Розділ 48. На нервах.

Ми стояли на кухні та не могли подивитися одне на одного. Й мовчали. Довго мовчали. Тому я вивчала поглядом мармур на підлозі, а Богдан, прикривши очі зігнутим ліктем, сидів на барному стільці та спирався спиною об стіну.

— То ти... Ти з ними? Один із них? — шморгнувши носом, наважилася я на запитання, поки всередині мене вирувала негода. Там була й злива з розчарування, й грози злості, й вулкани з образ.

— Так. Пробач мене. Якщо зможеш.

— У тебе зморений вигляд... Невже стежання за кимось і робота під прикриттям так виснажує? — помітила я те, що бачила й дізналася, поки на душі собаки вили.

— Афіночко, це поки що важко пояснити, але... Все заради твого добра, — зітхнув тяжко той, кого я вважала довгий час другом, кому я довіряла...

І раптово стало важко втримати в собі емоції. Й вони вийшли назовні сльозами.

— Ти обманював мене! Всі мене обманювали! Ніхто не був щирим! Про яке добро може йтися, якщо у мене тепер проблеми з довірою?

Я могла б наговорити ще купу всього. Могла б, але не стала. Натомість піддалася секундному бажанню та буквально побігла на другий поверх, аби бути якомога далі від усіх цих людей. Далі від усіх їхніх інтриг, перепалок і замовчувань правди. А ще далі від того нудотного флірту Інеси з її люб'язним шанувальником! І останнє мене дратувало чомусь особливо сильно! Хоча чому "чомусь"? На це була своя цілком реальна причина.

Мене дратувало, що Інесі дістався спокійний і милий фанат її краси, який вміє гарно фліртувати. А мені? Який чоловік дістався мені? Грубий, холодний, з якого й слова зайвого не витягти навіть під тортурами!

Але це мене й дивувало. Здавалося, що в цьому була якась помилка. Може, через те, що хтось знову грав якусь роль? От тільки хто? Чи це Лео прикидався тираном, чи той Стерв'ятник удавав романтика? А може це моя подруга насправді мені не подруга?

За дивним збігом обставин, саме такі думки крутилися в моїй голові, коли я оминула бісячу парочку. Інеса зі своїм милим серцю небезхатьком, звісно ж, пускали бісики та обіймалися, усамітнившись у коридорі. Однак такий стрімкий розвиток їхніх стосунків наштовхнув мене на думку, що Інеса теж могла бути брехухою, не краще за Лео чи Бодю!

І ось мої емоції досягли піку, поки я бігла сходами. На мить я навіть змогла зрозуміти Леонарда. Я б і сама не відмовилася у таку мить від боксерської груші. Одначе груші не було... Зате була Інеса.

— Що сталося? Що це за торнадо? Ти чому така... — погналася подруга за мною й наздогнала біля дверей спальні, в якій я провела ніч.

Та я обірвала її на половині речення:

— Ти теж з ними? Їхня спільниця? Теж підставна подруга? Богдан прикидався другом, бо був під прикриттям. Виконував завдання. І ти так само?

У моїх легенях не вистачало повітря, від чого мозку бракувало сил на усвідомлення такої ймовірності. Не хотілося вірити, що Інеса така ж сама акторка, як і всі інші присутні у пентхаусі. Та все свідчило про це. Інакше, чому тоді білявка так легко знайшла контакт з усіма цими чоловіками? І чому вона опинилася тут і її не відпускали? І ще безліч "чому"...

— Алінко! Тобто, Афінко... — враз зблідло обличчя білявки й від позитивних емоцій, які вона отримала хвилинами раніше, не залишилося ні сліду. — Що ти таке кажеш? Ти з дуба впала? Як я можу бути їхньою спільницею?

— Як доведеш?

— Знущаєшся? Мені ще й доводити свою непричетність треба? Хіба я схожа на бандитку? Сама подумай! — дещо очманіла Інеса й обурилася у відповідь на ганебну підозру.

Я міцно стиснула зуби, дивлячись в очі подруги, якій хотілося вірити. Бо вона була єдиною, кому я ще могла довіряти.

— Ну... Іноді ти ще та хуліганка й дивачка, —  вже спокійніше мовила я, поки перед очима миготіли деякі епізоди з життя. — Втім... Так. Визнаю — на бандитку ти не схожа.

— Отож бо й воно! — по-доброму відгукнулася та. Й раптом кулака показала, додавши: — А всім брехунцям під прикриттям я повідривала б...

— А ось у таке я точно не повірю. Ти щойно там з деким фіґлі-міґлі крутила. Не думаю, що це через те, що ти хочеш йому... щось там повідривати. Ти ж не самка Богомола, — зауважила я та навіть пирскнула від сміху.

— Ні, я набагато кровожерливіша самка. І його я ще перевіряю. Знаєш, не факт, що він довго протримається зі мною. Ти ж в курсі, що всі мої стосунки короткі. Тож, може не скоро, але бажання повідривати йому щось — колись та й прийде, — почулася іронія в голосі Інеси.

І миттєво мені закортіло опустити очі, щоб роздивитися, по якому ж якісному ламінату нам пощастило тут ходити... Та й зітхнула.

Емоційний вихор у душі моїй затих, але його наслідки ще досі відчувалися осадом на язиці. У зв'язку з цим плакати мені перехотілося, зате понити Інесці, просто виговоритися — захотілося аж занадто! Тож, не думаючи, я затягла подружку за руку до кімнати, яку Лео назвав моєю.

— Мила, пробач, що я так наїхала на тебе... І за все інше!.. Все це через надлишок емоцій і заплутаність ситуації. Я на нервах, бо не знаю, навіщо ми тут. Не знаю, що чекати завтра... Але я бажаю тобі щастя й справді сподіваюся, що цей чоловік унизу хоч трохи посприяє цьому, — заговорила я дещо сумбурно, проте щиро.

Інеса всміхнулася й поквапилася обійняти мене за плечі.