Розділ 53. Стратегія.

Я так і не збагнула, що саме стало для мене більшим потрясінням з усього, що почула від Лео. Але усе разом точно переповнило мене. Настільки, що всі мої емоції одночасно кудись дружно випарувалися.

З боку напевно здавалося, що я стала роботом, а все людське у мені вимкнули, бо закінчилася ліцензія.

— Усе-таки ти мав рацію. Не варто все пояснювати одним махом, — сказала я безсило та вийшла з кімнати.

І треба подякувати Лео за те, що він не побіг за мною.

Таким чином я провела весь вечір на самоті, сидячи біля вікна на другому поверсі. От тільки я не дивилася у вікно. І взагалі нікуди не дивилася. Лише гіпнотизувала підлогу, притулившись чолом до холодного скла.

Не знаю, чи хтось підходив до мене, поки я так непорушно сиділа. Напевно, що так. Але я вперто нічого й нікого не помічала. Зате сотню разів підряд прокручувала в голові почуті нещодавно слова.

Не треба бути генієм, щоб скласти два та два. Мій батько, переслідуючи якісь свої цілі, пообіцяв мене, ще малям, своїм кримінальним колегам. А потім віддав мене, аби вберегти. Але "ягідка достигла"...

Так до мене і дійшло, чому саме зараз настав час, щоб я дізналася свою правдиву біографію. І хоч ця історія мала ще купу проґалин, я чітко усвідомлювала — все це мені треба прийняти. Просто прийняти. Бо навряд чи мені дозволять відмовитися від своєї крові й далі жити звичайним життям пересічної дівчинки.

І з цим я не помилилася. Це підтвердив сам Лео, коли підійшов до мене та торкнувся моєї спини.

— Ти ж розумієш. Те, що я сказав — не змінити. Ніколи.

За вікном уже було темно. У просторій вітальні не горіло світло. Але, попри це, я не злякалася присутності чоловіка та несподіваного контакту з ним.

Мабуть, бо вже прийняла свою долю.

— О котрій завтра літак? — запитала я пошепки.

— Близько сімнадцятої години. Але до аеропорту дорога далека, тож виїхати потрібно раніше.

— Добре. Отже, краще лягти спати раніше, щоб виспатися, — вдала я, ніби мене цікавив найбільше сон.

Одразу після своїх слів я звелася на ноги та закрокувала у бік кімнати, яку назвали моєю. Неначе й не сиділа в незмінній позі півдоби. Та голос Лео зупинив мене на півдорозі:

— Поспішаєш прибрати безлад, який ти наробила?

— А хіба там ще не прибрали? — отетеріла я.

— Вау. Роль кримінальної принцеси ти опановуєш швидко. Але мушу тебе розчарувати. Не встиг викликати клінінг, тож... Або сама прибирай, або...

— ...маю спати з тобою? — закінчила я речення чоловіка на свій лад, подумавши, що саме ці слова він за мить скаже. — Ми все одно скоро одружуємося. Я була, є та буду твоєю, і цього ніколи не змінити, бла, бла, бла.

Проте Лео засміявся.

— Я планував заночувати на дивані, на якому ти весь вечір сиділа, а свою кімнату віддати тобі. Але якщо ти наполягаєш...

Показово зітхнувши, я дала зрозуміти своєму у минулому сталкеру-безхатьку, що навпаки — зовсім не наполягаю на такій умові. Він дещо засмутився, але, посміхнувшись, переконувати мене ні в чому не став.

Так і зробили й останню ніч у пентхаусі я провела в його кімнаті, на його ліжку, яке пахло ним — моїм майбутнім чоловіком. А це мало збіса збудливий ефект! Та крім того, щоб усю ніч вдихати приємний і такий чоловічий, терпкий запах ковдри й подушки, я вирішила витратити час ще й на роздуми. І, зокрема, розробляла план своєї поведінки на найближчі дні.

Моя стратегія була простою: стати тихою, спокійною та намагатися не звертати уваги на Лео. Все заради того, аби пізнати краще свого майбутнього чоловіка. От тільки по суті я цього чоловіка, як сина бандита, а не свого сталкера-безхатька, ще зовсім не знала. І мене це лякало. А радше лякала ймовірність, що син щось узяв від свого батька. Гени — це ж справа серйозна, а впливовий мафіозі — не якийсь там середньостатистичний мужик!

Через це я вирішила поводити себе вкрай стримано та скуто. Щоб не провокувати Лео. Абсолютно ні до чого. Навіть до поцілунків, після яких я уже безповоротно закохалася б у цього велета. А поки їх не було — я ще могла тримати почуття під контролем і думати тверезо.

Крім того, я зовсім не знала, в які умови потраплю в Італії і що очікуватиме на мене у майбутньому. Як висновок, спершу треба було збагнути все, поспостерігати, вивчати невідомий стиль кримінального життя, в яке мене поступово затягували. І я не хотіла помилитися, зробити неправильний крок, адже зовсім не знала, які наслідки можуть бути. Та навіть ця моя несподівана істерика! Я вже картала себе за той розгром кімнати, бо не була впевнена, що це мені згодом не вийде боком.

Та попри всі страхи я запевнила себе тієї ночі, що здатися не маю права. І я не збиралася цього робити. Єдине, що мене цікавило — це Лео. Чи саме він, той самий для мене? Чи не зміниться його погляд, який він дарує повсякчас мені, за нових умов? Чи буде для нього й далі мій захист і безпека в пріоритеті? Чи зможемо ми стати в майбутньому справжньою парою, стосунки яких побудовані на кохані, а не просто на формальних домовленостях?

І найголовніше: чи зможу я довіритися йому? І чи він здатен відкрити мені всі свої секрети, й таємниці моєї сім'ї? Чи вдасться мені розібратися з усім хаосом, у який перетворилося моє життя, та чи матиму я сили прийняти нову реальність, якою вона б не була?