Глава 3

Вечір пройшов дуже класно! Ми багато розмовляли та із задоволенням слухали цікаві розповіді Олега з Максом про навчання. До речі, Казанова просто підкорив серця батьків! Він багато жартував, і його сміх… Він зачаровував просто. М’який, легкий і приємний. Одразу на губах розтягувалася усмішка у відповідь.

А ще від мене не сховалося те, що Максим весь вечір не зводив з мене погляду. Враховуючи, що сидів він навпроти мене за столом, не могла цього не помітити. Звісно, я намагалася не показувати, що помічала, однак виходило не дуже. Я те й діло ловила хитрі підморгування, які змушували мене соромитися і червоніти. Дивно, адже раніше такого за собою такого не помічала, а тут… Маю визнати, що Макс мене справді бентежить. До мурах просто. Саме тому я була дуже рада почути, що вони з Олегом вже через декілька днів їдуть в столицю, а потім – з друзями в Карпати на два тижні. Загалом не довго мені залишилося його терпіти.

Думки про цього хлопця не покидали мене і вночі. Я намагалася зрозуміти, чим могла зацікавити його, і що взагалі криється за цією його увагою, але логічного пояснення так і не могла знайти. А ще я бачила, що Божена теж за ним спостерігала весь вечір, а тому – мені взагалі заборонено про нього думати. 

***

Весь наступний день  я просиділа вдома. Мама з татом на операціях до ночі, а Божена з сім’єю поїхала до бабусі в село. Тож, мені знову було дуже нудно. До п’ятої години дня я вже встигла приготувати їсти, поприбирати в будинку та подивитися декілька серій серіалу про моїх улюблених Діна і Сема. 

Що робити далі й гадки не мала. Була думка знову піти на набережну, але я одразу відкинула цей варіант. Сьогодні субота, тож там буде купа компаній підлітків і різні парочки. Я сама серед них буду мати надто дивний вигляд. Позвати гуляти мені теж було нікого, адже окрім Божени я майже ні з ким поза школою не спілкувалася тісно.

Зрештою вирішила вийти у двір і на гойдалці почитати книгу. Це точно краще, ніж в чотирьох стінах. Не врахувала я лоше те, що на вулиці хоч і було тепло, але все ж не для моєї піжами, що складалася з вільної футболки та коротких шортиків. Йти переодягатися було лінь, тож я вирішила, що просвіжитися іноді теж корисно.

– Вигляд чарівний, звісно, але не надто легке вбрання для вулиці, Кнопко? – почула зі сторони сусіднього двору, що, як ви могли вже здогадатися, належав сім’ї Божени.

Я проігнорувала це висловлювання, адже твердо вирішила обмежити своє спілкування з Казановою. По-дитячому? Можливо. Але іншого виходу, щоб подолати свою бентежність поряд з ним, я не бачила. Навіть зараз я просто почула голос, а серце вже поводило себе так, наче в мене справжній приступ тахікардії.

– От тільки не кажи, що не чуєш мене, – продовжував ще голосніше Максим.

Я ж після цього лише роздратовано підняла на нього очі, а потім демонстративно розвернулася спиною.

– Ну, гаразд, – сказав, а потім стало геть тихо. 

Отже, пішов назад в будинок. Ну, й попутного йому вітру! Це найкраще, що він міг зробити, однак… Це що… Я відчуваю розчарування? Мене засмутило, що він так просто пішов? От дійсно кажуть, що жіноча логіка іноді вражає. Я думала, що перебільшують, але моя реакція зараз говорить трохи про інше. Не встигла я глибше замислитися на цю тему, коли…

– От тепер точно не зможеш мене ігнорувати, – сказали прямо на вухо, від чого я підстрибнула на місці і точно впала б, якби сильні руки не підхопили мене за талію і не притягнули близько до чогось надто теплого.

– Дякую, – тихо проговорила, не маючи сил і бажання вивільнятися з приємних обіймів.

– Можеш завжди на мене розраховувати, Кнопко, – проговорив Максим, дивлячись мені прямо в очі. 

Ще хвилину ми точно простояли ось так, не промовляючи більше ні слова. Знаєте, існують в фільмах такі моменти, коли показують героїв, а поряд все завмирає? Ось це я відчула. Наче все навколо зупинилося… Навіть вітер затих… Я просто не могла вибратися з магнетичного полону зелених очей, які дивилися на мене дуже дивно – жадібно, але водночас неймовірно ніжно. Ми обоє дихали рвано і часто, відзеркалюючи реакцію один на одного. 

– Ти така гарна, Солю, – видихнув він майже в губи, від чого в мене заніміли руки, а в животі підозріло почало колоти, немов ті знамениті метелики билися об стінку, нахабно змушуючи звернути на себе увагу.

Ось це мене і привело в почуття. Я повільно вивільнилася з обіймів, а потім відійшла на декілька метрів, щоб трішки взяти себе в руки. Максим не зупиняв, лише на мить сам прикрив очі.

– Ти навіщо прийшов? – хрипло поцікавилася, адже мовчати далі було б дивно.

– Тебе хотів побачити, – з усмішкою відповів хлопець.

– Побачив? Можеш тепер йти, – мені було страшно від своєї реакції на цього хлопця, тож легше було сховатися за роздратованістю.  

– Кнопко, а пішли гуляти, – раптом промовив Максим.

 – Що? Чому я маю йти з тобою кудись? – не могла приховати свій подив. – Думаю, Олег буде тобі кращою компанією.

– Не знаю, коли він взагалі повернеться, а гуляти хочу зараз, – ага, отже, в нього просто немає інших варіантів.

– Думаю, ти зможеш знайти собі приємну пару на вечір, наприклад, на тій самій набережній, – намагалася сказати байдуже, однак в душі стало гидко від думки про Максима з іншою дівчиною.