Розділ 13

— Тільки квіти поставлю у вазу, — сказала я та широко усміхнулася. — Красиві, правда ж?

Я розвернулася та попрямувала на кухню. Це все вже почало мене відверто дратувати, але вибору не було. Лук'ян точно щось задумав. Сумніваюся, що йому так раптово захотілося в бібліотеку. Сподіваюся, він не збирається говорити мені про той поцілунок. Все-таки я мала надію якось уникнути цієї розмови, бо точно не знаю, як пояснити йому свій вчинок.
Поклавши квіти у вазу, повернулася до вітальні. Тато все ще розпитував Лук'яна про щось, а той мило йому відповідав. Схоже, він справді сподобався моєму батькові.

— Нарешті Карина повернулася, — заговорив чоловік та підійшов ближче до мене.

— Ходімо, покажу вам бібліотеку, Лук'яне Олексійовичу.

Я йшла довгим темним коридором, а він прямував одразу ж за мною. Від цього стало ніяково, але я намагалася вдавати, що мені байдуже. Тиша додавала ще більшої тривожності, а було чутно лише стукіт моїх підборів. Згодом ми зупинилися біля великих дерев'яних дверей і я відчинила їх.

— Ласкаво просимо, — сказала я та розвела руками. — Ось це наша скромна місцина.

— Вона може конкурувати з Британською бібліотекою, — мовив Лук'ян та присвиснув.

Він поклав руки в кишені, а тоді повільно пройшовся попри полки з книжками. Біля деяких чоловік зупинявся та розглядав їх, а я ж просто підійшла до стола та сперлася на нього.

— Ну що, подивилися? — через декілька хвилин спитала я.

— Яка ж ти не гостинна, — сказав Лук'ян, загубившись десь поміж стелажів. — У вас тут дуже цікаво, а різноманітність книг просто дивує. Якщо чесно, то думав, що знайду тут і своє творіння.

— Невже ви серйозно вважаєте, що вашим віршикам місце серед таких книг? — я засміялася. — Вибачте, але ви занадто перебільшуєте.

— Ну ти ж казала, що поклала збірку кудись на поличку, де вона припадає пилом. От я і подумав, що їй знайшлося місце серед цього непотребу.

— Непотребу? — перепитала я та трохи нахмурилась.

— Класика, історія Середньовіччя, медичні посібники та навіть якісь методи ворожіння, — чоловік раптом з'явився біля мене, — і жодної книги з сучасної літератури.

— Для такого у мене є спеціально відведене місце, — я нещиро усміхнулася, — а щодо ворожіння, то дуже навіть цікава книжечка. Можете почитати, якщо бажаєте.

— Дякую за рекомендацією, але я таким не цікавлюся, — відповів він.

— Ви багато втратили, — сказала я та склала руки на грудях. — Для прикладу, дізналися б більше про ворожіння на кавовій гущі.

— Тобі таке дуже допомогло?

— Не знаю, — я знизала плечима. — Не пробувала. Але негарно буде, якщо ви вийдете звідси з порожніми руками. Все-таки тато дуже сильно хоче вам віддячити. Він мало кому так довіряє, а це мене трохи насторожує. Ви мені не подобається, а ще я відчуваю, що ви щось приховуєте.

— Що ж це ти, Карино, забула про свою неприязнь, коли цілувала мене сьогодні, — сказав він з легкою усмішкою. — Цікаво, а твій хлопець знає про це?

— Мій хлопець? — я глянула на нього, піднявши одну брову. — Невже ви думаєте, що я аж настільки погана, щоб бувши в стосунках, цілуватися з іншими чоловіками? Те, що було сьогодні в університеті — помилка. Ви самі змусили мене це зробити.

— Знаєш, щось твої думки не відповідають твоїм вчинкам, — Лук'ян підійшов ще ближче до мене. — Ти говориш, що я не подобаюся тобі, але все ж чомусь поцілувала.

— Хвилинна слабкість, — сказала я, не відриваючи свого погляду від нього, — і не більше.

