24 глава "Тільки з академії"

Тиждень потому.
Марина Шевченко.

Тиждень минув цікаво. Ігор мене брав на виклики кожного разу. Але поставив умову, що я тільки допомагаю Стасу якщо у цьому є потреба та слухаю його. Якщо не послухаю його, то сидітиму у частині без виїздів.
Вчора було перше тренування разом з ними, але тільки в пів сили. Бо ж бережуть мене. Це приємно, але вже хочеться приступити до безпосередньо своєї роботи. Йти з ними у палаючі будинки, рятувати людей.
А, ще після того, як Олеся пішла закінчувати роботу у клініці, я помітила, що настрій в Ігоря трохи погіршився. Наче все як завжди, командує, дає накази як завжди, але щось все одно не так.
Я дзвонила днями Олесі та розповіла про Ігоря. І своїм вухам не повірила, що вона сказала. Вона сказала, що залишила у залі де проходять планерки свій блокнот навмисно. І розраховувала на те, що Ігор його прочитає. І схоже він читав той блокнот. А ще подруга сказала, що сумує за нами, а особливо за Ігорем. Він їй сподобався, а головне вона в ньому побачила не тільки командира, а ще й просто людину, яка втомилася. Тепер вже зрозуміло які у них будуть стосунки. Не тільки на професійному рівні. І чесно, якщо вони будуть разом як пара, я за них просто порадію.
І вона вже з наступного тижня повинна бути з нами. А сьогодні черговий понеділок. Ми всі вже в частині. Сидимо на кухні, хто вже п’є чай, хто каву. А я її для себе тільки роблю. Олег знову обурюється щось по типу: “Хто весь мій улюблений чай випив?” Всі сміються і тільки один Ігор сидить та просто слідкує за нами. Та раптом почав говорити:
— Сьогодні до нас повинна прийти новенька. Я вам про неї вже говорив. Її звати Вікторія. Будьте чемними. Ніяких підколів, а то налякаєте бідну дівчину і вона втече від нас — всі почали сміятись.
— Не хвилюйся. Не злякаємо, адже так, хлопці? — сказала, всі кивнули на знак згоди. І тут з’являється у дверях дівчина з русявим волоссям у свіженькій формі та з ніяковою усмішкою.
— А ось і вона — сказав Ігор та встав з крісла. Він підійшов ближче до неї — Познайомтесь, це Вікторія Литвиненко. І тепер вона у нашій команді.
— Воу… яка дівчина — сказав Артем. Його очі наче засвітились. Один погляд цієї Вікторії і все Артем лежить без свідомості.
— Відчуваю буде весело — сказав Діма.
— Так, тихо. Вікторіє, познайомтесь з нашою командою. Це — Діма, рятувальник, Женя, також рятувальник. Артем, водій, Стас, медик, Олег працює з обладнанням. І Марина — рятувальниця. Останнім часом працює у команді з Женею — сказав Ігор та усміхнувся.
— Приємно познайомитись — ніяково сказала.
— Вікі, ти якась напружена — сказав Артем.
— Тут ніхто не кусається, — сказала я — у нас дружня команда. Тут є тільки жарти та підтримка. Може чаю? — запитала я.
— Було б добре.
— Сідай, де буде зручніше — сказав Ігор, а після додав — через сорок хвилин тренування.
Я дала чай Віці. Вона несміливо взяла чашку та зробила ковток.
— І, що ж привело Вікі на службу в пожежну частину? — Артем весь час дивився на неї. Видно, що сподобалась йому.
— Хочу продовжити батькову справу. Він також був пожежником.
— Був?
— Так. Загинув на завданні — я подивилась на неї сумними очима.
— І як це трапилось? — запитала я
— Він загинув на виклику, коли мені було десять. Виносив двох дітей з багатоповерхівки. Їх урятував. Сам — ні. Надихався чадного диму — ми з мамою… дізналися з телевізора. Екстрений випуск. Я сиділа на підлозі, малювала. Там сказали — рятувальник загинув, поки виносив дітей. Я навіть тоді не зрозуміла — що це про нього. А мама зрозуміла. Просто впала на коліна й більше нічого не сказала. Ми мовчали довго. Телефон подзвонив тільки через хвилин п’ятнадцять. Але ми вже знали, що це він — і я не одразу хотіла йти цим шляхом. Але з роками відчула: або я залишусь у тій тиші — або зроблю крок назустріч тому, що він почав. І ось тепер я тут.
— Сумно. Навіть дуже. І ти в цьому не самотня — сказала я. Віка подивилась на мене.
— В якому сенсі?
— Мій тато теж був пожежником та загинув. Він працював у цій частині.
— Серйозно? Я читала про цю частину, знала, що тут був такий випадок, але, я не знала, що тут працює його донька.
— Працює — це слабо сказано — сказав Женя — вона у нас перша у вогонь, ризикуючи життям. Так що ми за Маринкою тепер в обидва ока дивимось.
— Ага, щоб дурниці не робила.
— Нічого обіцяти не можу — всі почали сміятись. Віка просто усміхнулась, бо ще нічого не розуміла. Тож хлопці їй розповіли про мій вчинок і вона була вражена історією. А після пообіцяла, що не буде такого робити. Ну, звісно ж хлопці її зловили на слові.
— Поговорили? Добре. Тепер всі переодягатись та на задній двір на тренування.
— Я з вами.
— Лише подивитись, бо сьогодні відпочиваєш… Вчора натренувалась — продовжив Ігор. Я подивилась на нього сумними очима.
— Так точно, командире.
Ми всі вийшли на задній дворик. Всі у спортивних костюмах. Ігор роздивився всіх, а після погляд зупинився на нашій новенькій.
— Вікторіє, зараз буде невелика розминка. А після покажете свої навички на перепонах, які складаються з піску, старих покришок, канату та манекену.
— Стандарт — сказала я. Бо сама таке проходила. Розминка проходила у звичному режимі. Всі були на рівних і новенька намагалась бути на рівні з хлопцями, за що їй плюс бал. Хлопці ж це не залишать без уваги. Розминка закінчилась. Всі відійшли у сторону. Віка стоїть сама перед перепонами. Трохи напружена, але очі видають рішучість. Ігор дав команду, щоб вона почала проходити цю лінію перепон. Ми дивились на це. Вона гідна для того, щоб бути у нашій команді. Хоч вона трохи скована, але рухи рішучі та й все робила правильно.
— Мені здається чи вона краще за мене пройшла все? — тихо запитала.
— Я б не став вас порівнювати. Рівень підготовки у вас різний — сказав Женя. Віка стала перед нами.
— Молодець — сказав Артем.
— А тепер тренування. Віка у парі з Артемом.
Почалось тренування. Я слідкувала за Артемом та Вікою. Він так уважно їй пояснював, усміхався. Я такої усмішки ніколи не бачила. До мене підійшов Женя витираючи піт з шиї.
— Бачив як Артем допомагає Віці?
— Ага. Щось мені здається, що у них щось буде.
— То, що беремо попкорн та будемо дивитись їх спілкування як серіал, бо одним фільмом тут не обійтись.
— Хм, а це хороша ідея — відповів Женя, ми почали сміятись — треба для неї якесь свято влаштувати в честь першого дня з нами.
— Згодна — усміхнулась та дійсно подумала, а чому б нам не посидіти, і познайомитись ближче? Це буде цікаво.