Розділ 38. Заманухи маніяка.

Я була у квартирі сама, коли пролунав дзвінок у двері. Першою в голові промайнула думка про Інесу, яка десять хвилин тому пішла з дому, бо мала запис на манікюр.

Але чому б вона повернулася? Ключі забула чи телефон? Або переплутала день корекції нігтів?

Однак у таку ймовірність я не вірила. Куди спокусливішим був варіант, що то мій безхатько-сталкер. Він міг збагнути, що я сама вдома й, через нестримне бажання побачити мене, прийти сюди. А оскільки досвід перебування зі мною в одній квартирі, в одній кімнаті в халаті на голе тіло, вже був, то бажання його було б пов'язане з повторенням (а може, й з удосконаленням!) набутого досвіду...

Чомусь останній варіант мені подобався найбільше. І, думаючи про нього, я дозволила собі накинути на себе лише шовковий халатик. Ну щоб зрівняти бали! Минулого разу він був у халатику, а тепер можна побути в ньому й мені. Ось такий специфічний поєдинок.

Одначе мої думки враз розбились об скелі несподіваної реальності. На порозі стояв не мій сталкер. Там стояв Лукаш.

— Ти? — мимовільно вирвалося з мого рота здивування.

— Красунечко... Я теж радий тебе бачити, — всміхнувся на всі свої вініри, чи що там у нього в роті було, неочікуваний гість, про якого в останні дні я й поготів забула.

Насправді, бездоганний зовнішній вигляд не є запорукою кохання. Серце обирає за емоціями. А які емоції принесе ідеально випрасуваний чорний костюм? Хіба що естетичне задоволення...

— Яким вітром сюди? Ой, тобто, що ти... Що ти тут робиш? — щось невиразно пробурмотіла я, зовсім не палаючи бажанням приймати цього гостя. Не те, щоб мені було шкода чашки чаю, просто — гість був не той. Не його хотіли б бачити очі.

— Хочу все ж таки повечеряти з тобою. Пам'ятається, ми домовлялися.

Я зітхнула. З одного боку така надмірна увага до моєї персони лестила мені. Але з іншої... Чи треба було щось обіцяти, якщо я не збиралася дотримуватись обіцянки?

Тільки, щоб Лукаш відстав.

— Так... Так, звісно! Якось повечеряємо. Обов'язково, — заприсяглася я, навіть не соромлячись фальші.

Та красунчик у фірмовому вбранні та з досконало підібраними аксесуарами просто так не відчепився. Йому було мало моєї звичайної згоди.

— Зробімо це сьогодні!.. А радше зараз.

— Зараз?! Прямо зараз?

— Так. Ні хвилиною пізніше, ні хвилиною раніше. Зараз, — дещо урочисто сповістив недоречний чоловік.

— Це дуже мило з твого боку, Лукаше, але... Але я не виходжу з дому ненафарбованою. І оскільки цієї хвилини я ненафарбована, на жаль, то мені треба час, щоб зібратися. А це ж довго! Не хочу, щоб через мене ти витрачав свій час.

— А виходити з дому й не треба! — виголосив зненацька чудернацьку новину мій романтичний, але невчасний шанувальник.

На мить я отримала дезорієнтацію у просторі. Поруч із Лукашем ставало все дедалі некомфортніше й відчуття якогось підступу схопило мене за шкиберки.

— Перепрошую, але що означають твої слова?

— А це сюрприз. Сподіваюся, ти любиш сюрпризи, — навіть не питав, але з надією дивився в мої очі Лукаш.

Та я була не в настрої і не збиралася йти на компроміс просто, щоб не образити людину.

— Ні. Не люблю.

Чоловік навпроти аж отетерів.

— Не любиш?! Та то тобі просто нормальних сюрпризів ніхто не робив. А ось мій сюрприз сподобається тобі. Гарантую!

— Думаєш?

— Знаю!

Така самовпевненість мажора мене не тішила. Навпаки, навіть трішки злила. Але все ж десь у глибині моєї душі прокинулася совість. І саме вона вимагала не бути жорстокою з людиною, котра бажає мені добра й просто прагне частинку моєї уваги.

Втім, це ще треба було довести...

— Гаразд. Як бачу, ти налаштований серйозно. Не знаю, навіщо ти робиш це, але...

— ...Бо закохався у тебе! — безсоромно перервав мої слова прямолінійний фанат.

Але зізнання не зігріло мою душу. Навпаки — мене наче щось липке обліпило після нього. Захотілося якомога швидше змити з себе це відчуття, а гостя залишити за зачиненими дверима.

Хіба ж такі чоловіки, як Лукаш, можуть ось так закохуватися? У нього є гроші, є зв'язки. І я була впевнена, що й жінки, які тільки хочеш, у нього малися й прибігали за його першим покликом. Але він чомусь закохався у мене — у дівчину, яка не з'явилась на побачення, яке тримає дистанцію, і, зрештою, знайомство з якою відбулося за вкрай нетипових подій?

Мені раптом стало неспокійно. Так, як ще ніколи раніше! Дійсно закортіло гепнути дверима, щоб відрізати від себе занадто прекрасного, аж до нудоти, чоловіка.

Перед очима відразу постав Веніамін. Той, хто наче як був безхатьком і пахнув через раз так, що повітря у радіусі кілометру ставало непридатним для дихання! Але, попри все це він здавався хорошою людиною. Йому хотілося пробачити його зовнішній вигляд і дати шанс проявити себе. Але з Лукашем... З Лукашем було все навпаки. На його одязі не можна було знайти жодної плями бруду чи бодай ворсинки. Втім, це й насторожувало, адже я не перший день жила на світі й прекрасно знала — той, хто здається чистим, насправді може приховувати та накопичувати весь бруд у собі: десь там, де ніхто його не бачить.