Розділ 1

Додому я повернулася в якомусь не надто хорошому настрої. Ната винесла мені весь мозок тим, що я повинна записатися на той факультатив. Ну а я вкотре нагадала собі, чому взагалі дружу з нею. Звісно, у неї ж батько прокурор поліції. Знову ж таки, найкращі повинні дружити з найкращими. Та здається, що їй вистачило декількох моїх гострих слів, щоб вона нарешті зрозуміла моє небажання це робити. Я ненавиджу літературу і все, що з нею пов'язане, а через її тупу закоханість терпіти цього не збираюся.

Вдома нікого не було, але мене це зовсім не здивувало. Батько зайнятий своєю роботою в мерії, а мама сидить зараз десь на манікюрі та перемиває кісточки багатим жіночкам нашого міста. Інколи я задумуюсь, що було б, якби я народилася у звичайній сім'ї, але ці думки одразу ж зникають. Ніхто не обирає, де саме йому народитися, а значить, мені неабияк пощастило. Колись давно мама однієї дівчинки зі школи сказала, що я поцілована долею, але покарана брехнею. Завжди намагалася зрозуміти, що означають ці її слова, але так і не змогла...
Я сиділа у своїй кімнаті та крутилася на кріслі, розглядаючи анкету. Навіть не знаю чому я витягнула її зі своєї сумки та взялася читати:

" 1. Ім'я прізвище та по батькові."

Недовго думаючи, взяла у руку ручку і написала:
" Раковська Карина Геннадіївна".

"2. Ваш вік."

" Скоро буде 21, а якщо вам раптом дуже цікаво, то день народження у мене четвертого грудня", — написала я та сама собі усміхнулася.

"3. Який ваш улюблений поет."

" Я їх ненавиджу, тому НІЯКИЙ!!! Хіба що ним можете стати ви, але щось я дуже сильно сумніваюся у ваших літературних здібностях. " — швидко нашкрябала своїм почерком перше, що прийшло в голову.

"4. Напишіть улюблена цитату. "

— Не дозволяй емоціям тобою заволодіти, бо краще бути байдужою, ніж слабкою, — вголос вимовила фразу, яку сказала собі ще десять років тому.

Це стало моїм девізом, з яким я рухаюся по житті. Щоб не сталося, але я не дозволяю собі плакати, чи хоч якось проявляти свої справжні почуття. Так легше, бо ніхто не знає мене справжню. Я вже давно забула, що таке доброта, співчуття та милосердя, бо люди завжди починають цим користуватися. Ти намагаєшся віддати їм всю себе, а вони знову витирають об тебе ноги. Ну а щоб зі мною такого не сталося, я побудувала у собі товсту стіну, межу якої, ніколи ніхто не зможе перетнути.

З таким настроєм я і заповнила всю анкету. Навіщо? Просто так, щоб виплеснути всі свої думки за сьогоднішній день на цей дешевий аркуш паперу. Якщо чесно, то мене навіть повеселили мої відповіді. Цікаво, яка б була реакція у цього Лук'яна, коли б він прочитав цю анкету? Байдуже... Він ніколи її не побачить.
Я поклала аркуш на стіл, а сама вирішила ввімкнути собі фільм. Того разу обрала романтичну комедію, щоб хоч якось розвантажити свої думки.
Зранку довелося збиратися дуже швидко, адже чомусь вночі довго не могла заснути. Не можу зрозуміти, як я пропустила той момент, коли грав будильник. Вдягнувши синю сукню та туфлі на підборах, я почала робити свій звичний макіяж. Коли підійшла до стола, то згребла всі анкети, що були на ньому та кинула їх в сумку. Єдиний мінус бути старостою — те, що ти повинна думати за всіх. Ось і зараз мені потрібно тягнути в університет одинадцять заповнених заяв, котрі мені віддали ще вчора. Навіть не думала, що така велика кількість людей з нашої групи схоче записатися на цей факультатив. Сумніваюся, що усі вони так палко закохані в літературу.
Зовсім не дивно, що я запізнилася на першу пару, але викладач не сказав жодного слова. Мені навіть можна було не вибачатися за запізнення, але я все ж зробила це з ввічливості. До кінця пари ще троє людей віддали мені свої анкети, а я лише здивовано дивилася на цих людей. Не бачила жодної логіки в їхніх діях, але це не моя справа. Ната ж вся світилася від щастя.

— Я так чекаю на перше заняття з того факультативу, — сказала вона мені, коли я складала всі анкети.

— Ну так, ти ж дуже сильно хочеш побачити того викладача, — я закотила очі. — Не розумію, чому всі так зацікавилися цим факультативом.

— Тому що ось це все, — дівчина показала на посібник з теорії та практики перекладу, — за чотири роки нам страшенно набридло. Хочеться чогось легкого та неповторного, щоб ти прийшов та просто відпочив після пар, слухаючи поезію з прекрасних вуст та спостерігаючи за красивим чоловіком.

