Розділ 8. Переїзд.

Якщо звикнути до темряви, то можна побачити її відтінки. І в людині, якщо тісно контактувати з нею, можна розгледіти різні грані, мотиви й світлі плями. Й байдуже, наскільки чорною є її душа — повністю темною й страшною бути вона не може.

Але інстинкти самозахисту реагують миттєво на всяку тінь. Якщо розум ще керується самонавіюванням, то голими інстинктами керувати не вийде.

З чого це я взяла? З досвіду.

Я саме лягла спати. У квартирі була тільки я й темрява, якої з часом стало так багато, що мені здалося, що я злилася з нею в одне ціле. Через це я почала вірити в безпечність ситуації. Але страх нагадав, що стовідсоткової безпеки не отримати нікому за жодних причин. Тільки шкода, що усвідомлення прийшло разом із дрібним тремтінням тіла...

Грубі й липкі пальці тоді торкнулися моєї шиї. І сповзли повільно до зони декольте...

— Інакше тобі не сподобається, — прошепотів голос із темряви, змусивши мене боятися кожної наступної секунди свого життя.

І я піддалася істериці...

А потім прокинулася й миттєво підскочила з ліжка, з метою увімкнути світло.

— От лайно! — важко дихаючи, поступово оговтувалася від побаченого уві сні.

Те, що мені наснився безхатько, було беззаперечним фактом. Фактом, що я втрачаю здоровий глузд. Але я не хотіла вірити, що Інеса, наврочивши мені такого сталкера, наврочила й параною.

— Я просто дуже вразлива й чутлива до всього, — виправдала сама себе та засміялася. — І день був дуже напруженим, — згадалася мені розмова з подругою після виснажливого робочого дня та її середній палець.

Ох, і лякалася я тоді кожного звуку, поки ми йшли додому. Втім, Інеса переконувала, що не варто панікувати. Боятися безхатька — це як боятися морозива! Ризик появи зайвих проблем є, але сам страх є повним безглуздям.

Як не дивно, я довірилася подрузі. Хоча й досі ображалася. Це ж через неї я звернула увагу на цього ненормального! Якби не її "сюрпризи" та жарти, таких шанувальників у мене б і не з'явилося.

Але це не точно...

А що, як це я зі своєю мрією?! Раптом візуалізація вилізла мені боком? Так буває. Мрієш співати — й співаєш... в електричках... Може й у мене так? Мрія про чоловіка, який кохатиме мене більше життя, здійснилася, але з деякими нюансами. Може цей безхатько й раніше на мене задивлявся? Просто я не помічала його.

Певно, таки не треба було порушувати традицій та загадати те своє заповітне бажання! Може б тоді все збулося інакшим чином? А так — профукала я свою мрію у всіх значеннях цього слова. Недомріяла її!

Аналізуючи всі ці тонкощі обставин, що склалися, я несвідомо підійшла до вікна. Попри те, що надворі була ніч у всій своїй красі, я все одно намагалася вдивлятися кудись вдалечінь. Мене не полишало відчуття, що той волоцюга у дермантині навіть зараз спостерігає за мною...

— Або ж це я занадто багато почала думати про нього, що він тепер навіть сниться мені! — поскаржилася я Інесі вранці, коли вона прийшла, щоб скласти мені компанію й пройтися до базару — настільки сильно боялася я ходити містом сама!

— Кицюнь, мені здається, що так і є. Хоча я не розумію, чому ти так на ньому схибнулася. Може це ти на нього запала, а не він на тебе? — сміялася подруга. Як і завжди.

— Та ну тебе! — ставала сильнішою моя образа на гумористку. А тому я промовчала про те, що безхатько знав забагато інформації про мене, якої знати не мав би. Як-не-як, а це вже точно не щось таке, про що можна забути й на що можна "забити".

— Слухай, ну якщо вже й справді все дійшло до критичної точки й ти відчуваєш, що більше не винесеш цього гівна. Тобто, безхатька... То у мене є ідея. Перебирайся до мене! — раптово аж підскочила подруга.

— Тобто? — не відразу збагнула я сенс пропозиції.

— Тобто, я пропоную тобі жити зі мною! Не як пара, звісно, бо хоч у мене зараз немає хлопця, але це не означає, що я перемкнулася на дівчат.

— Ти серйозно зараз? — аж знерухоміла я, не очікуючи такого повороту подій.

— Цілком! Я живу одна. У своїй власній двокімнатній квартирі. А моя найкраща подруга тим часом винаймає якусь зачухану однушку. До речі, ще й скаржиться час від часу, що це дороге задоволення! То чи пробачу я собі, не прийшовши своїй рибоньці на поміч у скрутну мить?

Розчулившись від розуміння, що у мене є така любляча близька подруга, я не відразу відповіла їй згодою. Однак вона мала у всьому рацію. Мало не з кожним наступним місяцем оренда квартири ставала завданням із зірочкою — власниця ніби свідомо підіймала ціну, щоб я не змогла їй платити. Так, гляди, недалекими були перспективи й самій стати людиною без житла. Й уявляти, що мої лахи будуть розміщені за гаражами по сусідству з тим ненормальним, було більше, ніж просто страшно...

— А ти допоможеш мені перевезти мої речі? За два роки тут я нормально так накупила різного барахла, — зрештою, запитала я в Інески й дещо переможно роззирнулася. Так і хотілося дулю скрутити одному патлатому бороданю!

— Звісно! Хоч сьогодні! Тож прощайся зі своїм дермантиновим королем. Більше ти його не побачиш! Біля мого будинку немає таких сумнівних персон, — запевнила мене радісна білявка.

І я все б віддала, якби її слова здійснилися. Але, як показала практика, не всі слова Інеси є пророчими.