Розділ 4

Прокинулася я рано, бо чомусь надто сильно тривожили різні думки. Для мене це було чимось дуже дивним, адже я не звикла до такого. Десь годину просто лежала та витріщалася у стелю. Напевно, вперше я була в такому невизначеному стані. З однієї сторони розуміла, що моє майбутнє вже давно заплановане, але з іншої — сумнівалася, що це справді те, чого я хочу. З дитинства я робила так, як мені говорили батьки: ходила в садочок, в якому мене обожнювали, потім пішла в приватну школу, в якій мене виховали найкращою, а тоді вступила до університету. Щоправда, я жодного разу нічого не обирала. Якщо мені тато сказав, що я маю вчитися лише тут і тільки на цій спеціальності, я мовчала та покірно кивала головою. За всі роки мого студентського життя вперше засумнівалася, чи мені це подобається. Відкинувши всі дурні думки, я встала з ліжка та почала збиратися. Сьогодні мені хотілося виглядати гарно, тому обрала чорну спідницю та блакитну сорочку. Макіяж зробила темним, щоб виділити свої карі очі, а губи підвела прозорим блиском. Своє довге волосся вирішила трішки накрутити, щоб воно було хвилястим, а на голову надягнула блакитний обруч. Усе-таки аксесуари на волосся — це моя слабкість. Взувши чорні туфлі на високих підборах, я накинула на плечі піджак та взяла свою сумочку, а тоді спустилася на перший поверх.

— Ти кудись ідеш? — спитала я у мами, яка бігала по вітальні, шукаючи щось.

— Хочу навідатися у свій салон, але не можу ніяк згадати, куди поклала свій телефон, — відповіла вона.

— А ось він, — я побачила його на столі.

— Дивно, — мама трохи нахмурилась. — Не пам'ятаю, щоб туди клала його.

— З тобою все добре? — я уважно подивився на неї.

— Так, — вона усміхнулася. — Просто останнім часом думок багато, тому й забуваю про все на світі. Ти чому так швидко прокинулася?

— Не хотілося спати.

— У тебе більш як година до першої пари, а ти вже повністю готова. Це на тебе не схоже.

— Чому ж? Я завжди пунктуальна, хіба інколи можу запізнитися, але таке буває дуже рідко.

— Ти переважно приходиш в останні секунди, — мама усміхнулася та підійшла ближче до мене. — Каріно!

— Що?

— Ти бачила своє волосся? — мама невдоволено подивилася на мене. — Кінчики сухі та посічені. Його вже давно варто підстригти. Не забувай, хто ти. Слідкувати за своїм зовнішнім виглядом — це твій обов'язок. Особливо, коли наступного тижня на нас чекає світський захід.

— Тільки не кажи, що ти вже підшукала для мене хорошу партію, — я роздратовано склала руки на грудях. — Якщо ти не забула, то батько пообіцяв мені, що я вийду заміж тільки за того, кого покохаю.

— Але він повинен бути нашого рівня, розумієш? — мама пильно глянула мені в очі. — Ти красива розумна дівчина, донька мера, а також не остання людина в місті.

— І що? Ти не дозволиш мені вийти заміж за бідного?

—Шукай чоловіка, який підійде тобі за статусом.

— А якщо я скажу тобі, що серце не обирає? Воно не дивиться, скільки в тієї людини грошей, яке в неї минуле чи яка вона насправді, а просто кохає.

— Відколи це ти говориш про такі речі, — мама засміялася та взяла мене за руку. — Якщо так, то може твоє серце обере успішного, красивого та заможного чоловіка. Наприклад, на прізвище Акименко.

— Навіть не хочу про це слухати, — буркнула я та відійшла від мами. — Після пар зайду до тебе в салон. Христя сьогодні працює?

— Так, якраз її зміна.

— От і чудово.

Я вийшла з будинку та мовчки сіла всередину автомобіля. Знову мама взялася за своє. Скільки разів ми вже обговорювали цю тему, а до неї наче ніяк не доходить. Вона тільки те й робить, що шукає мені вигідну партію. Я розумію, що вона хоче, аби її єдина донька була щаслива, але мені здається, такі рішення повинна приймати лише я. Добре, що хоч в цьому плані тато мене підтримує, бо я б точно не витримала такої долі, як у моєї двоюрідної сестри Лізи. Батьки змусили бідну дівчину одружитися, а тепер їй доводиться терпіти свого чоловіка. Такого мені б не хотілося, бо кожен у праві самому обирати своє майбутнє.

