Глава 17

Цього разу я нічого не роблю, коли Еміль підписує документи, власне, у мене й шансів не було — Павелі зустрівся з ним вранці, одразу після нашої першої ночі з Княжою, поки я спала, а вони вели тиху бесіду у вітальні на першому поверсі. Ймовірно, я б і не дізналася, якби не прокинулася вчасно і не підслухала б розмову. 

А тепер пізно. 

Почуваюся дещо огидно, я хотіла завадити Павелі надурити Княжу, навіть після розказаної ним історії про борг,  адже не вбачала у вчинках Еміля чогось жахливого. Його ставлення до Терези максимально гарне, його поведінка не змушує почуватися у пастці чи жертвою, він просто забирає своє переслідуючи поставлені цілі. Я не знаю яким чином компанія “Княжа” з декоративною косметикою та фармацевтика йому допоможуть, чому потрібні і як він все собі спланував, але врешті-решт, це і не моя зона відповідальності. Хіба я не роблю те саме? У мене теж є ціль, і я дозволяю іншим робити помилки, аби досягти її. 

Зрозумівши, що чоловіки вже підписали папери й тепер ведуть спокійну розмову, одразу відправляюся на кухню заварити чаю й приготувати сніданок. Поки руки працюють швидше автоматично знаючи, що робити, в голові каша. Після прекрасної ночі разом стало гірше… Всередині страшенна провина перед Емілем, і вона не збирається пом'якшувати результати моїх рішень, навпаки, вкотре тисне, кажучи, що попереду очікує тільки біль й втрата. Я надбаю для сім'ї майбутнє, але втрачу те, що отримала від Княжі. 

Не розумію чому він узагалі має вплив на мене, чому я хочу вберегти його попри логіку, чому турбуюся за те, що буде з ним потім? Я справді боюся, що Павелі щось зробить і прибере Княжу, коли з усім буде покінчено. Боюся, що заради вбереження життя Терези сестра Еміля залишиться самотньою, а все надбане ним впродовж років перетвориться на пил. 

Подумки повертаюся до плану дізнатися у Ксандри більше про життя її брата. Навряд вона розкриє таємниці, котрі стосуються його справ у світі бізнесу, але може розповісти те, що відомо лише сім'ї. 

— Добрий ранок, — лунає позаду повільно, м'яко, з легким відтінком вібрацій. Підплигую на місці, хапаюся за стільницю і стискаю її пальцями. Серце переполохано б'ється в ребра, болісно, нашіптуючи, що він став на крок ближче до власного кінця стараннями Петра. І моїми. 

Я жахлива людина, справді! Егоїстична, і геть не така, щоб Еміль щиро турбувався про мене, дарма він це… Я не заслуговую. 

— Привіт, — видихаю, впоравшись з відчуттям тривоги.

Маю йти до власної мети, попри все, не забувати чому тут, з ним. Повинна триматися, не думати про те, як багато з моєї вини втратить. Забути про почуття, нехай тільки сьогодні вночі пізнала їх по-справжньому. 

Теплі долоні чоловіка лягають на мої плечі, одразу напружуюся. Жаль виїдає мене зсередини, вкручує у кістки леза і до болю прокручує. 

Еміль ковзає кінчиком носа по краю вуха, занурюється у волосся стискаючи пальці сильніше. А я  шкодую про все, картаю себе, ненавиджу за те, хто я така насправді. Від сьогодні я не лише брехуха, котра удає іншу, не просто фіктивна дружина, а й маніпуляторка, гірша за Павелі. 

— Дозволиш? — ласкаво лунає, руки Княжі тягнуться до ножа у моїх пальцях.

Не пручаюся, опинившись у коконі з чоловічих рук, притиснута його грудьми, зачаровано спостерігаю як нарізає овочі та складає у тарілку. Напруга не спадає, але я продовжую бути поганою людиною, відкидаюся назад, кладу голову на плече Княжі й насолоджуюся миттю. Тиша гірша за крики, вона вправно шепоче звідусіль про наслідки, і нехай відганяю, нехай намагаюся зосередитися на цій секунді, на ароматі Еміля, на силі, на тому, що відчуваю, проте повністю не вдається абстрагуватися.

За хвилин десять Еміль накриває стіл на нас обох, нарізані фрукти, овочі, м'ясо, варені яйця й фруктовий чай. Він не забуває про мої вітаміни, кладе їх посередині, щоб випила після їжі. Його уважність  робить гірше, не дає відпустити ні на хвилинку правду. 

— Я підписав папери, — чітко вимовляє. Ми сіли навпроти одне одного, Княжа удає, що їсть, я ж снідаю з досить дивним для мене апетитом. 

Видихаю. З рота рветься докір, що не варто було, але змовчую пам'ятаючи слова Павелі — якщо буду заважати, мій брат постраждає. 

— Добре, — відповідаю не підіймаючи на нього погляду. 

— Терезо, — м'яко лунає, — ти не повинна хвилюватися через мене. 

— Вірно, — виривається хрипло. 

— Завтра у мене презентація нової лінійки косметики, я б хотів, щоб ти прийшла зі мною. Ти хочеш? Її розробляли впродовж останнього року роблячи акцент на тому, що вона лікувальна. Власне, тому мені й потрібна була твоя фарм компанія, не лише ліками єдиними, і бажанням конкурувати з державою, а й задля користі у бʼюті сфері. 

Все-таки змушую себе поглянути на нього, сподіваюся на моєму обличчі не відбивається вина. 

— Щоб покупці знали про володіння обома галузями й вірили, що косметика справді лікувальна? — уточнюю.

— Окрім іншого, — відповідає.

— А вона лікувальна? — хмурюся.

— Так, її розробляли для боротьби з недосконалостями шкіри, і тестували добровольці на собі. 

— Гаразд, — погоджуюся. 

Еміль усміхається. Ми завершуємо сніданок, під суворим наглядом блакитних очей випиваю вітаміни, а після чоловік їде у справах, кажучи, що повернеться аж завтра, тож зустрінемося на презентації. Я не виказую жаху, але подумки вже хвилююся як доберуся на неї враховуючи нульовий досвід водіння автомобілем. Мені доведеться викликати таксі  й брехати про те, чому не приїхала на власному авто. 

Деякий час після його від'їзду я вкотре вивчаю оточення Терези, переглядаю ще раз її соціальні мережі, а потім шукаю інформацію про Княжу в мережі. Особливо нічого не написано, крім того, що він є власником компанії “Княжа”, котра вже десять років на ринку. Також дізнаюся, що почав він справу у двадцять років, а цьогоріч йому виповнюється тридцять. Ні інформації про самого Еміля, ні про його сім'ю немає, навіть про Ксандру нічого не написано, лише про саму компанію, що вона виготовляє, і посилання на її сайт, де й представлені різні лінійки косметики.