Розділ 6. Блохи.

_Лупатий_

Зелені очі блиснули вологою й огидою, щойно я схопив своїми брудними пальцями її тонкий зап'ясток. Знаю, що не такого ставлення заслуговує ця дівчина, але... Нічого особистого, красуне. Просто так треба.

Безхатьки – найнепримітніші люди. Це бруд під ногами, на який не звертають уваги. Це пил, на який усім начхати.

Але ця богиня — не всі. Її чуйне серце помітило мене. Відчуло, що я за нею стежу.

Що ж, за це їй і кара.

— Ще раз кажу, якщо ти не почула, — нахилившись до неї, торкнувся я масною бородою шовкового волосся. — Забирайся геть. Поки ще... — осікся.

Ніздрі залоскотав квітковий аромат і сплутав мої думки.

Ммм, як же смачно вона пахне! Я навіть не міг подумати...

— Поки що? — своїм голосом вивітрила вона з мене секундне помутніння.

Я вдихнув востаннє приємний запах і зібрався з силами.

— Поки ще не пізно.

Неземна дівчинка здригнулася всім тілом чи то від тембру мого голосу, чи то від сенсу слів...

Що ж, таку реакцію я й мав викликати. Браво мені. От тільки оплесків за якісну акторську майстерність я не отримав. Натомість пролунав мій крик, в який я вклав максимум ненависті, яку тільки зміг вискребти з денця своєї гнилої душі:

— Геть!

Цього разу вона миттєво зірвалася з місця й побігла. Відтак я дивився їй услід і, на видиху позбувшись напруження від незапланованої розмови, ледь помітно всміхнувся.

Коли вона була на відстані, то здавалася мені ідеалом жіночої краси... Що ж, як виявилося, мені не здавалося. Ця дівчинка й справді така.

Не просто гарна — довершена. Унікальна в усій своїй сукупності зовнішніх і внутрішніх даних. Прекрасна, як сама весна. І ніжна, що макова квіточка...

— Гей, Лупатий! — неочікувано відволікли мене від мрій про милу діву.

Навіть не обертаючись, а просто за запахом, я впізнав Брудного Джека. Тухлі яйця його фішка.

— Чого тобі? Це не твій периметр, — звернувся я до Джека, але очима й думками ще досі тримався за Афіну.

— Це правда, що "Ціль" тебе помітила?

Мене пересмикнуло від слова, яким назвав Джек вродливицю. Від цього пальці самі скрутилися у кулаки.

— Трішки... Але я все вже вирішив.

— От і даремно.

— Поясни, — завмер я.

Погане передчуття здавило горло саме тієї миті, як Афіна стала для моїх очей недосяжною.

— Здається, у нас з'явилися... блохи.

Повітря у моїх легенях раптово закінчилося. Я очікував почути все, окрім цих кодових слів.

— Це точно блохи? Не щур, не клопи, а саме блохи? — гаркнув я на подібного собі.

— Інформація ще перевіряється, але підозра є.

Я подивився крізь примружені очі на свого спільника. Його зіниці не бігали, а дивилися прямо на мене. Втім, через те, що я не дуже добре знав Джека — сліпо довіряти я йому не збирався.

— І хто ці блохи? Чи блоха? — не відриваючись від очей патлатого чоловіка, продовжив я дізнаватися цікавинки.

— Достеменно невідомо. Але це може бути Койот. Або Сірий.

Я швидко відтворив у голові образи людей з названими вуличними прізвиськами, які спеціально підібрали для поточного завдання. Та якщо щодо Койота сумніви у його вірності з'явилися, то до Сірого претензій точно не було. А тому у цей варіант я не сильно повірив.

— А ті новенькі, що прибилися до зграї не можуть бути ними? — згадав я волоцюг, які не були нашими людьми, але які крутилися з нами поруч. Але Джек лише стенав плечима.

Оскільки ми не були справжніми безхатьками, але мусили бути ними заради завдання, то доводилося спілкуватися навіть із тими, хто приймав нас за своїх. Звісно, деяких таких "друзів" ми намагалися відганяти від себе якомога далі, а тих, хто заважав — позбувалися, але не з усіма проходив цей фокус. Інколи траплялися надто безневинні душі, а у нас, попри те, що був наказ, також малися і серця.

Втім, може не всі безневинні такими насправді є?

— Як тепер працюємо? — поставив я наступне запитання.

— У парах, — впевнено відповів Джек.

— Ти прийшов до мене, бо ти віднині мій напарник?

— Ні. Я у парі зі Стерв'ятником. А ти сам вирішиш, чи потрібен тобі хтось. Мене просили лише передати тобі інформацію. І те, що, можливо, за "Ціллю" просто стежити тепер мало, — знову назвав він Афіну тим противним словом, немов спеціально мене дратуючи цим.

— Зрозумів. Гарної нічки, Джеку, — буркнув я, насупившись, і відвернувся у бік багатоповерхівки.

— І тобі, Лупатий. До речі, зміни парфуми, — кинув наостанок Брудний Джек і зачовгав своєю відірваною підошвою по асфальту.

Мене мов блискавкою вдарило. Точно! Я був дещо зайнятим, коли помітив Афіну біля свого кубла і тому не замаскувався так, як було необхідно. Але зреагувати на ситуацію було моїм обов'язком. Навіть складно уявити, яке враження я справив на неї через таку свою маленьку необачність...