— Щось мені підказує, що це далеко не так, — чоловік примружив очі.

— Вам здається, — я спробувала усміхнутися та відвела погляд. — Не сприймайте це серйозно.

— Знаєш, а ти завжди так робиш?

— Як?

— Спочатку на деякий час показуєш себе справжню, а потім знову закриваєшся. В тобі дуже багато загадок, Каріно.

— Ми з вами домовилися лише на один день зняти свої маски. От і все!

— Здається, я говорив тобі, що за межами університету можеш звертатися до мене на "ти", але ти продовжуєш чомусь мені "викати".

— Хай там що, але ви мій викладач, — я подивилася на нього. — І дуже добре знаю, що ви збираєтеся зараз сказати.

— І що? — Лук'ян надто пильно глянув мені в очі.

— Що я чомусь забула про це, коли поцілувала вас. Повторюся: це було всього лише хвилинне бажання.

— Ти сама хоч в це віриш? — спитав він, а тоді підняв свою руку та ледь відчутно доторкнувся своїми пальцями до моєї щоки.

Від цього я затамувала подих, а ще з'явилося дике бажання закрити очі. Можливо, я сама брешу собі, коли кажу, що це все було мимовільним поривом. З кожним днем все більше заплутуюся в цьому всьому. Та все ж я знайшла у собі сміливість, щоб різко відсторонитися від нього та відійти на безпечну відстань.

— Думаю, що нам пора повертатися, — тихо сказала я, не впізнаючи свій голос, — але візьміть якусь книгу, щоб не образити батька.

— Звісно, — Лук'ян кивнув та підійшов до стелажів і витягнув звідти книжку.

Коли ми йшли до вітальні, то мені ще більше було ніяково, ніж на шляху до бібліотеки. Я знала, що розмова про той поцілунок рано чи пізно відбудеться, але все ж сподівалася, що зможу переконати його, що це лише хвилинна слабкість. Хоч мені це не вдалося, але є надія, що більше ми про ту ситуацію не будемо згадувати.

— Не забудь про домашнє завдання, яке ти повинна виконати на завтра, — заговорив Лук'ян, коли ми вже майже пройшли весь коридор.

— Сумніваюся, що зроблю його, — сказала я. — Поезія — це не моє.

— Просто пиши про те, що відчуваєш.

Чоловік попрощався з батьком та зі мною, а тоді пішов геть. Я ж стояла біля вікна й дивилася йому вслід. Якесь таке дивне відчуття було всередині. Я глибоко вдихнула і пішла на кухню. Витягнувши з холодильника морозиво, сіла за стіл та почала його їсти. Рідко в мене бувало таке, але зараз чомусь це здавалося мені потрібним. В поле зору одразу ж потрапили квіти, які я підсунула трохи ближче до себе. На моєму обличчі з'явилася справжня усмішка, коли я згадала день, проведений з Назаром. Це та людина, біля якої нема ніякого хвилювання, бентеження чи шаленого биття серця, а лише спокій. Впевнена, що він завжди б підтримав мене та дав хорошу пораду, а Лук'ян… Напевно, це все ж заборонена тема для мене. Він завжди надто серйозний та зосереджений, а ще часто говорить якимись загадками. Не хотілося б мені закохатися в нього, щоб потім страждати. Чомусь впевнена, що йому нескладно буде зробити боляче. Він не подобається мені як людина, але як чоловік, мабуть, що так. Щось таке в ньому приваблює мене, але і лякає водночас.

— Про що задумалася? — раптом на кухні з'явилася мама.

— Ні про що, — відповіла я та знизала плечима.

— Гарний букет, — з усмішкою сказала вона та сіла поруч. — Це тобі якийсь прихильник подарував?

— Назар Акименко, — сказала я. — Він зізнався, що я подобаюся йому.

— Ти вже доросла дівчина, щоб мати з кимось серйозні стосунки, — мама взяла мене за руку. — Він дуже хороший хлопець, справді. Такий милий та добрий. Збрешу, якщо не скажу, що уявляла біля тебе дещо іншого чоловіка.

