Еріка намагалася злапати поглядом хоч якусь тінь в тих невеличких клаптиках світла, що падало з вікон, проте навіть натяку на когось ще, окрім неї самої, не було. Вона навіть не одразу усвідомила слова цієї...істоти..., чи що воно таке? Але їхній тісний контакт швидко змусив її думати.
– Яке тіло, що ти верзеш?!
Невідома істота хижо прохрипіла:
– Хіба у вас тут замало такого «добра»? Однак дещо з цього «добра» належить мені, тож доведеться віддати, голубонько.
Еріка знову щосили смикнулася, але марно, невидиме створіння не дозволяло їй самостійно рухатися. І що найдивніше – воно було теплим, теплим, наче людина.
– Я тобі не голубонька! І я хочу знати, що ти таке? Покажися. Якщо хочеш, аби я тобі допомогла, покажися негайно!
– Ти диви, яка вимоглива. – Створіння хтиво понизило голос. Проте хіть швидко зникла з його слів. – Не у твоїх інтересах, люба моя, вказувати мені щось. Все просто: знайди моє тіло і я піду.
– Можливо в мене недостатньо фізичних сил, але я не дурна. Міг би сам знайти своє тіло – не зважав би на мене. Тому ти мені нічого не заподієш, поки не отримаєш те, що тобі потрібно. Тільки час тягнеш…
Створіння застигло. А потім Еріка відчула, як його невидимі руки нахабно ковзнули під її халат.
– Паскуда! Що ти робиш?! – вона знову щосили смикнулася і створіння нарешті відпустило її. Жінка відскочила та почала обтрушувати себе, буцім-то воно її чимось забруднило.
– Що? Вже не така смілива? – коридором розійшовся його підступний сміх. А потім воно в черговий раз наблизилося. – В тебе таке тепле тіло…Знайди мені моє. Я можу бути вельми вдячним…
– Слухай ти! Не смій мене більше чіпати! А тим паче якщо хочеш, аби я тобі допомогла! І взагалі, чому ти сам не можеш знайти його?
– Бо знаряддя вбивства було прокляте. І прокляття це приховуватиме моє тіло довго, душа може спочити. А це, знаєш, не входить в мої плани.
– Я не…, – Еріка не вірила власним вухам. Їй здавалося, що це все сон чи невдалий жарт, бо вона зараз слухає про прокляте знаряддя вбивства і продовжує розмовляти з темрявою. – Увімкни світло. І мені треба подихати свіжим повітрям.
Декілька секунд і світло, прилади та гаджети знову запрацювали. На мобільному телефоні заграла музика й Еріка ледь не підскочила. Вона вимкнула її та неспішно поглянула прямо: перед нею стояла розмита, темна чоловіча тінь, лише на місці очей два білих отвори. Жінка ледь не вдавилася повітрям і зробила декілька кроків назад. Як таке можливо? Як?!
Тінь поворухнула примарним пальцем і вікно відчинилося. Еріка переводила погляд з нього на істоту та не могла повірити, що все це реально.
– Я виконав твої вимоги, тепер твоя черга. В мене обмаль часу, голубонько.
Жінка глитнула і покликала за собою. Тінь пересувалася як справжня людина. Еріка постійно дивилася на неї, чи на нього, а в самої голова йшла обертом.
Вони увійшли до приміщення з холодильними камерами.
– Гаразд. Понад десяти днів тіла ми не маємо права зберігати, ти говориш, що тебе вбили нещодавно, тож…
– Так. Моє тіло десь тут. Я, здається, відчуваю щось...Мерщій знайди його!
У Еріки очі збільшилися:
– Вибач, але як?
– Ну ти ж судмедекспертка, ти їх всі шматувала…
Жінка склала руки в боки, її невимовно дратувало, коли хтось спотворював слова, що стосувалися професії.
– Так! Розтини переважно робила я! Але у нас є й інші судмедексперти, і уяви собі, вони теж працюють!
Тінь миттєво наблизилася до неї:
– Мені байдуже! Негайно знайди моє тіло! Інакше, повір, нам всім буде непереливки. – Створіння нервувало. Еріка не могла пояснити як, але жінка чудово відчувала – воно неабияк за щось переймається.
– Гаразд. Але мені потрібно більше інформації. Коли тебе приблизно вбили?
– Не знаю. Прокляття плутає час. Але гадаю, не більше десяти годин тому.
– Добре. Як саме тебе позбавили життя?
– Мені…, мені трохи болить в грудях.
– Або щось серцево-судинне, а тут може навіть отруєння бути, або ж ножове. З першим до нас за добу не надходило нікого, а от ножових аж три випадки. І в усіх трьох випадках – чоловіки, а ножові поранення саме в груди. Ти ж...чоловік? Був? Чи є?
– Так. Тільки, будь ласкава, поквапся, голубонько.
Жінка знайшла потрібний номер, відчинила холодильну камеру і витягла перше тіло. Але нічого не відбулося. Створіння стояло поряд і, здається, просто дивилося на нього.
– Не воно?
– Ні. Це точно не я.
Те ж саме повторилося і з другим трупом. А от втретє, здається, влучили. Еріка дістала того красунчика, з яким сьогодні «працювала». І ось тут щось таки почало відбуватися. Очі тіні запалали червоним і в грудях мертвого тіла також загорілася червона пляма. Тінь ще дужче скоротила відстань, спочатку завмерла, а потім ніби увійшла в мерця. Якби Еріка не бачила все своїми очима, ніколи б у таке не повірила. Але далі ще моторошніше: труп, якого жінка зовсім нещодавно «склала» після розтину, почав рухатися. Спочатку його руки смикнулися й опустилися з тіла, потім ноги вивернулися в непритаманну для людини форму, але декілька різких рухів – і вони стали на місце. Проте далі все зупинилося. Тіло знову лежало нерухомо. Еріка почала неспішно наближатися, аби поглянути, що з ним, але тільки-но вона підійшла, як голова трупа різко повернулася до неї. Жінка крикнула і знову відскочила, а саме тіло повільно підвелося.