ГЛАВА 1

– Завтра ми полетимо в Італію, – похвалилася Оля.

– Сикстинська Капела? Колізей? Долина храмів? – запитала Наталка.

– Ні, у нас з Бубличком свій список розваг, який складається винятково з горизонтальних пунктів.

Павло ненавидів це «ласкаве прізвисько». Навіть на початку стосунків з Олею воно йому не подобалося. І він їй про це неодноразово говорив. Ну що спільного у нього, тридцятирічного чоловіка, з цим кулінарним виробом?

От тільки дівчина вперто ігнорувала прохання не називати його Бубличком. Він ще стерпів би, якби вона кликала його так, коли вони були наодинці. Але Оля зверталася до нього «Бубличок» при бізнес-партнерах, інвесторах та друзях…

До слова про друзів… Він тисячу разів говорив їй, що Наталка йому як рідна сестра. Вони були знайомі з пелюшок і жодного разу Павло не думав про неї в романтичному контексті. Бо складно сприймати так дівчину, яка у шість років так сміялася з того, що він обпісявся, що і сама обмочила колготки… Ну яка після такого романтика?

І те, що Оля щоразу розповідала подробиці їхнього інтимного життя Наталці, було як мінімум… гидко!

– Павло обожнює, коли я…

– Олю! – застеріг її чоловік.

– Що? – весело усміхнулася йому. – Ууу…, тебе ці розмови заводять?

Павло тяжко зітхнув, а Наталка з обуренням зиркнула на друга, мовляв: «Вона це серйозно?». Чоловік лише закотив очі.

– Принеси мені просекко, – звернулася Оля до офіціантки.

А Наталка тим часом пробіглася очима по залі, шукаючи привід чимшвидше злиняти від Олі. В натовпі вона побачила Євгена, – свого брата та кращого друга Павла і покликала його до себе. Той невдоволено стиснув губи, але направився у їхню сторону.

– Бубличок повезе мене у Мілан, – повідомила дівчина. – Спершу ми планували поїхати у якесь село у Швеції, але ця ідея мені не сподобалася.

Тут Ольга не збрехала. Він пропонував їй провести зимові свята у Лапландії, яка, до слова, знаходилася у Фінляндії, а не Швеції. Але коли дівчина дізналася про те, що там немає магазинів, то відмовилася від подорожі.

А в Мілані магазини є. Сотні магазинів з дорогим, брендовим одягом! Лише від думки про це, картки у його гаманці затремтіли та заскиглили. Він лагідно поплескав себе по кишені, мовляв, мені теж дуже страшно.

– Не ображайся, – тихо проказав Євген, який саме спинився за його спиною, – але ця дівчина тобі дорого обходиться.

Павло не ображався. Це була чиста правда. Оля витягувала з нього гроші швидше, ніж їх встигав видавати банкомат. І це б його влаштовувало. От тільки останні кілька місяців його гроші було єдиним, що пов’язувало їх. Ні дружби. Ні симпатії. Ні пристрасті. Залишилось лише…

– Що це? – скривилася Оля.

… безмежне роздратування!

– Те що ви замовляли. Просекко…, – спантеличено відповіла офіціантка.

– По-твоєму, я не відрізняю просекко від дешевого пійла з картонної коробки?

– У нас лише елітний алкоголь…, – злякано мовила дівчина.

– Негайно принеси мені просекко! – запищала Оля.

– У нас немає іншого… просекко.

– У тебе у вухах затички? – розсердилася Ольга. – Принеси! Мені! Просекко! – повторила.

– Олю! – попереджаючи звернувся до неї Павло. Проте дівчина його не чула. – Припини! – попросив.

– Якби це було справжнє просекко, я б не зробила ось так.

І Оля піднесла келих та виплеснула його вміст у сторону офіціантки. Павло рвонув в бік і заступив собою дівчину. Вино розлилося по його білій сорочці.

– Якого чорта? – закричала Оля, а тоді жалісливо проказала, – вибач, коханий! Я не хотіла облити тебе!

– Я знаю, – відповів крізь стиснуті зуби. – Ми ідемо.

– Але ще так рано! – проскиглила.

Він схопив її за руку і потягнув до виходу. Залишатися на одинці з цим стервом він не бажав. Але й покидати її тут, у залі, де повно адекватних людей, побоявся. При ньому вона хоч іноді себе контролювала. А от без його нагляду ставала зовсім нестерпною.

Вже на вулиці, на ходу одягаючи пальто, чоловік повів її до авто, залишаючи після себе темні сліди на товстому полотні снігу. Водій, побачивши боса та його подружку так рано, навіть не здивувався. Зрештою, вони не вперше покидали вечірку загодя.

Як тільки вони розмістилися на задньому сидінні, Оля поклала пальці чоловіку на стегно.

– Мій Бубличок засумував і скучив за своєю кицькою? Мур! – дряпнула його ногу крізь штани.

– Припини! – скинув її руку

– О, ми граємо в недоторканого?

– Ніяких ігор! Досить! Я втомився!

– Тоді пізніше?

– Я втомився від наших стосунків, – серйозно додав.

– Не вигадуй, – вона відкинула цю думку, ніби якийсь непотріб.

– Нам варто розійтися.

– А як же Мілан? – обурилася.