Розділ 19

— Щ-що сталося? — схвильовано спитала я, бо не очікувала побачити Лук'яна в такому вигляді.

— Нічого, — він спробував легенько усміхнутися. — Невеличке непорозуміння.

— Бачу, яке воно невеличке, — буркнула я.

Лук'ян трохи відійшов, щоб я пройшла всередину, а тоді зачинив двері та уважно подивився на мене. Я ж підійшла до нього і почала розглядати обличчя хлопця.

— Чому ти прийшла? — тихо спитав він.

— Хочу поговорити з тобою, — відповіла я, — але спершу треба привести тебе в порядок.

— Не хотілося б мені, щоб ти побачила мене в такому вигляді, але я не знав, що ти прийдеш. До того ж буквально десять хвилин тому повернувся додому.

— А де ти був? — поцікавилася я. — Ох, вибач! Ти не повинен розповідати мені.

— У мене була зустріч з одним знайомим. Як бачиш, вона пройшла не надто успішно. Може, бажаєш чогось з напоїв?

— Чай.

— Ти зі своєю охороною приїхала? — зацікавлено спитав Лук'ян.

Він попрямував на кухню, а я ж трохи невпевнено пішла за ним. Загалом його квартира мала гарний вигляд, хоча і була невеликою. Мене трохи насторожили коробки в коридорі. Таке враження, ніби він нещодавно заселився сюди, або ж планує виселитися.

— Ні, втекла, щоб ніхто не побачив, — відповіла я.

— Серйозно? — Лук'ян, здається, здивувався. — Якщо чесно, то я вже боюся, що це за розмова така, що ти заради неї навіть втекла з дому?

— Схоже, я вже нарешті змогла розібратися в собі, тому маю дещо тобі сказати.

Я поклала свою сумочку на стілець і почала знімати пальто. Не знала, куди його діти, тому просто повісила на спинку стільця.

— Як ти дізналася мою адресу? — раптом спитав Лук'ян.

— Ну, це було легко, але я не скажу тобі.

— Гм, цікаво. Я поки переодягнуся, а ти пий чай, — чоловік поставив переді мною кружку.

— А де тут аптечка? — трохи розгублено спитала я. — Просто у тебе рани на обличчі, то було б добре їх обробити.

— У ванній кімнаті на верхній поличці, — відповів Лук'ян та попрямував кудись коридором.

Я одразу зрозуміла, які двері ведуть саме до ванної кімнати, бо вони були між коридором та кухнею. В принципі, звичайне планування квартир. Аптечку знайшла досить швидко, бо побачила її відразу, як тільки відкрила дверцята полички.

— З мене медсестра не дуже, — почала я, коли повернулася на кухню, — але ніколи не пізно вчитися.

— Знаєш, я тут глянув на себе в дзеркало, то не все так жахливо, — Лук'ян легенько усміхнувся. — Відкритих ран нема, тому можеш розслабитися.

— Ех, а я хотіла побавитися в медсестричку, — зітхнула я. — Може, якось іншим разом.

— Сподіваюся, що твоїм пацієнтом буде хтось інший, — засміявся чоловік.

Я теж усміхнулася, але водночас відчувала якийсь сором. Ніколи раніше не говорила таких дурниць, бо завжди думала, перш ніж щось сказати. Та поряд з Лук'яном все змінюється, і змінююсь я.

— Твій хлопець знає, де ти? — раптом спитав він і уважно подивився на мене.

— Ну-у-у, — протягнула я та глибоко вдихнула, — ми з Назаром вже не разом. Я зрозуміла, що нічого не відчуваю до нього. Він дуже хороший та приємний хлопець, але я не могла більше обманювати його та мучити себе.

— Навіщо тоді зустрічалася з ним?

— Думала, що зможу покохати, — я знизала плечима та відвела погляд. — Розумієш, у мене раніше не було стосунків. Я не знаю, що таке кохання і як це, коли кохають обоє? Для мене такі речі завжди здавалися казкою, в якій мені не дісталося ніякої ролі. Я хотіла відчути це з кимось, а Назар… Мені здавалося, що саме він такий хлопець, в якого я зможу закохатися. Збрешу, якщо скажу, що ти жодним чином не причетний до цього. Тоді, коли я поцілувала тебе, то вперше відчула щось таке дивне. Те, чого раніше не було з жодним чоловіком. Я не знаю, що це, але здається, що у мене справді є сильні почуття до тебе.

