1

Літак Аліни мав приземлитися в аеропорту вже за півгодини. Дівчина більше року не була вдома, і з трепетом у душі очікувала на приземлення в рідному місті. Вона дуже зраділа і стривожилася запрошенню, яке, немов, грім серед ясного неба пролунало в Аліниному телефоні: «Доню, терміново вилітай найближчим рейсом! – захлинаючись слізьми прокричала в слухавку Теодора Феофанівна Подільська, Алінина матір. – Згодом, усі пояснення згодом! Терміново вилітай!»

Схвильована Аліна не довго думаючи зібрала найнеобхідніші речі та вирушила в аеропорт. Дівчина сіла не перший рейс до Києва, та з легкістю полишила улюблений Відень, куди незабаром обіцяла повернутися.

В ілюмінаторі літака виднілися молочно-білі, кудлаті хмари, які так і кортіло причесати брендовим гребінцем виготовленим з екологічно чистих матеріалів.

Аліна Олександрівна Подільська тільки-но отримала диплом «Віденського Університету Опери й Балету», в якому було зазначено: «Студентка Аліна Олександрівна Подільська — оперна співачка.» Дівчину гріли ці літери на прямокутному шматочку бірюзового пластику, і вона час від часу поглядала на нього, аби  пересвідчитися, що їй це не сниться.

Батьки дівчини були не в захваті від доньчиної ідеї стати співачкою, але заборонити рідній кровинці співати, все ж, не змогли, адже знали як дівчина понад життя з самого малечку любила спів. Скільки матір не намагалася наставити доньку на «вірний шлях», але та й чути нічого не хотіла, адже для неї не існувало більше в світі професій, окрім однієї: оперної співачки.

Хай там як, але батько завжди був на боці своєї улюблениці, тому вирішив дати Аліні належну освіту в одному з найпрестижніших ВУЗів світу. Дівчина в передчутті моменту зустрічі з найріднішими солодко посміхнулася. Поринувши у власні мрії про щасливе майбутнє, вона й не помітила як літак приземлився на рідній землі.

– Дивно, – сказала дівчина, шукаючи очима батькове авто, – чому мене сьогодні ніхто не зустрічає? Не могли ж вони забути про мій приліт! – в Алінине серце забралися тривожні передчуття, але вона відчайдушно намагалася їх відігнати.

І справді, це було дивним. Дівчину по прильоту завжди зустрічав батько в аеропорту, а коли йому не вдавалося самостійно приїхати, він відправляв за донькою свого водія, який привозив її додому.

Взявши таксі, Аліна мерщій помчала додому. Вона не знала, що за термінові справи виникли в її батька, і чому він її не попередив, але гірке передчуття не давало їй спокою.

Діставшись домівки, вона відчула гнітючу атмосферу, яка на подвір'ї її особняка ще більше стискала скроні та перехоплювала дихання. На порозі дівчина зустрілася з засмученою матір'ю в траурному вбранні і ледь не знепритомніла:

– Матуся, що трапилося? – Аліниним тілом пройшовся високий розряд струму, який ледве залишив її у свідомості. – Мамо, не мовчи, благаю! Скажи мені що-небудь!

– Тата більше нема! Він сьогодні вночі помер! – з кам’яним, опухлим від сліз обличчям, промовила Теодора Феофанівна Подільська.

– Мамо, ні, не говори цього! Такого просто не може бути! – закриваючи обличчя долоням закричала бідолашна дівчина. – Я ж із ним розмовляла учора ввечері, все ж було добре!

– Так, я й досі не вірю, що його більше нема, але вже нічого не можна змінити. – витираючи змарніле від сліз обличчя, сказала жінка. – Завтра похорон! Я боялася, що ти не встигнеш!

– Але, матусю, чому? Що ж трапилося?

– Обширний інфаркт. Звичайний, як мені спочатку здавалося, серцевий напад, такий же як і два попередні, став для тата фатальним. Його навіть не встигли довезти до лікарні: він помер по дорозі в кареті швидкої допомоги.

Дівчина не тямилася від горя, адже навіть уявити не могла, як далі житиме без свого найріднішого в світі татуся.

– Аліно, але це ще не всі погані новини! – раптом повернула дівчину до жорстокої реальності матір. – Ти навіть не уявляєш, які скрутні часи переживала наша родина останнім часом. Тато робив усе можливе й неможливе для того, аби ти здобула гідну освіту, отримавши квиток у безбідне життя. У нас багато боргів, і, навіть, якщо ми продамо все майно, то не розрахуємося з ними в повній мірі. Ми по вуха в борговій ямі.

– Я не знала, що все так погано, – схлипуючи, промовила дівчина. Чи можливо якось зарадити цій ситуації? Як нам не потонути в борговій ямі, як, мамо?

– Аліно, ти маєш вийти заміж за татового компаньйона! — суворо заявила Теодора, навіть не поглянувши на доньку. — В разі твоєї згоди стати його дружиною, Степан Андрійович, викупить татів бізнес втричі дорожче, ніж за нього дають на ринку, і сплатить всі наші багатомільйонні борги. Аліно, благаю, погоджуйся! Ти ж знаєш, що в тебе є три менші сестри, які стануть приреченими, якщо ти відмовишся! Благаю, не забирай у сестер шанс на нормальне, повноцінне життя.

– Мамо, що ти таке говориш!? – Аліна не могла повірити в почуте. – Матусю, ти хочеш мене продати?? – дівчина відмовлялася вірити в почуте.

Вона не могла усвідомити, що всі ці страшні події відбуваються з нею насправді, і замість того, аби щасливо провести в колі рідних уікенд, Аліна має оплакувати батька та стати палачем для матері й молодших сестер.

Ще вчора дівчині здавалося, що в неї попереду довге та щасливе життя, яке не зможуть затемнити навіть найпохмуріші хмари, але як часто реальність розбігається зі сподіваннями. Життя Аліни, яке вона так дбайливо проживала, яким вона так дорожила, розвалювалося, немов, картковий будиночок від руйнівної сили потужного вітру.

«Ні, усе це просто дурний сон! – думала дівчина, болісно щипаючи себе за руки. Як вона не намагалася себе заспокоїти, що все це відбувалося насправді не з нею, але жорстка і черства реальність доводила протилежне.»

Дівчина плакала, як не плакала ніколи в житті. Її зовні та зсередини душили сльози, розпирав відчай та шматував на частини біль, чи-то душевний, чи-то фізичний вона не знала. Дівчина могла змиритися багато із чим, але не зі смертю найріднішої в світі людини, і не з продажем власної душі й тіла.