— А ти не думаєш, що тобі доведеться не лише слухати віршики, але і самій придумувати їх? — спитала я та косо глянула на дівчину. — Не можу повірити, що ти до такого докотилася. Це не ти, а він повинен бігати за тобою. Якщо і надалі будеш намагатися привернути його увагу до себе, то скажу чесно, це просто жалюгідне видовище.

— Знаєш, деколи для того, щоб бути щасливою, треба переступати через свою гордість, — роздратовано сказала Ната і різко піднялася. — Не всі повинні бути такими злими та черствими, як ти. І якщо хочеш побачити справді жалюгідне видовище, то подивися на себе в дзеркало.

Дівчина кинула на мене розлючений погляд, а тоді просто вийшла з аудиторії. Схоже, її добряче зачепили мої слова, але я справді вважаю, що жінка не повинна принижуватися перед чоловіком. Ну а вчинки Нати такі дитячі та низькі. Напевно, мене мало б образити те, що вона сказала, але чомусь так байдуже. Ми обоє знаємо, що наша дружба ніколи не була справжньою, бо вона спланована батьками. Я не обирала її собі за подругу, а вона не обирала мене. Мабуть, саме тому нам дуже складно порозумітися, тому ми просто терпимо одна одну через своїх батьків.
Коли я витягувала останню анкету зі своєї сумки, то помітила, що випадково схопила зранку ще й свою. Добре, що встигала вчасно побачити, тому просто всунула той папірець назад у сумочку.
Коли я попрямувала до деканату, щоб віддати анкети, то зрозуміла, що трохи запізнилася. Розмова з Натою добряче затримала мене, а тепер мені доведеться вислуховувати невдоволення від Дяковського. Впевнена, він точно щось скаже мені, бо я вже помітила його дещо сердитий погляд у мою сторону.

— Ну звісно, старости інших груп віддали анкети ще десять хвилин тому, а Карина тільки з'явилася, — заговорив чоловік.

— Звідки ви знаєте моє ім'я? — спитала я та трохи нахмурилась.

— Поцікавився в деканаті, — відповів він, а потім дивно посміхнувся. — Не хвилюйтеся, ви не одна така особлива. У мене ще є три старости інших груп.

— Ось анкети, — я передала йому стопку з паперами.

— Щось я не помітив серед них вашої, — сказав чоловік після того, як переглянув усі.

— Все вірно, — я склала руки на грудях, — її там і нема.

— Невже наш факультатив не буде ушанований такою честю у вигляді вашої величної присутності?

— Мені здається, чи ви починаєте переходити на особисті образи? — я підійшла ближче до нього, примружуючи очі.

— Які образи, Карино…

— Каріна! — перебила його я. — І ніяк інакше.

— Вибач, не думав, що це тобі так принципово. Знаєш, навіть добре, що ти вирішила не відвідувати ці заняття, — хлопець уважно подивився на мене. — Таким самовпевненим, пихатим та зарозумілим панночкам у нас не місце. Я хочу бачити простих людей, відкритих серцем та душею, які хотіли б творити, а все, що у тебе є — це твоя гординя.

— Ви не знаєте нічого про мене, але вже встигли зробити такі висновки, — сказала я, дивлячись йому в очі. — Звикли судити людей за обгорткою, так? Тоді я можу і про вас багато чого розповісти.

— Хм, — чоловік дещо здивовано підняв брови, — цікаво послухати.

— Ви достатньо привабливий, і я впевнена, що аж ніяк не обділений увагою жінок, але ви цим користуєтеся, я певна. Скільки темного заховано за вашою усмішкою? Як багато зла бачили ваші очі? Ви хочете бути героєм, що бореться проти несправедливості, але ніколи ним не станете. І знаєте чому?

— Чому ж?

— Світом правлять лицеміри, а ви не такий, — я відійшла від нього та розвернулася, щоб піти геть.

— Каріно, а ти знаєш, що за відвідування моїх занять можна отримати додаткові бали до загального рейтингу в кінці семестру, — раптом сказав чоловік.

— Додаткові бали? — перепитала я та різко зупинилася.

— Так, аж цілих десять балів.

— С-скільки? — я здивовано подивилася на нього. — Та за участь в олімпіаді дають втричі менше.

— Ну це не від мене залежить, — Лук'ян Олексійович знизав плечима.

Я міцно стиснула кулаки, адже як тільки вступила сюди, то принципово вирішила, що завжди буду першою в рейтингу. Стільки років це мені вдавалося з легкістю, а зараз хтось може посунути мене, через цей тупий факультатив. У Аліни Вітенко тепер є всі шанси, а вона вже давно мріяла про це.

— Що ж, ти добряче мене затримала, — чоловік почав складати усі анкети собі в портфель.

Я трохи роздратовано видихнула, бо розуміла, що у мене нема іншого вибору. Якщо я далі хочу бути найкращою в усьому, то повинна записатися на ці літературні заняття. Витягнувши зі сумочки свою анкету, я простягнула її викладачеві, навіть не дивлячись на нього.

