Глава 4

До мене додому зайшли з Боженою у повній тиші. Я не знала, що сказати, а Божена лише дивно дивилася у мій бік, змушуючи мою совість просто розриватися від відчуття провини.

– Ну? – проговорила, коли вже звично всілася на моє ліжко з ногами.

– Що? – відповіла, дістаючи з сумки свій телефон і наважуючися подивитися подрузі в очі.

– Що скажеш про Макса? – легковажно продовжила Божена.

– А що про нього казати? Хлопець, як хлопець. Нормальний наче, але його нахабна поведінка іноді дратує, – обережно промовила, стежачи за своїми словами, щоб не виказати свого зацікавлення.

– А мене навпаки ця нахабність приваблює, – Божена дивилася на мене надто пильно, ніби очікуючи якоїсь реакції. – То що скажеш? Вартий він завоювання?

Скрипнула зубами, намагаючись утриматися від зовсім не жіночної лайки, але потім все ж відповіла напруженим голосом.

– Хочеш – завойовуй, мене це не стосується.

– Точно? – і очі такі хитрі-хитрі.

– Божено, ти або говори прямо, що вже собі надумала, або закриємо цю тему, – попри муки совісті, я все ж розізлилася. Ну справді. Чому я маю за неї щось вирішувати? 

– Ні, ну я не можу з тебе, Солю! – емоційно вигукнула подруга. – Вперше тобі реально сподобався хлопець, а ти навіть не можеш мені в цьому зізнатися. Ну от що ти за подруга?!

– Що? З чого ти це взяла? – хрипло проговорила, злякано подивившись на подругу у відповідь. – Не говори дурниць!

– Ой, ну буде тобі, Солю. Невже думаєш, що я таке не помічу? – і я зрозуміла, що вона дійсно знає мене краще за всіх, тож точно побачила моє незвичайне ставлення до Максима.

– Вибач, – промовила тихо, сідаючи поряд з нею.

– За що? – збентежено спитала подруга.

– Ну, він тобі сподобався, а я тут з ним пішла на прогулянку...

– На побачення, Солю, називай все своїми іменами, – відповіла, але я не почула в її голосі образи. Здивовано підняла на неї голову, на що вона вигукнула. – Та облиш, подруго, я ще вчора зрозуміла, що там абсолютно глухий варіант. Тим більше не так він мені вже й подобався. Ти ж знаєш, я більше брюнетів люблю.

– В якому сенсі “вчора зрозуміла”? – я справді була в шоці, від такого повороту подій.

– Солю, він весь вечір вчора не зводив з тебе погляду, тому я одразу зрозуміла, що ця рибка вже знайшла свого рибака. Хоча правильніше буде сказати "свою рибачку". – спокійно з усмішкою почала мені пояснювати, а потім не втрималася від ще одного хитрого коментаря. – А от твоя реакція стала для мене сюрпризом. Вчора мені здалося, що ти боїшся уваги Макса, але твоя закохана усмішка сьогодні говорила зовсім про інше.

– Так помітно було? – затравлено запитала тихим голосом, адже, якщо це помітив і мій Казанова, то мені просто капець як соромно.

– Мені – так, а от за Макса нічого не скажу… Але дивився він на тебе надто жадібно, тож все може бути.

– Ох, хочеться крізь землю провалитися, – закрила подушкою обличчя, що палало вогнем з середини.

– Ей, ну ти чого? – стривожено спитала Божена, забираючи з моїх рук подушку.

– Я боюсь, подруго, – врешті-решт озвучила страшну правду. – Ці почуття… Вони і хвилюють, і дратують одночасно. Ну чому саме зараз і саме з ним?

– Кохання воно таке, Солю, – менторським голосом заявила подруга. – Не питає, готові ми до нього чи ні, а просто приходить в наше життя. Тож, насолоджуйся і не ховайся від нього, прошу.

– А який в цьому сенс? Макс живе в іншій країні, тому про яке кохання може йти мова? Яке у нас майбутнє?

– Ой, а про це я навіть не подумала, – тихо промовила у відповідь Божена. – І що будеш робити?

– Не знаю… Я дійсно не знаю, Боженко. Мабуть, краще просто забути про свої почуття і намагатися не бачитися з Казановою взагалі.

– Казановою? Що за прізвисько?

Це ж точно, я не встигла проінформувати подругу про знайомство з Максом, тому поспішила розповісти все, що сталося в нашу першу зустріч. Божена була в захваті й постійно повторювала: “Боже, як романтично”.

Загалом в той вечір ми так нічого і не вирішили на рахунок Максима, тож спати я лягла з повною кашею у думках. Ще й з голови не йшли слова Божени, які вона мені сказала на прощання: “Солю, а можливо, варто ризикнути і просто віддатися почуттям? Якщо вам добре разом, тож чому не використати цю можливість, хоч і короткочасну?”. Я нічого не відповіла, але постійно про це міркувала. 

Ризикнути… А потім що? Просто відпустити? Чи спробувати стосунки на відстані, а потім постійно думати, чи не зраджує він мені? Я ж розумію, що у дорослого хлопця – дорослі потреби, які я точно не зможу задовольнити повною мірою… Це по-перше, а по-друге – я ж взагалі не знаю, що Макс до мене відчуває. Можливо, для нього це все просто гра, щоб згаяти час.

Коротше, вирішила заховати свої почуття, що тільки почали зароджуватися в моєму серці, дуже-дуже глибоко. Намагатимуся ігнорувати Макса, а там, можливо, саме пройде, як застуда. Цікава, до речі, аналогія. Закоханість, наче застуда, що крок за кроком потрапляє у кожну клітинку тіла, просочую собою все на своєму шляху. А як подолати застуду та запобігти ускладненню? Правильно! Вчасно прийняти ліки. Моїми ліками буде повна ізоляція від збудника всіх проблем, тобто від Макса.