40 глава "Ранок із несподіванкою"

Наступний день.
Марина.

Я прокинулась та спочатку не зрозуміла де я. А після згадала, що у Жені. Не дивлячись ні на що у нього таки зручно, але все ж у своїй квартирі набагато краще. Я сіла на ліжко та подивилась, що біля мене лежить Женя та спить. Обличчя спокійне, дихання рівне. Я до нього доторкнулась.
— Жень, прокидайся. Вже ранок.
Він поворухнувся, але очі не розплющив. Я його поцілувала у щічку. І ось тоді побачила, що він усміхнувся та перевернувся на спину.
— Добре, встаю.
За декілька хвилин ми встали та почали збиратись на роботу. Оскільки це невеликий сімейний гуртожиток ванна кімната на поверсі. І вона була зайнята хвилин п’ятнадцять. Там як сказав Женя в цей час жінка з її дітьми. Вони майже завжди у цей час займають ванну кімнату. І так воно й вийшло. Тож після них ми з Женею разом вмилися. Пішли на кухню. Кухня невелика, але в ній є все необхідне. Ми приготували собі легкий сніданок та пішли в його кімнату. Коханий увімкнув телевізор. Якраз показували новину. Саме ту пожежу, на яку їхала та пожежна машина. Виявляється було загоряння на складі хімічних речовин. Був вибух і одного пожежника госпіталізували.
— Я не знаю, щоб я відчувала, коли ось таке показали б з нашою командою. Це як влізти у приватне життя, — сказала я.
— Повністю згоден. Вони показують все тоді, коли трапляється якась… як то б його назвати… сенсація чи що. Вас же з Вікою показали.
— Ну, це інше. Там більше про дітей було.
— От не скажи. Вас згадали, та ще і як.
Ми ще трохи поговорили про цю ситуацію. А після зібрались та поїхали на роботу.
Приїхали до пожежної частини. Вийшли з машини та разом зайшли на територію. На вулиці був вже Ігор. Він пив каву та розмовляв на підвищених тонах зі своєю колишньою. І звісно ж що про сина. На лавці сиділа Олеся спостерігала з цим. Діма грався з Димом. Артем як завжди біля машини з Вікою. А Олег зі Стасом щось обговорювали біля воріт. Вони нас першими й помітили.
— Запізнюєтесь, — сказав Олег.
— І тобі привіт, — усміхнулась.
— Ви що разом приїхали чи мені здалось, — відволікся від гри з Димом Діма.
— Разом, а, що? Якісь проблеми? — запитав Женя.
— Та, ні. Ви просто останнім часом все разом й разом.
— Досі балачок! — сказав Ігор, коли поклав слухавку. У командира явно не гарний настрій — гайда на тренування!
За пів години ми стоїмо вже у спортзалі. Олеся стоїть біля Ігоря у спортивній формі, що ніколи такого не було. Ігор вже наче в нормальному настрої. Навіть усміхається кутиками губ.
— Я бачу, що ви всі здивовані побачити Олесю з нами та у спортивній формі. І на це є причина. Вагома, між іншим.
— Я збираюсь скласти іспит в академії ДСНС, щоб приєднатись до вас, — Олеся видала цю новину. Всі подивились на неї здивовано.
— Ти серйозно? — не витримала я та запитала.
— Так.
— Тому від сьогодні Олеся тренується з нами. У парі з Мариною.
Я усміхнулась.
— Ну, що подивимось яка ти витривала, — сказала я, коли Олеся підійшла до мене.
— Витривала, повір, — сказав Ігор та усміхнувся. Видно, що Олеся його заспокоїла.
Тож почалось тренування. Олеся тримала мій темп, трохи збивалась, але зразу збиралась та продовжувала.
В кінці тренування, ми були виснажені. Але швидко зі спортзалу ніхто не пішов. Всі зібрались біля Олесі.
— Здивувала, — першим озвався Олег.
— А я зовсім ні, бо вже зрозумів, що якщо Олеся щось надумала, то так воно й буде, — сказав Ігор.
Подруга усміхнулась.
— Або так, або ніяк, — повторила свою коронну фразу Олеся.
— Звідки знав, що Олеся витримає темп?
— Бо я її тренував. Не довго, але цього було достатньо аби зрозуміти, що вона може тренуватись з вами разом.
— То ти тепер будеш не тільки лікаркою та психологинею, а ще й рятувальницею, — сказав Діма та усміхнувся, — ми всі тебе в цьому підтримуємо, адже так?
Всі погодились з Дімою.
Після розмови ми всі пішли в душ та по своїм справам. Я вийшла на вулицю з пляшкою води. Сіла на лавку та заплющила очі. Відпочинок саме те, що необхідно зараз.
— Можна до тебе приєднатись? — почула голос Олесі.
— Сідай.
Вона сіла на лавку біля мене. А я подивилась на неї.
— Ти нас сьогодні здивувала.
— Я хочу бути поряд з вами. Як побачила, як ти з Вікою винесли дітей з того палаючого дитсадка, зрозуміла, що не хочу бути осторонь. Хочу теж ось так… Це не визнання та форму. Зовсім, ні…
— Ти не стоїш осторонь. Твоя робота не менш важлива нашої. Якби не ти тоді, то не дивлячись на те, що я винесла того хлопчика, він би помер.
— Я це розумію… Але сподіваюсь, що ти мене не будеш відмовляти.
— Не буду. Навіть думки такої не було. Я бачила як Ігор тебе підтримує… І я теж підтримую тебе. І якщо що ти завжди можеш звернутися до мене за порадою.
— Дякую, — Олеся усміхнулась. І ми після цього просто сиділи мовчки, кожна зі своїми думками.
День проходив спокійно. Ніяких викликів, ніякої метушні. Всі були як завжди на своїх робочих місцях. Хто перевіряв спорядження. А хтось Віка, яка весь час знову у гаражі з Артемом. Ця парочка вже здається не приховує, що подобається один одному. Це я з Женею щось затягнули зі стосунками, хоча все до того йшло. Ну, тепер ми разом і нас ніщо та ніхто не розлучить.