— То ти все ж її заповнила, — чоловік поклав листок до решти анкет, але я помітила в нього на обличчі дивну посмішку.

— Думаю, що вам буде дуже цікаво її прочитати, — сказала я, згадуючи свої відповіді.

— До зустрічі в понеділок, Каріно.

Лук'ян Олексійович крокував довгим коридором у сторону виходу, а я просто дивилася йому вслід. Мені дуже сильно не хотілося ходити на ті заняття, але нічого вже не вдієш. Доведеться трохи потерпіти, а може, мені навіть сподобається, хоча я дуже сильно в цьому сумніваюся. Гордо піднявши голову, впевнено попрямувала до аудиторії, де має відбутися наступна пара...
Вихідні пролетіли непомітно, а понеділок нагадав, що сьогодні в мене прекрасне додаткове заняття. Коли я зайшла в кабінет, де повинен бути семінар у нашої групи, то одразу ж помітила за однією з парт Нату. Ми продовжуємо дружити, попри те, що зовсім недавно між нами було невеличке непорозуміння. Кожна з нас закрила на це очі, і тепер ми поводимося так, наче нічого й не було.

— Не знала, що ти записалася на факультатив, — трохи здивовано сказала дівчина.

— Довелося, адже виявилося, що за відвідування можна отримати десять додаткових балів. Ти ж знаєш, як важливе для мене перше місце в рейтингу успішності, — відповіла я, уважно розглядаючи всіх присутніх.

В аудиторії було десять людей, зібраних з різних груп. Схоже, викладач по-своєму розподілив нас. Добре, що тут хоч Ната є, хоча дивитися на її намагання справити на того Лук'яна враження буде дуже жалюгідно, але і весело.

Дівчина почала розповідати мені про свої пригоди, що сталися з нею цих вихідних, але вона одразу ж замовкла, коли в кабінет зайшов викладач.

— Доброго вечора, — заговорив він та з усмішкою подивився на всіх студентів. — Радий, що з'явилася така велика кількість охочих, а ще сподіваюся, що це не через додаткові бали. До речі, невеличке уточнення, — вираз обличчя чоловіка вмить змінився на серйозний, — додаткові бали отримає лише один. І так, це я буду вирішувати, кому саме вони дістануться. Напевно, ви вже змогли зрозуміти, що відмовитися від занять неможливо. Ну що ж, поринемо у світ літератури разом, бо я був здивований деякими відповідями у ваших анкетах.

Я схилила голову набік та невдоволено подивилася на викладача, перебираючи в пальцях олівець. Ні, сказати всім про додаткові бали, а потім заявити, що їх отримає один — це було дуже розумно для того, щоб набрати декілька груп. Чоловік сперся на свій стіл та почав розглядати наші анкети. Не розумію, навіщо це робити, адже впевнена, що він вже давно прочитав їх.

— Ну ось, — продовжив Лук'ян Олексійович, — Аліна Вітенко — єдина анкета, яка вартує уваги. Усі відповіді чіткі та зрозумілі, а ще дуже добре помітно, що людина цікавиться літературою.

Він прочитав декілька її відповідей, а я просто закотила очі та сперлася щокою на руку. Аліна-Аліна... Вона — моя найбільша суперниця в усьому, але поки їй не вдалося перевершити. Я глянула на дівчину, яка просто сяяла своєю усмішкою. Ну звісно, з першого ж заняття похвалили.

— А ще у мене є приклад жахливо заповненої анкети, — сказав викладач, а я помітно напружилася, бо чомусь його погляд був спрямований на мене. — Знаєте, коли я читав ваші відповіді, Карино, то у мене в голові одразу ж виникло цікаве питання: вам бали ставлять за ваші знання, чи за ваше прізвище? Якщо чесно, але віднести до художньої літератури підручники та модні журнали — це просто ганебно для студентки філологічного факультету. 

Я опустила погляд, бо такого привселюдного приниження просто не очікувала. Та якщо він думав, що цими словами зміг зачепити мене, то це далеко не так.

— Якщо моє прізвище має такий великий вплив на цей університет, — я розвела руками та уважно подивилася на чоловіка, — тоді не дивуйтеся, якщо завтра вас вже тут не буде.

— Хм, дуже самовпевнено, — сказав він, а тоді його губи розтягнулися в кривій посмішці. — Здається, в одній з ваших відповідей ви сумнівалися у моїх літературних здібностях, — чоловіком раптом почав прямувати до мене. — Так от, маю для вас подарунок.

Він поклав мені на парту якусь книгу, а я зацікавлено взяла її у руки. Це була збірка поезій, видана минулого року. Навіщо він взагалі дав мені її? Я глянула на ім'я автора, і тоді все зрозуміла. Лука Коман… Тільки от поки не дуже можу збагнути чому саме такий псевдонім.