Як я зайшла в аудиторію, то зовсім не здивувалася, коли побачила, що вона пуста. На годиннику не було ще навіть восьмої години, а значить, що деякий час мені доведеться тут побути самій. Я сіла за одну з парт і почала гортати стрічку Інстаграм. Потім я підійшла до вікна та ввімкнула фронтальну камеру. Поправивши волосся, почала робити фотографії, бо давно вже нічого не викладала на свій профіль. Зробивши майже сотню фото, вибрала одну та додала у фотошопі ефектів. Вийшло досить гарно, тому я без жодних вагань виклала її, попередньо вимкнувши коментарі. Ненавиджу ті нещирі відгуки. Колись я більше довіряла людям, але кожен лише й те робив, що використовував мене.

— Привіт, — почула я голос Нати та підняла на неї свій погляд. — Ти не встигла прийти на пари, а вже твої фоточки красуються в Інстаграмі.

— Довго нічого не викладала, — сказала я.

— Просто ти давно не розважалася, — дівчина сіла поруч та з усмішкою подивилася на мене. — Може, сходимо сьогодні ввечері в клуб? Я справді вже дуже скучила за нашими розмовами. Та і взагалі ми давно нікуди не виходили разом, а я маю багато чого тобі розповісти.

— Гаразд, сьогодні можна, — погодилася я, даруючи їй таку ж фальшиву усмішку.

Ната — це яскравий приклад лицемірства заради вигоди. Я знаю, що вона використовує мене, як і я її. В нас ніколи не було дружби, і не буде. Хіба можна після того, що вона мені наговорила, ось так прийти, наче нічого не було? Дівчина навіть не подумала про те, щоб вибачитися переді мною. Та їй це непотрібно, бо вона дуже добре знає, що мені байдуже на неї, як і їй на мене.
Заняття пролетіли досить швидко, тому після пар я попрямувала до маминого салону краси. Вона відкрила його вже дуже давно, але він ще досі залишається найпопулярнішим у нашому місті. Мама завжди слідкує за усіма новинками та намагається підіймати все на вищий рівень. Коли я зайшла всередину, то дівчата, що працюють у салоні, одразу ж привіталися зі мною.

— Я вже зачекалася на тебе, — з усмішкою заговорила Христя, поправляючи своє темне кучеряве волосся. — Дарина Сергіївна ще зранку сказала, що ти будеш.

— Це вона і змусила мене сюди прийти, — я сіла на крісло навпроти дзеркала.

— Що цього разу? — дівчина подивилася на мене. — З кольором наче все добре.

— Посічені кінчики, — відповіла я.

— Ну тут їх не так вже і багато, — Христя взялася за роботу. — Розповідай, як там навчання?

— Нічого цікавого, — я знизала плечима, — хіба з'явився новий обов'язковий літературний факультатив.

— О, то це щось дуже оригінальне, — вражено сказала дівчина. — Я б з радістю таке відвідувала, бо обожнюю читати книги.

— Там ми говоримо про поезію, — пояснила я. — Ну а викладає цей предмет якийсь поет, про якого ніхто раніше не чув.

— Хм, якийсь красивий? — спитала Христя з дивною усмішкою.

— Ні, — заперечила я. — Він просто жахливий, а про його поведінку та ставлення до мене я взагалі мовчу.

— Можливо, з часом все зміниться.

— Дуже сильно сумніваюся в цьому. Ми наче з різних світів. Він не розуміє таких людей, як я, і навпаки. Кожним своїм словом він намагається мене якось зачепити, хоча і нічого образливого не каже. Навіть не знаю, як це пояснити...

— Бачить у тобі те, чого не помічають інші? — спитала Христя, а я кивнула. — Впевнена, що з часом ви порозуміється та навіть більше.

— Перестань, — я закотила очі. — Ми з ним зовсім різні люди.

— А ти знаєш, що протилежності притягуються?

— Це все дурня. Так само як і той банальний сюжет "від ненависті до кохання". В реальному житті такого не існує. Це просто вигадка, щоб самотні жінки вірили в неймовірну силу кохання.

— Тобто ти думаєш, що закохуються одразу?

