Глава 5

Влад

А в нас, крім характеру, ще й буйна фантазія мається. Уперта, наполеглива, відчайдушна, відважна та карколомна. Вогонь, а не жінка. Таку навіть цікаво приручити до своєї ласки. Тому що від дівчат із завищеною самооцінкою, які ціни собі не складуть, вважаючи, що їхня зарозумілість дико збуджує чоловіків, і жінок, які готові прямо зараз тільки помани пальцем – мене вже верне. А ось ця сердите руде горде чудовисько мені якраз до смаку. Модель божественного подіуму із себе не корчить, по-своєму проста, але із родзинкою, жива, не ідеальна, але чомусь така бажана. Вона мене збуджує цим своїм сопінням, надутими губами та кирпатим носиком. Образилася.

- А давай ти завтра медсестрою нарядишся або зайчиком з грайливим хвостиком? Піднімеш мені настрій, як сьогодні. Я тебе, звичайно, потім за це оштрафую, але все одно посміємося від душі. Сміх, до речі, набагато краще піднімає імунітет, ніж часник.

- Подобається грати у перевдягання? Які у вас примітивні фантазії, пане начальнику. Я одразу зрозуміла, що ти ще той козел, у-у-у … мучитель, - сопіння і злісний скрегіт зубами посилився. – А ще й збоченець, мабуть. Що, давно не було руденької?

- Ага, потягнуло на екстрим. Фантазії у мене не примітивні, але ти поки що не готова їх почути. Дякую, що внесла різноманітність у моє сіре життя. Я тепер у такому тонусі. Показуй, ​​куди далі їхати, інакше до себе відвезу, - почувши мої слова вона навіть на сидінні підстрибнула від обурення і таааак на мене подивилася, що мене одразу в солодке тремтіння кинуло.

- Вулиця Баєчна, будинок 22, - шипить рудий їжак і до дверей тиснеться, ніби вистрибнути на ходу зібралася. Про всяк випадок навіть заблокував замок, хіба мало що їй у голову стукне.

- Чи відомо тобі, Олесю, що в жіночій природі закладено коритися чоловікам? Це ваша потреба – тулитися до широкої надійної спини та завмирати у сильних руках.

- Ой, теж мені прапороносець патріархату! - пирхає вона у відповідь. - До кого там тиснутися? До бездарів, ледарів та дегенератів? Ти коли востаннє бачив справжнього чоловіка? От і я тут його не бачу!

- Прийдеться купити тобі окуляри та роздрукувати інструкцію «як розпізнати своє щастя». Ні, я серйозно. Жінка – це м'яка, ніжна, ранима істота, сповнена доброти, мудрості та світла, принаймні так має бути. Таку жінку справжньому чоловікові хочеться оберігати, піклуватися про неї та пестити.

- Ще скажи «дозволяти їй народжувати потомство для казково-справжнього чоловіка»! У-у-у, самець деспотичний. Я не ранима істота ясно тобі? Я за рівність, я за схиляння коліна сильного чоловіка перед його коханою, я поважаю жінок-вікінгів войовниць, які билися не гірше за чоловіків! Мене не треба оберігати та доводити, хто зверху – мене треба поважати! Зрозумів, маніяк синьоокий? Це тобі потрібно роздрукувати двадцять п'ять сторінок інструкції «як сподобатися адекватній дівчині». Мені тебе щиро шкода, бо ти знаєш лише одну позу та один тон голосу. Ми приїхали, зупини тут! І віддай мій велосипед!

- Дам тобі позивний "Буря". Та й характер у тебе! - Виходжу з машини і відчиняю багажник, щоб дістати пошарпаний старенький велосипед. – Я можу тебе підбирати по дорозі на роботу. Все одно повз щоранку їду.

- Дякую, обійдуся, - так і знав, що вона це скаже.

- І це все? – обурююсь їй услід. - А побажати мені доброї ночі?

Повертається, торохтить своїм металобрухтом. Зараз ляпне свою чергову злісну фразу. Я вже приготувався, посміхаюся на весь рот, бо вона справді страшенно кумедна.

- Пробачте, пане начальнику, вашу злу мегеру, але я завжди говорю від душі. Я не бажаю тобі доброї ночі, тому що я хочу, аби тебе замучило безсоння, хочу, щоб я тобі скрізь ввижалася і так триватиме доти, поки ти мене не звільниш!

- Дивне побажання. Якщо ти скрізь будеш мені ввижатися – ти просто дещо прискориш ось і все, - знизую плечима. - А я вчиню краще, я побажаю тобі солодких снів, щоб тобі наснилися часникові поля та велосипедні перегони.

- Йди до біса!

- Якось не оригінально, я й так вже поряд з тобою, - я був би не проти ще побалакати, але у фурії здали нерви, помчала в будинок, грюкнувши дверима. Гаразд, я чоловік врівноважений, мені терпіння не позичати, я все одно планомірно свого досягну. Те, що у мене давно не було жінки іноді заважатиме, але заради такої мети я готовий стиснути зуби, приручивши це дике руде сонце, я потім відірвуся по повній. Іноді від передчуття перемоги отримуєш ще більше задоволення, ніж від самої перемоги. Обіцяю, Олесю, ти ще будеш мене бажати. Аби тільки голову не втратити. До цього я ще жодного разу не втрачав здорового глузду через жінку, але ж і Олеся не така, як усі.

На подив спалося мені дуже міцно, прокляття рудої фурії не справдилися, навіть настрій з самого ранку піднесений. Цікаво, що вона вигадає сьогодні? Велосипед вже біля офісу. Так, треба із цим щось робити.

- Вань, можна тебе на хвилиночку, - киваю охоронцеві. – Вань, будь другом, позбався тихо від цього велосипеда. Щоб без свідків і рот на замок, особливо коли власниця кинеться його шукати. Домовились? Я в боргу не залишусь, – ну, з цим розібралися. Піду гляну, що там це диво в пір'ї.

- Як настрій, милі пані? – спеціально заглядаю до бухгалтерії.

- Дякую, Владиславе Олеговичу, настрій гарний, - відповідають хором Ганна та Каріна. …А ця мовчить. Навіть голови не повернула.

– Знайшла помилку? - Підходжу до її столу і нахиляюся ближче. Трясе головою і не дивиться на мене. - Оголосила мені мовчазний бойкот? Серйозно? Жодних гострих слів і злісних плювків? А казала, що не піддаєшся дресируванню.

Нарешті обпалює мене сердитим поглядом і губи стискає ще щільніше.

- Ти так довго все одно не протягнеш, - усміхаюся сліпучою усмішкою тріумфатора. - Якщо до обіду помилки так і не знайдеш, заглядай до мене в кабінет, я над тобою зглянуся. Дізнаюся, якщо хтось із вас їй допоміг - звільню до біса, - дивлюся на інших. – Наскільки я знаю, ви на відміну від Олесі, за свої місця тримаєтесь міцно. Працюйте, жіночки, успіхів вам!