Розділ 18. Стиль безхатька.

_Лупо_

— Як звали хлопця, якого не стало? — розбив тишу мій голос і три пари очей сфокусувалися на мені.

— Бурбон, — озвався Стерв'ятник — наш головний, але лише на вулиці, босяк.

 — Я маю на увазі його справжнє ім'я, — уточнив я свій запит.

— Костя, — відповів і протер зморщеними пальцями свої змучені очі Сірий. — А тобі це навіщо? Свічку поставиш за нього чи що? Ти ж навіть його не знав.

— Хочу знати ім'я, яке виріжу своїм ножем на шкірі одного з тих бісових Левіафанів, — полетіла слина мені під ноги. 

А що такого? Я тимчасово у статусі безхатька — мені можна. Та й все одно ми знаходилися в покинутому сараї, який був нам за штаб-квартиру на час завдання, і тут ніхто ніколи не прибирав і прибирати не буде.

Хлопці оживилися після моїх слів. Стерв'ятник вилаявся, Сірий видавив із себе усміх, а Брудний Джек зітхнув.

— Не час ще думати про помсту, — стисло висловився останній.

— А коли буде час? Коли нас ось так тихо виріжуть один за одним?! Чи коли вони доберуться до Афіни? Коли?! — мій голос гримів.

Грюкнувши кулаком по хиткій стіні, я вскочив на рівні ноги. Голова кипіла від злості, а груди розпирали емоції. Я не міг сидіти на сраці рівно — моя бунтівна душа вимагала дій.

— Бляха, годі вже цього всього! Годі прикидатися дном соціуму! Це все до добра не доведе!

— Не каркай, Лупо. Вовки не каркають.

— Правильно. Джеку. Вовки виють. Але наш забув як це робити, та й занив, — захихотів Сірий.

Але ці секунди позитиву припинив кахиканням Стерв'ятник:

— Харе, пацани. Не доведіть наше вовченя до сказу. Він у сказі стає неадекватним, ви ж знаєте. Вже... А ти, Лупо, — звернувся потім він і до мене. — А ти ще хочеш стежити за дівчиною зблизька?

Мої очі швидко знайшли мудрі зіниці досвідченого та авторитетного бандита, який пів року тому інсценував свою трагічну загибель. Я прискіпливо вдивився у темінь його душі, щоб відчути, чи він не знущається?

— Ви ж усі були проти цього.

— Тепер ні. За умови, що ти не робитимеш дурниць і далі гратимеш роль, яка тобі призначена.

Мої брови зімкнулися на переніссі.

— Німий доповів, що вона не проти твого повернення. А наша люба й всім дорога Кума підтвердила чутки про провокаційну нічну вилазку принцески. Здається, ти її чимось таки причарував, — перезирнувшись із іншими двома чоловіками в образах волоцюг, сповістив цінну для мене інформацію сивочолий Сірий.

— Аспід здувся? — стала веселішою моя інтонація.

— Аспід намагався. Він зробив усе можливе, — спробував Сірий захистити бандита, який не так давно приєднався до нас.

Та я був непохитним у своїх переконаннях, сліпо довіряючи своїй інтуїції.

— Усе можливе, щоб запороти справу?

Всі троє моїх спільників майже одночасно пустили в мене осудливі погляди. Але це мене не пройняло.

— Якщо він новий між нами, то це не означає, що він не гідний довіри. Ти теж, вважай, поки що малознайомий для нас, — прилетіло мені зауваження від Джека.

— Тобто, слова моєї матері для вас порожній звук? — зачепили мене за живе.

— Все. Кінець наради! — не витерпів і виголосив круглолиций Стерв'ятник. — Розмова зайшла в глухий кут. Ми зібралися, щоб з'ясувати, чи ніхто не бачив палача Бурбона. А чим закінчуємо?

Я сплюнув ще раз на скрипучі дошки під ногами.

— Як скажете. Бос. То я сьогодні на колишній точці? — з крапелькою знущання та лицемірства, кинув я керівництву бродяг.

Керівництво кивнуло головою. Невдоволено, звісно ж.

За годину я вже знову був на своєму добре знайомому місці. Й дивився прямо у вікно, де жила Богиня. І вперше за довгий час щиро всміхнувся.

Думка, що вродливиці хотілося мене поряд — дурманила мій розум. Але радіти я не поспішав. Одна справа, коли я тішу її его, а інша — коли вона побачить у мені мене. Не її тінь, якою я став, не божевільного заброду, а саме мене. Таким, як я є. Та на жаль, побачить вона мене такого не скоро...

Попри те, що я шалено хотів покінчити з цим театром абсурду, я також знав, яка цій правді ціна. І поки що я був не здатен заплатити долі за неї. Не тому, що виконував роль безхатько. А тому що навіть незначна помилка коштувала мені чималих нервів і тривог. Це ж не жарти — цілий тиждень без жодного погляду на Афіну... Тому вдруге у заслання на інший кінець міста я не хотів.

Та чи надовго затягнеться ця вистава? Наші вороги вже дізналися, що ми ведемо таємну операцію саме у цьому районі. Навіть почали нас нищити. Та все це ніщо, у порівнянні з тим, що небезпека насувалася на богиню. Навіть сьогодні поблизу її будинку бачили кількох Левіафанів.

Моє нутро вибухнуло гнівом. Ніхто не мав права зашкодити Богині! Якщо ж хтось зазіхне на неї — той не побачить більше жодного світанку! Я стану  катом, якого ще світ не бачив, я стану страшним звіром і невловимим узурпатором — заради неї...

Та не зараз. Зараз я мав залишатися тим, ким я не є і ніколи не був. Пилюкою суспільства. Примарою вулиць. Ніким.