але ти швидко звикнеш.

– У двох просторах одночасно? – Еріка повторила, ошелешено дивлячись на чаклуна.

– Ага. – Він здається ледь стримувався, щоб не розсміятися.

– Ти не проти, якщо я…, – жінка вказала рукою на терасу, до якої можна було вийти з вітальні.

– Звісно. Прошу.

Еріка зробила декілька невпевнених кроків і якоїсь миті несподівано відчула, наче вона стрибнула з висоти, а потім стрімко злетіла. Схоже на стрибок з парашутом, коли спочатку чимдуж летиш вниз, а як розкривається парашут, різко злітаєш. Відчуття таке, ніби душа відокремлюється від тіла. Воно секундне, але пробирає до кісточок. Як до нього можна звикнути? Добре, що хоч не закричала. Проте жінка не зупинилася і продовжила йти до тераси, промовляючи про себе лайливі слова. Вона дійсно, наче зовсім в іншому місці опинилася, тут і співи пташок було чутно, і дзюрчання води, навіть, як бджоли гудуть над різнобарвними квітками. А повітря…, свіже, чисте, з пахощами різнотрав’я. У Еріки здатність розмовляти просто зникла кудись. Та їй і не хотілося. Вона раділа, немов дитина, вдивляючись у далечінь. Їй кортіло вискочити й стрімголов помчати луками та полями. Річ у тому, що жінка все життя мріяла мешкати десь серед природи. Або хоча б дачу там мати. Вона уявляла, як вмощуватиметься на ковдрі біля якогось дерева і годинами читатиме книжки. Еріка навіть декілька раз підстрибнула, тримаючись за поручні, але потім побачила, як уважно чаклун спостерігає за нею, і знову стала серйозною. Жінка повернулася до нього, добряче підскочивши там, де відчувся стрімкий зліт. Цікаво, і де цей невидимий кордон?

– Гарно тут в тебе. Не знала, що можна мешкати одночасно у двох просторах.

– А так можу тільки я. – Він продовжував пильно вдивлятися в неї, а в самого в очах вогники так і бігають. Ще й оцей загадковий вираз обличчя, хтозна, що там в тій чаклунській голові. – Гаразд, ходімо покажу твою кімнату.

Спальня для Еріки була досить просторою, у світлих пастельних тонах, з панорамними вікнами з виходом на місцевий парк, що теж сподобалось гості, а також великим ліжком, шафою на всю стіну, і власним санвузлом.