— Каріно… — тихо мовив Лук'ян і подивися на мене з якимось жалем.

— Перш ніж ти щось скажеш, я хочу зізнатися, що ти подобаєшся мені, — ледь чутно мовила я. На очах чомусь з'явилися сльози, коли зустрілася з ним поглядом. — І я певна, що теж небайдужа тобі. Не знаю, можливо, ти зараз почнеш заперечувати, але я помічала твою зацікавленість в мені.

— Насправді все не так просто, — твердим тоном сказав Лук'ян. — Ненавиджу себе за це, але… Карино, ти прекрасна дівчина, а у мене вже давно нікого не було. Попередні стосунки залишили не надто приємний осад, тому я намагаюся оминати цього. Не завжди кохання буває щасливим, і… Я не хочу зробити тобі боляче та зачепити твої почуття.

— Ти вже це робиш, — перервала його я, ледь стримуючи сльози.

— Я ніколи нічого не обіцяв тобі, Карино, — мовив Лук'ян, не дивлячись на мене. — Ти сама собі все придумала.

— Зрозуміло, — буркнула я та різко піднялася зі стільця. — Вибач, що потурбувала. Сподіваюся, тобі було не дуже весело від моїх зізнань. І так, я сама собі все придумала. Особливо, коли ти підтримував мене в аудиторії, чи тоді, як поцілував на дні народження тата. Не знаю, що зараз у твоїх думках, але я не вірю жодному твоєму слову. Навіть зараз ти ховаєш свій погляд, бо тобі соромно. Ти дуже добре знаєш, що образив мене. Я раніше нікому не зізнавалася у своїх почуттях, бо боялася, що та людина просто засміє мене. Ти щойно це зробив, дякую! Якби я знала, хто тебе побив, то сказала б йому, щоб зробив це ще раз.

Я взяла в руки пальто і сумочку, а тоді попрямувала до коридору. Хотілося кудись втекти звідси, бо я відчувала себе останньою ідіоткою. Зовсім не такого очікувала від Лук'яна. Звісно, я розуміла, що він не зобов'язаний відповідати мені взаємністю, але з його сторони це було дуже жорстоко. Швидко одягнула пальто, бо на вулиці точно холодно. Додому я не збиралася поки повертатися, а просто зараз з'явилося бажання прогулятися містом та подумати. Байдуже, що вже добряче темно.

— Почекай! — раптом крикнув Лук'ян, коли я вже взялася за ручку дверей.

— Що таке? — роздратовано сказала я та розвернулася до нього обличчям. — Забув ще щось образливе сказати? А ні, чекай! Ти вже давно не говорив, яка я погана. Пам'ятаєш, як казав, що я така жорстока та черства? Вітаю, ти теж такий! Так, може, я і не заслужила щастя, але у мене також є почуття. Я не каміння, Лук'яне. Моє серце — ось тут, — я жестом показала на свої груди. — Насправді я дуже вразлива дівчинка, яка звикла, що її всі мають любити. Знаєш, таким нелегко в цьому жорстокому світі. Особливо, коли дорослішаєш і починаєш розуміти, що єдині люди, які люблять тебе і цінують, — батьки. В мене ніколи не було вірних друзів чи справжнього кохання, бо всі тільки шукали вигоду. Я побудувала мури у своєму серці, які так довго допомагали мені вижити. Поки не з'явився ти, — я засміялася та розвела руками. — Лук'яне, ти відкрив усе, що я так довго намагалася приховати. От тільки здається, що я надто швидко впустила тебе у своє серце. Щойно ти зробив боляче не тій сильній Каріні, якій байдуже на все, а маленькій дівчинці, що просто хотіла щастя.

