Глава 8

А ще й погода, як на зло, псуватися почала, мабуть буря відчуває Бурю. Вирує зовні та всередині. Вітер розійшовся так, що поки ми дійшли до ґанку розкішного будинку Влада Олеговича, чортів вітер зробив мені на голові зачіску «відьма на хвилі слави».

Цей синьоокий навіть не стримався і посміхнувся, пропонуючи мені маленький гребінець, діставши його з внутрішньої кишені піджака.

- Боже, яка милота, у начальства все під рукою, навіть гребінець. Знаєш, мене завжди трохи напружували чоловіки, у яких у кишені є гребінець і носова хустинка, - не змогла стримати іронії, заплутавшись цим гребінцем у своїх лохмах.

- Тут я тобі не начальство. Проходь, можеш подивитись будинок, поки я займуся кухнею.

- Дякую, приятелю, ти такий добрий, - ну ось знову, у іронії друге дихання з переляку, напевно, відкрилося. Він на це тільки посміхнувся, похитав головою, і пішов собі кудись далі, всюди вмикаючи світло, мабуть, щоб гостя змогла розглянути його хороми якнайкраще. Гаразд, він сам дозволив мені скрізь носа пхати, так і бути пройдусь, позаглядаю та заціню.

 Інтер'єр, звісно, ​​мені подобається, шикарно, але мене лякає ця чистота. Навіть пилу немає, я спеціально по всіх гладких поверхнях пальчиком, як ревізор, проводжу. Ліжка застелені наче в готелі, на підлозі ані порошинки, речі в гардеробній мало не в алфавітному порядку висять. От якби Влад зараз зайшов до моєї кімнати, помер би на місці від розриву серця. Тому що я ненавиджу витирати пил і часто прибиратися, а коли збираюся кудись йти приміряю на себе половину речей, які потім цілий день по всій кімнаті розкидані. Готувати я не вмію, господиня з мене ніяка. Піду зараз і доб'ю його цією правдою.

Іду на запах, як мисливський пес носом смикаю. Чую м'ясо, отже, буде бенкет. Синьоокий підлизуватися зібрався.

- Ох, а кухня у тебе яка модно-наворочена! Прямо особливий зал таїнства приготування їжі. Може, мені тобі допомогти? Я вмію різати, – зустрічаюся з ним поглядом та посміхаюся. Як, скажіть будь ласка, на нього не дивитися, коли він так сексуально щось ріже на дощечці. Ці закочені по лікоть рукави його білої сорочки, ця впевнена постава, спокійно розгорнуті плечі, мрійливий вираз обличчя та гарні пальці, які так ніжно поводяться з перцем.

- Дякую, звичайно, але ти сьогодні моя гостя. Тому сідай та спостерігай, насолоджуйся процесом. Плеснути тобі крапельку вина?   

Насолоджуйся процесом! Хитрун напевно знає, що жінка швидше за все стежитиме не за дотриманням рецепту, а за цим Аполлоном біля плити. Адже від такої картини складно відірватися, як від улюбленого серіалу. Сідаю на табурет, і тільки я збираюся запитати, чим же він мене пригощатиме, як він уже прочитав це питання в моїх очах.

- Сьогодні у нас на вечерю буде «м'ясо по-тайські». До нього чудово підійде розсипчастий рис. Я вже поставив його варитися. І поки ти подорожувала будинком, замаринував м'ясо, через тридцять хвилин його смажитимемо. Я вгадав, Бурі найбільше смакують м'ясні страви? Тому що минулого разу ти так уплітала шашлики, що всі відвідувачі та офіціанти слиною давилися, - простягає він мені келих рубінового вина, що так смачно пахне гранатом.

- Ось така я особлива дівчина, солодощі мене не спокушають, а м'ясо я просто обожнюю. Хижачка, одним словом, - хороблюся, смикаю плечем, роблю маленький ковток вина, вся така з себе, аби він не здогадався, що замість м'яса по-тайські мені дуже хочеться спробувати його самого. Якщо чоловік може так офігенно готувати, значить він і в ліжку ас з медаллю «за кмітливість та витримку».

- І що ти скажеш про мій барлог, хижачко?

- Затишно, але, якщо ти мені зараз скажеш, що ти сам тут все прибираєш - я від тебе втечу, волаючи від жаху.

- Ні, у мене є хатня робітниця, - хмикає Влад, кидаючи на мене короткі провокаційні погляди, на кшталт перевіряючи чи стежу я за його рухами, чи спостерігаю як класно він вміє різати морквину. Чути, як за вікном вітер продовжує божеволіти, електрика починає підозріло блимати, ох, не подобається мені все це, не вистачало ще з цим спокусником у повній темряві залишитися. Адже я тоді за себе не відповідаю. У мене ж було в планах маринувати його, як це м'ясо, довести до нервового тику, а я натомість слиною давлюся, дивлячись з яким виглядом він натирає зубчик часнику.

- Хм, згадалася твоя недавня витівка. Чи багато тоді часнику з'їла? - Усміхається, весело йому, радісно. Знову мені вина підливає. Рухи всі плавні, обережні, тигр на полюванні у всій красі. - Напевно, зараз поллє, увечері було штормове попередження. Тому в таку погоду краще сидіти вдома із приємними людьми. Так, Олесю? Правильно я говорю? - І завмирає біля мене, поклавши мені руку на коліно. Перевіряє, дозріла я чи ні.

- Довго ще чекати? А то я зараз скоринки почну жувати. Не моріть дівчину голодом, Владиславе Олеговичу, - демонстративно прибираю його руку і починаю ходити по кухні ніби як розглядаючи все підряд, а насправді хвостом перед ним своїм лисячім виляю, нахабно дражню цього альфа-самця. Адже Олеся в клуб збиралася, тому на мені коротеньке веселеньке платтячко з відкритою спиною, нехай тепер і синьоокий млосно позітхає. А він зиркає на мене постійно, іноді наші погляди зустрічаються і тоді мурашки-барабанщики починають танцювати на моїй потилиці чечітку. Підходжу ближче та спостерігаю, як Влад обсмажує м'ясо, потім додає овочі, маринад, засікає час. Кому скажи – не повірять, що мені бос вечерю власноруч готує.

- А запах який! М-м-м! Ти мене зібрався остаточно доконати! - Зітхаю і гладжу себе по животику. - Зараз помру з голоду.

- За сім хвилин буде все готове. Якраз встигнемо накрити на стіл. Розкажи мені щось, відволікайся. Раптом Буря зможе розслабитися. Давно в тебе були з кимось серйозні стосунки?

- Ха, довго ж ти вибирав питання для невимушеної розмови! - Фиркаю я. – Якби в мене були серйозні стосунки, я б вже заміж давно вийшла!

- Ну, не скажи, буває по-різному, життя штука складна, а стосунки ще складніші. ...Опа, - додає він після того, як у будинку згасло світло. – Добре, що хоч встигли приготувати вечерю. Десь у мене були свічки. Зі звичайного наше побачення перетворюється на романтичне, - підсвічуючи собі телефоном лізе він у шафку.