Розділ 35. Не Джонні Депп.

— Та я зовсім трішечки візьму! Лише якихось там нещасних п'ять сантиметрів, — благально трикутничком здійняла я свої долоні перед наразі чистим і по-справжньому пахучим безхатьком.

Але той все відмахувався:

— Ні, ні й ще раз ні! На таке я не погоджувався.

— Та хоч на чотири сантиметрика. Тобі що, шкода? — не змогла встояти осторонь Інеса.

Та наш упертий і вредний гість не корився:

— Та не хочу я цього! Не треба, дівчатка, я вас благаю.

— Та хоч на три сантиметрики! Нужбо. Чого ти як... — лагідно прикусила я собі язика.

— Може, все ж таки, пожалієш мене?

— Та хоч на два з половинкою сантиметричків! Буде майже непомітно!

Чоловік у махровому халаті кольору моря на світанку протяжно зітхнув. Але все ж таки мої вмовляння не були марними, і він, скрегочучи зубами, мовив:

— Хіба що на сантиметр. І все. Це максимум!

Я зраділа цьому. Отже, мої слова та бажання для нього не порожній звук. І вирішила перевірити, чи здатен він піти заради мене на ще більші подвиги?

— А якщо на два? Це те саме, що один, просто... Просто на один більше.

— У тому й справа...

— Але тобі Інеса все ж чітко сказала: якщо ти мій сталкер, то ти мусиш пристойно виглядати. А тому, хіба тобі складно попрощатися з двома сантиметрами свого волосся? Заради мене! — закліпала я оченятами, мов кошеня, яке награлося з Марійкою й наразі муркотіло на дивані поруч із чоловіком, який його приніс до нас.

— Я й так уже попрощався зі своєю бородою. Хіба цього недостатньо? — мало не плакав чомусь бородань, який... уже був без бороди, адже ми змусили його пів години тому поголитися. А після цього й почалися ці вибрики. Бачте, це була занадто велика кількість тортур на день.

Я цокнула язиком і ніжкою топнула. Мов дитина, яка просила дорогу іграшку на свято вже третій рік поспіль.

— Тобі так буде краще! Чого ти так не хочеш цього? Боїшся, що дружбами зі смітника засміють? Так вони ще позаздрять твоїй зачісці!

— То він просто думає, що ти пообіцяєш два сантиметри зістригти, а насправді відтяпаєш двадцять. Або взагалі на лисо пострижеш, — засміялася втомлено моя подруга, встаючи з дивана, на якому сиділа. — Але розбирайтеся як хочете. Я піду перевірю, чи спить Марійка, чи аніме свої дивиться.

Коли за Інесою зачинилися двері кімнати, яка наразі вважалася моєю спальнею, ми з бороданем, який вже не був бороданем, перезирнулися. 

Залишитися тет-а-тет було ніяково, як для мене, так і для нього. Це було помітно й зрозуміло без усіляких приборів вимірювання ніяковіння. І зовсім не важливо, що таких приборів ще ніхто не винайшов.

Ось так ми й стояли в тиші хвилин п'ять. Я стинала плечима, не вважаючи за потрібне продовжувати вмовляння. А він чухав своє підборіддя, яке після гоління стало привабливішим, ніж було до. Принаймні, на мою скромну думку.

— Гаразд. Ріж, — зрештою махнув гість у халаті рукою.

— Ти згоден?! Згоден на коротку стрижку? — навіть здивувалася я та й перепитала, щоб упевнитися, чи я все правильно зрозуміла.

Він підтвердив стисло та без зайвих емоцій:

— Так. Саме на коротку.

— Нічого собі. А я думала, що...

— Не думай — роби, — перервав мою репліку своєю сміливець і сів на стілець, який призначався для нього.

— Добре, добре... А якщо вже так, то може тобі постригти й твої... груди? Літо починається. Скоро спека. Щоб жарко не було, — не просто так поцікавилася я.

Та жертва ножиць у моїх руках на такі подвиги ще не була готова.

— Я звісно навіть дуже не проти, щоб руки Богині торкнулись мене й там. Одначе...

— ...Одначе ти не хочеш мені подобатися? — договорила я чуже речення на свій лад і загнала цим свого сталкера у пастку.

— Твою ж... А ти впевнена, що тобі це подобається? Може це не твоє істинне вподобання, а нав'язане соціумом? Або Інесою...

— Отже, не хочеш мені подобатись, угу. Так і запишемо, — накрила я впертюха старим і тонким халатиком, щоб таким чином вбезпечити його від волосся, яке буде на нього падати під час стрижки.

Від моїх рухів і слів той замугикав.

— Та... Цей.. Хочу! Хочу тобі подобатись, але...

— ...Але не сьогодні? — знову не дозволила я договорити йому думку. І тріумфувала спостереженням: — Певно, маєш запис до майстра. Або ж майстрині. На стрижку грудей. Чи не так?

— Це ти глузуєш з мене?

— Ні. Це я цікавлюся. Бо я маю очі, які бачать, що ти не так давно стриг там волосся, — хоробро мовила я, висунувши аргумент, мов туз зі свого рукава. Що, що, а його поголені, деякий час назад, груди я ще тоді, у ванній, помітила.

— "Там"? — перепитав чоловік дещо спантеличено.

— На грудях. Де ж іще? — вийшов на волю мій сміх із горла.

— То... То не знаю, — допетрав брехун, що видало його. Та все одно продовжив грати роль невинного. — Я не знаю, як то сталося.