Я більше не бачила сенсу в цій розмові, тому швидко вибігла з його квартири. Мені було байдуже, куди йти. Хотілося лише повернути час назад і не робити цього. Чим я взагалі думала, коли вирішила зізнатися йому? Невже сподівалася, що Лук'ян відповість мені взаємністю, скаже, що я теж йому подобаюся і його почуття до мене дуже сильні? Так! Як би це не було сумно, але саме на таке я сподівалася. Тільки я не врахувала того, що весь цей час помилялася. Схоже, все далеко не так, як мені здавалося. Тільки чомусь таке відчуття, що він збрехав. Я ж бачила, що подобаюся йому та навіть відчувала це. Але чому тоді він відмовив мені? Я глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися, а потім почала просто сміятися. Не можу повірити, що дійшла до того, що почала виправдовувати чоловіка, який зробив мені боляче. Невже кохання і справді таке жорстоке? Я ніколи не була слабкою, але зараз... Зараз я загубила саму себе, або ж навпаки, відкрила справжню Каріну. Сльози текли по щоках, а я просто обійняла себе руками та подивилася на небо. Не знаю, як опинилася в цьому парку, але чомусь стало трохи лячно.

— Більше нікому не дозволю образити себе, — тихо сказала я та міцно стиснула долоні в кулаки.

Я витерла всі свої сльози та нарешті заспокоїлася. Схоже, стара Каріна повертається...
Досить довго гуляла містом. Таке враження, ніби воно завжди було мені чужим. Я багато чого раніше не помічала, бо майже завжди їздила автомобілем. Зі шкільного віку в мене був свій водій. Спочатку дядько Віктор, якого я дуже сильно любила. На жаль, минулого року в нього погіршився стан здоров'я. На його місце прийшов Сергій. Щоправда, сам дядько порекомендував його. Тому і тато зараз так сильно довіряє хлопцеві, а мені він не сподобався з першого дня. Додому я потрапила доволі пізно, але одразу лягла в ліжко. Довго думала, та втома все ж нагадала про себе і я поринула в міцний сон.
Прокинулася в обід, тому навіть не думала про те, аби йти на пари. Останнім часом я багато пропускаю, але мені чомусь так байдуже. Сьогодні ще й має бути заняття в Лук'яна, а його бачити я точно не хочу. Цілий день я дивилася серіал та їла кексики, цукерки і морозиво. Мене вже ледь не нудило від цього всього, але для мене — це найкращий спосіб боротьби з депресією.
Ввечері я все ж вирішила вибратися з будинку. Не хотілося якось наряджатися, тому я просто надягнула чорні джинси, гольф та пальто. Взувшись в черевички на невисоких підборах, я вийшла на вулицю. Одразу ж побачила батька, що говорив про щось з Сергієм.

— Каріно, ти кудись їдеш? — спитав він, коли побачив мене.

— Хочу трішки прогулятися, — відповіла я. — І можна, будь ласка, сьогодні без охорони.

— Доню, я розумію, що тобі це набридло, але ми не можемо так ризикувати, — тато взяв мене за руку.

— Чому я не можу навіть на декілька хвилин побути сама? Думаєш, що тут ми в безпеці? — я показала на наш будинок. — Якби хтось хотів нас вбити, то вже давно це зробив би. Будь ласка, дозволь мені сьогодні побути самій. Я вже доросла дівчина, і я обіцяю тобі, що зі мною нічого не станеться.

— Ти в порядку? — тато уважно подивився на мене. — Виглядаєш так, наче захворіла.

— Ні, все добре, — я відвела погляд, стримуючи сльози. — Мені просто треба подумати, а ці стіни в будинку надто сильно тиснуть на мене. Дай мені хоча б один день свободи.

— Може, Сергій побуде з тобою? — спитав тато.

— Тату, ти хоч чуєш, що я тобі говорю? — я відійшла від нього. — Чому ви всі такі жорстокі до мене? Хіба я багато прошу? Просто дозволь мені один день побути без твоєї довбаної охорони!

— Гаразд, — тато кивнув. — Тільки сьогодні.

— Дякую, — тихо сказала я.

Обійнявши себе руками, попрямувала невідомо куди. Здається, я так заплуталася, що ще довго не зможу знайти виходу.