Розділ 20. Допит.

_Лупо_

Я був радий, що знову мав змогу бачити божественну красуню. Знати її розпорядок дня та чути про її пересування та дії від інших — це, звісно, добре, але слідкувати за цим власними очима дещо інше. Так я хоча б був спокійнішим, знаючи, що її безпека на моїй відповідальності.

Та й отримував задоволення, коли її бездоганна фігурка майоріла перед моїми очима.

Втім, може я занадто самовпевнений? Може я зовсім не гарант її безпеки? Аби ж не облажатися та не стати повним лайном, бо я й так був у лайні.

Левіафани підступили ближче. Це був факт. Їх почали помічати все частіше. І не тільки. За останній тиждень кількість перестрілок між нами перевищила десяток.

З огляду на ці обставини я все частіше наполягав на припиненні вистави. Хотілося вийти з тіні, стати собою. От тільки хлопці ще відмовлялися.

Але я все одно робив по-своєму. Операція "Безхатьки" продовжувалась, незважаючи ні на що, та я тепер не був, як усі. Мій образ став трохи чепурнішим, а я сам припинив ховатися. Якщо Богиня вважала мене сталкером — то я став ним для неї. І ходив за нею тінню, не приховуючи цього.

— Вони ще нічого не знають, — якось намагався заспокоїти мене та навчити розуму Сірий. — Лише те, що ти стежиш за дівчиною на ім'я Аліна. І це можна пояснити. Закохався, бо вона була доброю до тебе; давала тобі гроші, коли ти жебракував. Або ж ти таємно одружився.

— Не обманюй себе. Закохався я, а у справі виявилися причетні всі ви. Це ж навіть слухати дивно! Мій дядько не дурний, а Енцо й поготів. Та навіть Армагедон не дурень! Ще якийсь тиждень і вони все зрозуміють... якщо вже не зрозуміли, — був упевнений я у своїй думці.

І не дарма. Наступного ж дня я переконався в цьому, коли персонально зіткнувся з ворогами.

Вони чатували на Богиню неподалік дому. Вже не перший раз. Але вкотре я не дав їм дістатися до неї. І ненавмисно вибив капосникам зуби.

Направду, так розважитися хотів Сірий, але я взяв цей гріх на свою душу першим.

— Ой. Ну нічого. Думаю, ви давно до дантиста не ходили. Буде привід сходити, — кинув я з насмішкою, розквитавшись із двома амбалами, одному з яких залишив у нозі та плечі вогнепальну рану на згадку, а іншому, окрім зубів, надбив ще три-чотири ребра.

Буде їм уроком, як лізти до моєї Богині! Не дозволю нікому чіпати її!

Втім, на мене теж чекав сюрприз.

Коли я вже розслабився та відчув себе переможцем серед непритомних тіл, то пішов слідом за Богинею, яка нічого не підозрювала про те, що коїться за її спиною. За нею, звісно, слідкував не я один, але лише мені дозволялося наближатися до неї та контактувати.

Афіна була не сама цього вечора. Як і завжди її компаньйонкою була Інеса. Дівчата йшли та сміялися, але я відстав від них. Їхній сміх затих, і я поспішив наздогнати його, мов маленького різнобарвного метелика.

Та не встиг. Не тому, що дівчатка десь зникли, а тому що мені перегородили шлях.

— Кудись поспішаєш? — постав переді мною дядечко Армагедон, сива коротка борода якого вказувала на його вже немолодий вік.

Мої м'язи рук напружилися, а зуби міцно стиснулися.

Мене відрізали від Богині! І я збагнув, що це було зроблено навмисно. Це тактика, яку Левіафани часто використовували. Якщо треба було когось спіймати чи налякати, але об'єкт мав охорону, то спершу нейтралізували охорону.

За секунду я оцінив ситуацію. Супротивників було троє. Я один. Сірий знаходився приблизно за сто метрів від мене і міг прийти на допомогу. Відбитися цілком реально.

Але ж Афіна! За нею стежило багато очей. Та чи варто сподіватися, що хтось прийде їй на допомогу, якщо я не встигну? Хтось піде на такий ризик?

Одначе я сам винен. Сам відстав, бо засвербіли кулаки.

— Лупо, цього разу теж будеш придурюватись та яро заявляти, що не зв'язався з Атлантами й взагалі, у тебе за душею ні копійки, ти жебрак та ще й святий? Облиш цей театр абсурду, зрадник, — заговорив Армагедон.

Я всміхнувся. Чи то від його слів, чи то від сумнівів у надійності своїх союзників. А може й від усвідомення власної вразливості.

— Від зрадника чую. Тобі, напевно, часто сниться мій батько? Найкращий друг...

Я вирішив виплеснути всю жовч на того, кого зненавидів не так давно. Але не зміг висловитися, бо раптово хтось накинув на мою шию ззаду жорстку мотузку.

Ще за мить мотузки оповили мої руки, які відвели у різні боки. Мене ж поставили на коліна та вибили все повітря з легень, а ковтнути бодай трохи нової порції не дозволили.

— Лупо, синку, не переводь кисень. Говорити будеш лише за моїм наказом.

І я б з радістю відповів найкращому другові та правій руці свого покійного батька кількома нецензурними словами, одначе говорити не міг. Два бугаї тримали мене за руки, а хтось третій все робив для того, щоб я задихався.

Втім, я стримав свій внутрішній порив і не став пручатися, усвідомлюючи, що зроблю цим собі ж гірше. Разом із тим шосте чуття підказало, що вони прийшли не прикінчити мене, а тільки познущатися та відволікти. Типові методи Армагедона.

Він завжди вмів проводити шикарні допити. Любив дивитися в очі жертви та знущатися з неї. Коли я був юним і вперше побачив, як дядько Армагедон це робить — я прошепотів, щоб не хотів потрапити йому на допит.