Розділ 34. Ножиці.

Він не повірив. Ні мені, ні Інесі, коли ми по черзі запевнили його у моїх кровних зв'язках з Артемом. Усе одно з недовірою дивився на нещасного, мармизу якого хвилинами раніше власноруч розфарбував у всі відтінки червоного.

— Брат?! Хіба брат може так нахабно ставитися до сестри? — щиро не розумів мій захисник поведінки сина моїх батьків.

— Я тобі все поясню. Але пізніше, — пообіцяла я та попри небажання все ж спробувала допомогти брату піднятися на ноги, хоч той і відмахувався.

А потім жестом попрохала Інесу відвести Марійку до іншої кімнати. Й моя подруга з племінницею вчасно пішли, адже декому не вистачало адреналіну в житті й крові в роті. Зате вистачало нахабності, щоб сказати:

— Це твій тра...

— ...Артеме!...

— Хахаль. Я хотів сказати хахаль. Що ти одразу кричиш? Сказом заразилася від нього? — не сподобалося моєму, старшому на пару років, братику те, що я не дозволила йому договорити первинний варіант його думки.

Та я добре знала цього паскудника та його лексикон. А ще знала запальний характер свого сталкера, який точно не любить повторювати двічі одне й те ж. Однак я, хоч якби й не любила свого брата, проте не бажала йому стати інвалідом. А тому вирішила цього не допустити.

Та де там! Якщо зустрілись двоє імпульсивних людей без запобіжників, то лиха не уникнути.

— Слідкуй за своїм язиком, гнида! Як ти говориш із сестрою?! Якщо вона справді твоя сестра, — загорлопанив мій сталкер, який ладен був, здавалося, перекусити моєму братику горло одним клацанням щелепи.

— Та ні, її нам підкинули, — зареготав Артем. Але вдосталь насміятися йому не дав кашель. Із кров'ю...

— Або тебе. З тридцятого поверху. Ага? — натякнув бородань моєму братику, що час йому заткнутися.

Та чи хтось там усвідомив це? Дзуськи!

— Тіпануться, якого кента моя сістерс урвала! Я від тебе такого не очікував, Мінервочко. То ти ще та штучка, виявляється? Любиш, коли пацик агресивний і з міцним таким стержнем? Ще й, може, коли силою тебе бере? А казала, що таке не поважаєш, коли мого кореша відшивала.

— Слухай ти, вудило, хавало своє цієї ж хвилини закрий! Бо якщо ні, то я його тобі сам навіки склею, як і ти склеїш свої ласти! Тобі дійшло, фраєр? — на знайомому моєму братику жаргоні заговорив і бородань, спопеляючи його поглядом краще будь-якого столітнього дракона.

Ще мить — і здавалося, що точно спопелить, вирвавши з моїх рук. Тож мені знову довелося прийти брату на допомогу:

— З нього досить. Він усе втямив. Правда ж, Артеме?

Я зазирнула у підбиті братові очі. Але пожалкувала про це, адже в них побачила лише ненависть.

Одначе, ще трохи було розуму в його дурній голові.

— Ага. Все намотав на вус, — з усміхом сплюнув Артем на пухнастий коврик під ногами.

— Гляди, щоб тепер не розмоталось нічого, — не заспокоювався ніяк "Веніамін".

— Так, годі вам, хлопці! У квартирі дитина. Не травмуйте її психіку, будь ласка, — вдалася я до хитрощів і таки достукалася хоча б до одного чуйного серця: Веніамін слухняно позадкував до стіни, показавши цим, що більше не буде гамселити мого брата.

От тільки серце Артема залишилося байдужим.

— Психіку дитини отже треба берегти, а мій ніс не треба? Його мені, між іншим, уже травмували.

— Значить тобі не звикати. Тож ніхто тебе не пожаліє. Не сподівайся навіть, — емоційно випалила я.

— Ось так ти хвилюєшся за брата? Копійка твоя ціна в базарний день, сістерс! Яка ж ти невдячна!

— Це я невдячна?! Та це ти чмо й хамло! Нагадати, як ти довів маму до нервового зриву? — на нахабство тією ж монетою відплатила і я.

— А нагадати, як ти брата здала? Ти тепер мені винна до кінця всього життя! Через тебе, стерво!..

— ...Пельку стулив! І вимітайся звідси негайно! Бо ти в мене точно більше бачити не будеш, — все-таки не стримався і став на захист моєї честі бородань. — І взагалі, щоб більше до сестри не ліз! Не псуй її життя. А якщо я побачу тебе поруч з нею... — впритул до мого брата став безхатько. Але свої кулаки тримав при собі, а не пускав їх гуляти під щоками мого нерозумного родича.

Останній саме на такій ноті вирішив усе-таки піти... Поки очі ще бачать... Бо Артем був боягуз — як не крути. Особливо, якщо розмову з ним вели чоловіки помітно сильніші за нього.

Зачинивши за братом двері, я з полегшенням видихнула. 

— Дякую тобі, — сказала своєму захиснику, хоч і стояла до нього спиною.

— За що? За те, що ледь твого брата не провів на той світ?

Я ще раз зітхнула. Говорити про родинні справи зовсім не хотілося. Не з моїм сталкером! Не зараз. Та й взагалі бажано ніколи й ні з ким... Але я відчувала всім нутром, як прискіпливо сканував гість своїм поглядом мою спину. Неначе шукав, де система дала збій і в чому була помилка. Шукав те, що приховувала моя душа. І хіба ж я могла втекти від такої уваги? Погляд чоловіка позаду оголював мою душу мовчки й непомітно, підкорюючи її своєю надійністю та присутністю.

— У нас із Артемом завжди були натягнуті стосунки, — якось само поплили слова з моїх вуст. — Малим він часто спихував на мене всі капості, які робив сам. Завжди йому щось у мені не подобалось. А вже потім... Потім почалися випивка й сумнівні дружбани. Ще згодом... азартні ігри... Як результат, зараз він по вухах у боргах. Просив у мене грошей і дозволу пожити тут два-три дні, у квартирі Інеси, бо я йому нещодавно, не подумавши, дала цю адресу, наївно сподіваючись, що він просто хоче мене провідати.