Глава 4

Ну, я й поділилася змістом розмови з Микитою та Ромкою. Розповіла в подробицях, що від мене вимагають «залетіти» та готуватися до весілля, і що кращий друг мого хлопця здав його з усіма потрохами.

- Ах він козяча морда! Гондон! - викрикнула Олеська, хапаючись за сигарети. - Мене зараз порве просто на сотню розгніваних монстрів!

- Балда, хто на сіннику курить?! - перелякано стукнула її Лінка. І та бурмочучи собі під ніс гнівні прокляття на адресу козячої морди, сповзла вниз, вискочивши з сараю.

- Зараз знов накуриться, як павук, - бурчить Ліна. - Може, і мені почати курити? Кажуть, від цього худнуть.

- Я тобі почну! Навіть не думай! - шиплю на неї нервовою вихователькою, висунувшись у віконце до Олеськи. - Ти кого з них мала на увазі?

- Всіх! Що Микита цей твій, що Ромка, що цей деспот майбутній свекор - всі вони гондони! - ричить Олеська. - Теж мені власність знайшли! Розсовуй ноги, народжуй багатого спадкоємця і ось на тобі пару мільйонів гривень, стули писок та насолоджуйся життям, яке ми тобі забезпечуємо! А цей задрот, здав друга і теж на щось сподівається! Думає, ти позбудешся від Микити і тут же дозволиш залізти тобі в труси черговій тварюці!

- Отакої, останній келих вина був для тебе явно зайвим. І як же їм пощастило, що вони зараз не поруч з тобою, - хмикаю я, потішаючись з цього емоційного фонтану.

- Я ось дивлюся на ці вила з граблями і теж думаю, як пощастило Микиті Обертинському, що він зараз далеко звідси! Що будеш робити?

- На наступних вихідних ми вечеряємо у них вдома, ось я й викладу факти разом з обручкою.

- Ох, щось мені підказує, що для них це не аргумент, - зітхає Ліна. - Вони вже все вирішили і спланували за тебе.

- Я теж так думаю, - заповзає назад Олеська. - Бігти тобі треба або прийняти їхні умови, якщо комфортне життя тобі дорожче. Або ти пошлеш їх усіх на хрін і залишишся, можна сказати, без копійки, гордо почавши все з нуля. Або вийдеш заміж, народиш дитину, заведеш коханця, закриєш очі на коханок Микити і будеш знімати стрес десь в Майямі або на гірськолижному курорті в Швейцарії. Все залежить від твоїх принципів та цінностей, моя улюблена подруго. І якщо вже я тебе полюбила, значить в тобі закладені правильні цінності. Вже не знаю яким дивом це сталося, видно на мажорку наш з Лінкою вплив позначився.

- Розумію, що мені потрібно вибрати. Просто і складно водночас. Я ще буду думати над цим, довго та болісно розмірковувати.

- Буду за тебе тепер переживати. За когось завжди легше хвилюватися, ніж ламати голову над своєю проблемою, - Лінка лягла поруч зі мною, поклавши мені голову на плече. - Я теж не знаю, що мені робити. Адже стосунки з Сашком - це одна сторона, а те, що мені не подобається ця затія з фермерством - інша. Він вирішив взяти в довгострокову оренду землю, насадити винограду, малини, лохини і таким чином розбагатіти, коли через пару років він завалить супермаркети нашими ягодами. І для цього, звичайно, мій ідіот хоче взяти кредит.

- Якщо затія не гарантує швидкого зростання прибутку, я, як керівник одного з відділень банку, не раджу зв'язуватися з кредитами. Але мене Санька не буде слухатися, вірно? Я для нього не авторитет. У його фантазіях все райдужно та прекрасно, видно думає, що через пару років він стане першим мільйонером в Радселі.   

- Щось на кшталт цього. Що нам з тобою робити, Улю?

- Втечемо шукати притулок у Олеськи. Ти приймеш нас, войовнице? Розповідай, як твої справи? Ми тут ніс повісили, соплі жуємо. Скажи, що в тебе теж не все в порядку, щоб нам спокійніше було, - підколюю я її. Я обожнюю її іронію, а Олеська любить мої заскоки.

- Які добрі подруги. Гаразд, кину на чашу справедливості і свої соплі. Пам'ятаєте, я розповідала вам про Олега?

- О, звичайно, я сподівалася почути продовження історії про загадкового хлопця з неземною харизмою, який приїжджає щочетверга рівно о другій годині дня, робить покупки в вашому магазині, ніколи не забирає здачу, багатозначно тобі підморгує і зникає за поворотом на своєму чорному мерсі, - але дивлячись на вираз обличчя подруги, розумію, що нас очікує досить сумна розв'язка.

- Цього четверга він прийшов з дружиною, - процідила крізь зуби Олеська. - Але йдучи, ця сволота, поки його дружина не дивиться, знову мені підморгнув, підсунувши разом з готівкою номер свого телефону. Щоб ви на це сказали?

- Дивуюся, як ти його не прибила. Зрозуміло, чому ти так розлютилася на весь рід чоловічий. Напиши йому, що він козел і заблокуй номер.

- Я так і зробила, - буркнула мені Олеська. - Зустріти справжнього чоловіка стає все більш нереально. 

Почувши її слова, я раптом подумала про Яна, згадала вираз його «балакучих» яскравих очей, його теплу усмішку, це відчуття «лоскоту в душі», яке у мене виникло поруч із ним. Згадала і посміхнулася. Чомусь мені здається, ні, я навіть в цьому впевнена, що він не здатний робити гидоти, ображати жінок та стояти в одному ряду з тими, кого Олеська відносить до загону «повних дурнів». Але своїми думками я ділитися з ними не стала. Сама ще не знаю, що це таке.

- Олесь, залишишся на вихідні? Відірвемося, позасмагаємо, нажеремося полуниці на халяву, - кидаю я їй.

- Не можу, завтра потрібно бути на роботі, не вийшло помінятися, напарниця захворіла. Тому рано вранці я стрибну в автобус і покочуся назад в Запоріжжя. Не охкай так, Улько, мені самій прикро, але нічого не поробиш.

На наступний ранок, провівши Олеську, повільно попиваючи каву, я спостерігаю, як Ліна вмовляє Єгорку доїсти кашу, переконуючи його, що ложка - це літак, який зібрався залетіти йому в рот. І якої тільки дітям маячні не нагородять.

- А де твій благовірний?

- Ще о четвертій ранку на риболовлю з сусідом поперся. Хоча вчора обіцяв мені, що займеться дитиною, щоб дати мені час відпочити та поспілкуватися з подругою. Тепер раніше обіду не з'явиться. І так останнім часом постійно, у нього якісь справи, а я кручусь по господарству, тягаючи сина за собою. …Втомилася.