8 глава "Пам’ять про ту ніч"

Ігор Савчук.

Місяць після зближення з Мариною минав повільно. Кожен раз як вона опинялась біля мене, мені хотілось її підтягнути до себе та поцілувати. Бо досі пам’ятаю її теплі та ніжні губи. Але в той самий момент я згадував, що сам сказав, що це була помилка та те, що ми встановили межі.
А два тижні тому помітив, що вона почала більше спілкуватись з Женею. І не так як колега з колегою, а щось більше. Його випадкові дотики до її плеча, коли вони разом тренуються, коли разом готували вечерю чи просто робили чай. І сміється вона з ним щиро, по-справжньому. Пам’ятаю цей сміх, коли вона приходила сюди з Максом. Коли ми розмовляли та було щось смішне, вона саме так сміялась.
Перед тренуванням вирішив трохи посидіти на кухні, почитати газету. І раптом на кухню заходить вона. Я подивився на неї і вона це відчула, тому її питання про те, що “Щось сталося?” Як на мене, логічне. А після зайшли Женя з Дмитром і наша розмова перервалась. Знову побачив як вона спілкується з Женею та подумав, що сьогодні на тренуванні я всіх переставлю в інші пари. Хочу побачити як вона працюватиме з кимось іншим. З Дмитром ставити її не захотів, бо у них злагоджена робота. Бачив це. Вона з Женею та Дімою знайшли спільну мову на викликах зразу, що й тренування ніяких не треба було.
Вийшли на подвір’я. Сьогодні у нас рятування умовного потерпілого і ще декілька вправ у парі.
Марина підійшла до Олега. Про що вони розмовляють все було чутно.
— Ну, що сьогодні будемо працювати разом.
— Неочікувано.
— Рішення командира. Яке не обговорюється — стенула плечима.
— Перша пара — Марина та Олег. Вони одягли спорядження, Олег трохи допоміг їй затягнути лямки на формі. Вийшли на центр та почали відпрацьовувати дії з потерпілим. Працювали злагоджено. Він щось їй сказав, вона почала сміятись, а потім відповіла йому. І мені стало зрозуміло, що з ким би вона не працювала, завжди знайде спільну мову.
— Добре попрацювали — сказала Марина.
— Згоден. З тобою легко та приємно працювати. По тобі й не видно, що всього місяць з нами.
— Дякую — вона усміхнулась.
Вони закінчили тренування. Підійшли до мене.
— Молодці — сказав я. Марина зняла каску та витерла піт, а після відповіла:
— Дякую, командире.
Наступними були Діма з Женею, які працювали як й завжди чудово. Для них це не в новинку. І Стас з Артемом працюють не вперше разом. Тож тренування пройшло добре.
— Всі молодці. Ви вільні… Окрім Шевченко.
Всі пішли у будівлю. А Марина залишилась біля мене.

— Щось не так, командире?
— Все добре. Молодець, добре спрацювала з Олегом.
— Дякую. А ви все ж сумнівались — вона усміхнулась — за весь час я знайшла спільну мову зі всіма.
— Я це помітив.
— Я можу бути вільна?
— Так — вона кивнула та пішла всередину. А я зрозумів, що не можу почати розмову про наші з нею стосунки. Не знаю з чого почати.
За обідом в кухні було тихо. Всі мовчки їли. Марина сиділа навпроти мене. Іноді я дивився на неї та бачив її спокійне обличчя. Та ловив себе на думці, що її не хвилює те, що було між нами тоді у її кімнаті.
Потім всі робили різні речі. Женя з Дмитром перевіряли обладнання. Стас перевіряв чи все є в аптечці, Артем перевіряв, чи все в порядкуз машиною, а Марина сиділа на посту чергового. Я хотів підійти до неї, щоб поговорити, але стримався, бо зрозумів, що нашу розмову хтось почує. Тож вирішив це зробити пізніше.

Вечір. Весь день був у кабінеті, розбирався з документами, рапортами та графіками чергувань. А думками був зовсім не тут. Все думки повертались до Марини.
І ось вже всі розійшлись відпочивати. Марина у своїй кімнаті. І тому я вирішив все ж піти до неї та поговорити. Підійшов до дверей та зітхнув. Вже збирався стукати у двері, як вони самі відчинились. Точніше відчинила їх Марина.
— Командире?
— Можна з тобою поговорити? — вона здивовано подивилась на мене, але відійшла в сторону, щоб я зайшов. Оглянув її кімнату. Все чисто, прибрано, а в повітрі літає запах парфум.
Вона сіла на ліжко, я сів навпроти неї на стілець.
— Про що говорити будемо?
— Про ту ніч. Я її ніяк не можу забути.
— А я вже забула. Ви сказали, що це помилка.
— І глибоко помилявся — сказав та побачив здивоване обличчя Марини — я не вважаю це помилкою.
— А ще ви тоді сказали багато інших цікавих, а головне правильних фраз. Які означали, що ми не можемо бути разом — я вже хотів сказати, що все пам’ятаю. Але вона продовжила — по-перше, ви сказали, що вважаєте це помилкою, що зараз заперечуєте. По-друге, ви сказали, що я вам як донька. А між донькою та припустимо татом ніяких таких стосунків бути не може. Бо це не правильно. По-третє, ви сказали, що “Макс би мене вбив і мав би рацію”. А тепер подумайте, що б сказав він зараз про наші з вами стосунки. Чи був би задоволений тим, що його донька, тобто я зустрічається з його другом тобто вами.
Я дивлюсь на неї та розумію, що вона каже правильно. А мені то й сказати нічого. Бо розумію, що все це правда.
— Але знаєте, що можу єдине зробити — вона підійшла до мене. Що здивувало. Сіла мені на коліна та поклала свою теплу долоню мені на щоку, а після ніжно поцілувала як тої ночі. А потім різко відійшла від мене та сіла на ліжко.
— Це було…
— Я знаю. І ще, я думаю, вам варто знати… — вона замовкла на декілька секунд обдумуючи, що сказати. — Я декілька днів тому була у лікаря — почала вона — почувала себе гидко. Лікар сказав, що у мене був викидень на ранньому терміні вагітності — ці слова прозвучали наче як грім серед не такого ж ясного неба — і я знаю, що це від вас. Бо по термінах все збігається.
— Марино…
— Нічого не треба казати. Я це кажу, щоб ви знали. А зараз можна я відпочину. Втомилась сильно.
— Так, звісно. Добраніч, Марино.
— Добраніч, командире.
Я вже збирався виходити, але обернувся та подивився на неї.
— Якщо тобі потрібна буде допомога чи просто хочеш аби хтось був поруч, тільки скажи. Добре?
Вона кивнула головою, але нічого не відповіла. Але її жесту мені стало достатньо.
Вийшов з кімнати та тільки зараз зрозумів її останні фрази про вагітність. Макс би точно цього не оцінив. А у мені зараз ніби щось обірвалось, але стало наче й легше. Ми поговорили, зрозуміли один одного. Особливо зрозумів її я. Тепер все буде інакше. Вона просто Марина Шевченко, рятівниця у пожежній частині, а я просто її командир. І нічого більшого.