Глава 2

Вчора я довго не могла заснути, згадуючи ситуацію з тим хлопцем. Чому він саме до мене причепився? Так, я розумію, що в парку було мало людей, але до мене? Серйозно?

Я вже давно зрозуміла, що хлопці не сильно звертають на мене увагу в романтичному плані, віддаючи перевагу більш яскравим дівчатам. І ні, я не вважала себе страшком, але тверезо дивлюся на життя. В мені немає нічого особливого – звичайне хвилясте волосся темно-пшеничного кольору середньої довжини, худорлява фігура без “привабливих” форм в стратегічно важливих для хлопців місцях, не надто жіночий стиль в одязі і... все. Єдине, що мені в собі абсолютно подобалося – яскраві зелені очі. Друзі часто кажуть, що з такими очима мені варто було народитися рудою, але не склалося. Інколи в мене виникали думки спробувати пофарбуватися, та я все ніяк на це не можу наважитися. 

Отож, досвіду в любовних справах у мене немає від слова “зовсім”. Не скажу, що мене це дуже засмучувало, але… Інколи я починала думати, що трохи неповноцінна. Майже всі дівчата з мого класу вже цілувалися, а я навіть за ручку ні з ким ніколи не ходила. Так вже повелося, що знайомі хлопці сприймали мене тільки як подругу. Божена завжди говорить, що мені потрібно просто дочекатися правильної людини, для якої я стану особливою. Але час йде, а ця людина так і не з’являється, і я вже дуже сумніваюся, що взагалі колись з'явиться. 

До речі, Божена – ось той тип дівчат, який точно приваблює хлопців. Висока приголомшлива брюнетка з довгим волоссям та ляльковими блакитними очима. Вона вже давно зрозуміла, як діє на представників протилежної статі, тож дуже гарно цим користувалася. Поряд з нею ще більше помітна моя “сірість”. Зазвичай, я не звертала на це уваги, але сьогодні щось згадалося.

А той хлопець в парку… Він назвав мене гарною. Дурниця, ну справді! Думаю, що він просто пожартував над дівчинкою, яка самотньо сиділа на лаві та застигло дивилася на горизонт, або ж навпаки вирішив всього-на-всього пожаліти.

Остання думка мене найбільш розізлила. Справжній поганець! Тільки змусив дурні думки в голові поселитися. Внутрішні чортенята вже підняли бунт проти них і почали виганяти, але ж слід ті падлюки все одно залишили. І все через нього. Гррр…

***

Після душу стало трішки легше. Ну, було й було. Не думати ж мені про того незнайомця весь день, в мене справи й важливіші знайдуться. Поїсти он, наприклад. Дуже важлива справа, а ще приємна, адже мама перед роботою зробила мої улюблені панкейки з полуничним джемом.

Не встигла я й шматочка скуштувати, як двері відчинилися. Божена давно знає, що у нашому будинку їй завжди раді, тому не витрачає час на якісь там дзвінки. 

– Привіт-привіт, подружко, – весело прощебетала. – О, панкейки, можна?

– Привітик! Могла б і не питати, – розсміялася і протягнула їй тарілку. Це для нас нормальна ситуація. – Як там Олег? Відпочив після дороги? Я хотіла зайти привітатися, але подумала, що він ще може спати.

– Правильно подумала, – гмикнула подруга. – Ця соня ще не спускалася зі своєї кімнати, на відміну від Макса. Мама сказала, що він піднявся ще о восьмій ранку і десь поїхав у справах. 

– Макс – це друг, так? І який він?

– Так, це той, про кого я тобі розповідала. Ой, Солько, він такий… – подруга мрійливо закрила очі, а потім продовжила, – наче з картинки зійшов. Дуже гарний, а тіло у нього яке… Ммм... Неймовірне просто! Побачиш і очманієш, кажу тобі. 

– Закохалася? – була у Божени така особливість “закохуватися з першого погляду, як у фільмах”.

– Не знаю ще, але зацікавилась дуже, – задумливо відповіла мені. – Та взагалі він трохи дивний. Вчора замість того, щоб відпочити після дороги, майже одразу пішов на пробіжку. Олег, звісно, потім пояснив, що у нього такий режим, але однаково ця поведінка мене здивувала.

– Ну, дійсно багато людей не люблять порушувати свій звичний режим. Тим більше він спортсмен, а для них тренування – це святе, – після слів Божени в моїй голові промайнула якась здогадка, але повністю так і не змогла сформуватися.

– Але ж Олег не пішов з ним.

– Олег приїхав до рідних, з якими не бачився майже пів року. От якби він одразу з дому пішов кудись, оце було б справді дивно, – пояснила подрузі очевидні речі.

– Можливо, ти й маєш рацію, – з набитим ротом відповіла Божена. – Потрібно сьогодні ввечері, щоб ти ще подивилася на цього Макса і сказала своє враження. Після цього й вирішу, чи вартий він сил на “завоювання”.

–  Ввечері? Я думала раніше зайти привітатися.

– Ну, його ще немає вдома, і я не знаю, коли він повернеться. Але ввечері точно буде, адже батьки задумали сьогодні зробити святкову вечерю з шашликами. Звісно, така подія не буде проходити без вас, тож в тебе буде можливість роздивитися об’єкт у всій красі.

– Ти у своєму репертуарі, подруго, – розсміялася я, адже склалося враження, що ми шпигуни, які обговорюють особливості таємного завдання.

– Коротше, я подзвоню тобі, коли брат прокинеться, – закінчивши їсти, сказала Божена.

– Добре, буду чекати.

Але вдень мені так і не вдалося вирватися до Божени. Річ у тім, що мама раптом попросила привезти їй робочі файли, які вона забула вдома, а потім одразу відправила на пошуки подарунка Олежику, що, до речі, був її похресником. З роботою вона так і не встигла нічого купити, тому ця відповідальна справа лягла на мої плечі.