— Якого? — поцікавилася я.

— Такого, щоб був сильнішим за тебе. Ти дуже самовпевнена, Каріно, а ще любиш керувати всім. З таким хлопцем, як Назар, тобі буде легко, але… — вона уважно подивилася на мене. — Дуже часто хочеться бути слабкою та відчувати від когось захист, стояти за чиєюсь спиною. Я не кажу, що ти повинна підкорятися чоловікові чи щось таке.

— Я зрозуміла, що ти маєш на увазі. Насправді мені теж інколи хочеться, щоб хтось просто взяв всі мої турботи у свої руки. Моментами набридає бути такою, — я важко видихнула, — але по-іншому просто не можу. Назар дуже хороший хлопець, то може він і в мені відкриє ту добру сторону?

— Ти можеш спробувати. Ніхто не каже тобі вже виходити за нього заміж, але ніщо не заважає вам краще пізнати одне одного.

— Напевно, ти маєш рацію. Просто я дуже сильно сумніваюся і боюся помилитися.

— Усі ми часто помиляємося, — мама тепло усміхнулася, — але ці  невдачі даються нам для досвіду. Якщо це твоя людина, то ти це відчуєш.

— Мамо, а як ти зрозуміла, що закохана в батька? — спитала я, бо чомусь ніколи не цікавилася цим.

— Ми з твоїм татом познайомилися в університеті. Він був вже старшокурсником, а я лише вступила. Чомусь одразу сподобалася йому, а він мене взагалі дратував. Якщо чесно, то я тоді була закохана в іншого, а моя подруга — у твого тата. Такий собі любовний чотирикутник. Одного разу він запросив мене на побачення, а я й погодилася. Тільки зробила це заради подруги та ще і її підіслала тоді в те кафе. Вона така щаслива була, а твій батько дуже сильно розізлився на мене. Вже пізніше я шкодувала про той вчинок, бо через ту подругу було багато проблем. Ти ж знаєш, що сім'я твого батька теж була багатою, тож на одній зустрічі нас з ним спробували звести. Він запросив мене танець, а я змушена була погодитися. Ну а потім ми з ним просто втекли звідти.

— Втекли? — перепитала я, а мама кивнула.

— Твій тато запропонував мені поїхати геть з тієї зустрічі й можна сказати, що викрав мене. Ми майже всю ніч просиділи на тій галявині неподалік від лісу, а тоді й все почалося.

— Це там, де ми завжди ходили на пікнік?

— Ага, це наше особливе місце.

— Так романтично, — сказала я та усміхнулася. — Якщо чесно, то ви для мене взірець справжнього кохання та хорошої сім'ї. Я щаслива, що саме ви є моїми батьками.

— А ми раді, що у нас така прекрасна донечка, — мама погладила мене по голові. — Ми дуже сильно пишаємося тобою.

— Я люблю вас понад усе, — сказала я та відчула, як в кутиках очей зібралися сльози.

Я міцно обійняла маму, а вона легенько провела своєю рукою по моїй спині. Від цього мені стало спокійніше, бо я точно знала, що є люди, які мене так сильно люблять. Напевно, для мене батьки — те, що я найбільше ціную в цьому житті.
Згодом мама пішла геть, а я продовжувала сидіти, дивлячись на квіти. Від думок мене перервав звук мого мобільного. Коли я глянула на екран, то побачила, що телефонує Назар. Навіть не здивувалася, адже він говорив, що подзвонить мені.

— Ти не спиш? — спитав хлопець, як тільки я відповіла на дзвінок.

— Сиджу і дивлюся на букет, — з усмішкою сказала я. — Ще раз дякую тобі за ці чудові квіти.

— Якщо захочеш, то я даруватиму тобі їх щодня. Насправді радий, що зміг зробити для тебе щось приємне. Тепер з нетерпінням чекаю нашої наступної зустрічі.

— Знаєш, — сказала я та глибоко вдихнула, — ти ж хотів, щоб ми були разом, то думаю, що можна спробувати.