— А як інакше? Напевно, коли зустрічаєш свою другу половинку, то одразу ж зрозумієш. З першого погляду відчуваєш, що саме ця людина — твоя. Тільки це в тому випадку, коли дійсно справжнє кохання, але в більшості — це звичайна симпатія.

— І що ти зараз відчуваєш до цього викладача? — поцікавилася у мене Христя.

— Нічого, — я знизала плечима. — Точніше, він мене страшенно дратує, а я його. От і все! В нас взаємоненависть.

— Цікаво-цікаво, — мовила дівчина з дивною посмішкою на вустах.

— Зробиш мені якусь зачіску? Ми з Натою сьогодні йдемо в клуб, — сказала я, а Христя просто кивнула.

Зі салону я вийшла в дуже хорошому настрої, адже зараз у мене є чудова зачіска та новий манікюр. Такі речі завжди приносять задоволення, яке зможуть зрозуміти лише дівчата.
В клуб я вирішила одягнути короткі чорні шорти та такого ж кольору топ з блискітками. Макіяж зробила значно яскравіший, ніж зазвичай, а губи підвела темно-бордовою помадою. Це завжди додавало мені певної впевненості та сміливості, тому загалом мій образ був дуже вдалим.

Ната вже чекала мене біля клубу, а я зовсім не здивувалася, коли побачила дівчину в надто короткій білій сукні. Вона ще й мала відкриту спину, а це виглядало дещо вульгарно. Дівчина усміхнулася, коли побачила мене, а тоді потягнула всередину. Я ніколи не гребувала алкоголем, а навпаки, вважала це дуже хорошим способом розслабитися. Ми випили декілька коктейлів, а тоді пішли танцювати. Насправді такі розваги мені не завжди подобалися, але інколи душа дуже сильно хотіла веселитися. Всі думки кудись зникли, а я просто віддалася музиці та рухалася їй в такт. Від алкоголю відчувалося легке запаморочення, але воно було таким приємним. Я відчувала якусь таку легкість, ніби зараз у мене виростуть крила та піднесуть на самісінькі небеса.
В горлі раптом стало дуже сухо, тому я попрямувала до бару, залишаючи Нату на танцювальному майданчику.

— Склянку води, — сказала я барменові.

Хлопець кивнув, а вже через декілька хвилин переді мною стояла така бажана рідина. Зробивши декілька ковтків, я відчула неабияке полегшення. Від задоволення закрила очі, але нутром відчула, що за мною хтось спостерігає.

— Один, два три… — тихо порахувала я.

— Чому така красива дівчина сумує? — заговорив збоку чоловічий голос.

— Погана спроба, — сказала я та розплющила очі.

— Гаразд, а як щодо ще одного шансу? — спитав хлопець, а я повернула голову в його сторону.

Здавалося, ніби весь світ провалився у мене під ногами, бо цей хлопець так гарно виглядав, що я не могла очей відвести. Приємні риси обличчя, світле волосся, неохайно зачесане, а ще яскраві блакитні очі. В нього на обличчі з'явилася широка усмішка з ямочками на щоках, а від цього моє серце почало швидше битися. Що це за відчуття такі дивні?

— То що, дасте мені ще один шанс? — знову повторив хлопець.

— Подумаю, — сказала я, намагаючись не видати своїх емоцій.

— Можна мені хоча б дізнатися, як вас звати?

— Спершу мені б хотілося дізнатися ваше ім'я, — я уважно подивилася на цього молодого чоловіка.

— Назар, — він простягнув мені свою руку.

— Дуже приємно, Назаре, — з усмішкою сказала я.

— То ви мені скажете, як вас звати? — хлопець з очікуванням подивився на мене, все ще тримаючи руку.

— Не знаю, — я знизала плечима, — мабуть, не сьогодні.

— В такому випадку ми з вами повинні зустрітися якось за межами цього клубу. Можливо, завтра?

— Хм, завтра у мене справи, і післязавтра теж, — я нахилилася трохи ближче до нього. — Зазвичай в клубах не знайомлюся та своїх номерів не роздаю. Сьогодні не стане винятком. Може, ми колись ще зустрінемося, Назаре. Я не можу знати цього наперед.  

Я кинула на хлопця останній погляд, а тоді просто пішла геть. Хоч він і здався мені хорошим та навіть сподобався, але я нікому не довіряю. Особливо, знайомствам у таких сумнівних місцях. Та хто зна, може, доля ще колись нас зведе.