Розділ 52. Моя.

Ми з Інесою успішно завершили обговорення всього того, що дізналися за останні дні. Уже встигли перейти й до радощів, пов'язаних із її новим статусом. І саме у цей момент двері до спальні легенько прочинилися.

— У вас тут усе добре? — просунулася в отвір голова Лео.

— Майже, — відгукнулася першою я, не знаючи, як тепер поводитися із цим чоловіком.

І застигла, провалюючись у темінь бентеги.

Якщо раніше я вважала його схибленим сталкером, закоханим у мене, то тепер, знаючи, що він працює на мого біологічного батька, й діє майже суто в інтересах свого завдання, дивитися на нього почала інакше. І це засмучувало мене більше, ніж можна було уявити.

— Ми зараз вийдемо. Дай нам ще трохи часу! — зрештою сказала Інеса слова, призначені Лео.

Та не встигли двері зачинитися, як я вигукнула:

— Ні! Не йди... Це Інеска має йти. У неї... справи.

Інеса нагородила мене скептичним поглядом, а я її у відповідь своїм, упевненим і непохитним. Подумала, що ми з нею все, що треба було, вже обговорили, а отже настав час дообговорювати дещо і з Леонардо. Поки я ще не передумала.

Та й Інесі теж не завадило поговорити з деяким паном, бо під час нашої розмови я поставила під сумнів пропозицію Еміля. На мою думку, якщо той не озвучив питання: "Чи ти станеш моєю дружиною?", то Інесі варто було уточнити, хто вона тепер йому? Чи точно наречена? А може це так — щедрий знак уваги?

— Справи? — перепитав, аби було, а не з щирої цікавості Лео.

Подруга закотила очі до стелі, загадково посміхнувшись. Але таки встала з ліжка та попрямувала до дверей.

— У всіх нас є свої справи. Але ви не лізте у чужі. У вас своїх справ... вистачає, — перезирнувшись зі мною, вимовила білявка та помінялася зі сталкернутим місцями.

— Ти... в нормі? — залишившись зі мною наодинці, кинув чоловік стишеним голосом. І продовжив тупцюватися біля зачинених дверей.

Моя посмішка не забарилася.

— Так... А ти пробач мене. За цей порив неприборканого гніву.

— Та нічого... Зате тепер знатиму, що жарти, призначені для тебе, варто фільтрувати... Або взагалі обходитися без них.

— Останній варіант мені подобається більше. Запам'ятай це, — мовила я, відчувши, що остаточно подобрішала, та гукнула нехитрим жестом руки Лео сісти біля мене. А коли він зробив це, додала: — А щоб узагалі без заморочок, то краще вчися прямо висловлювати свої бажання. Ти ж просто... Просто хотів...

Раптово мені забракло повітря у грудях.

Усе-таки, обговорювати справи сердечні з подругою, і з чоловіком, який подобається — це зовсім різні речі.

— Хотів збавити градус напруження, так. Бо те, про що ми говорили — то все так складно, — словесно допоміг мені мій... уже не сталкер, але ще й не коханий.

— І ти обрав звичний для себе метод. Тренування. Інеса мені натякнула на це, — сказала я й загадково посміхнулася, бо Інеса насправді вперто хотіла довести, що то була спроба Лео усамітнитися зі мною, щоб показуючи різні техніки нападу або захисту, мати змогу доторкнутися до мене або й поготів поцілувати...

— Саме так. Але... Це було зовсім не в тему. Я ідіот, і я це визнаю, — ніяковіючи, але й посміхаючись, вичавив брюнет із себе.

Мені теж було ніяково. І через розмову, і через близьку відстань від гарячого чоловічого тіла. Та я, прикусивши свою губу, все ж наважилася сказати дещо важливе.

От тільки, саме у цей момент не тільки з мене, а й з Лео полилася ріка важливих словосполучень, а тому з нашого неочікуваного діалогу вийшла одна чортівня. Зате чортівня чарівна. Вона нас розвеселила й розслабила.

— Ти перша кажи, — відсміявшись швидше за мене, захотів чоловік почути мене, а свою промову залишити "на потім".

— Добре, — кивнула я та миттєво відчула, як запалали мої щоки. — У мене є декілька запитань. Але почну з того, що хвилює... найбільше... Ти звернув на мене увагу тільки через те, що я донька твого начальника? Чи як там правильно. Боса?

– Я..! Ні... — поглянув на мене велет і завмер. — Я звернув би на тебе увагу, навіть якби ти була сином мого боса.

— А ти таки... Точно ідіот, — зробила я чесний висновок, дивлячись красеню... у міжбрівку, бо коли дивилася в очі, то бентежилася не на жарт.

— Я не завжди таким був. Це твоя енергетика на мене так впливає, — згадав мені мої ж слова небезпечний гуморист.

Я засміялася, але лише на мить, бо погляд мій упав на пухкі губи, які були навпроти й так, здавалося, близько. І в пам'яті вигулькнула згадка, як я ці губи цілувала...

Втім я вважала, що повторювати таке нам ще зарано, а тому різко змінила траєкторію свого погляду. А разом із тим перевела розмову у серйозне русло:

— Так, годі дурних балачок! Час поговорити про справи. Ти мені, здається, не все розповів.

— Я тобі ще багато чого не розповів. Але ж усе за раз так просто не розкажеш.

– Твоя правда... Але ти спробуй. І почни з пояснень: у яку таку подорож ми з тобою маємо їхати?

Лео протяжно зітхнув, попередньо закинувши свою голову до стелі.