Глава 4

- Салют! Привітики! Почну з короткого вступу, - влітаю я до бухгалтерії, зачинивши за собою двері якомога щільніше. На мене одразу витріщилися непогашена зірка Ганна та ще одна дівчина, жертва дебету та кредиту. — Мене перевели до вашого відділу, але я хочу звідси звалити. Як зробити так, щоби Влад Олегович мене звільнив?

- Нічого собі, - крекнула незнайома дівчина. – Зазвичай усі, навпаки, хочуть працювати в офісі.

- Я не всі! Є ідеї? Але тільки такі, щоб без штрафів, я на цього гада витрачатися не збираюся.

- У Влада Олеговича дисципліна строга, він за будь-що може впаяти штраф і за що завгодно звільнити.

- А мені він якось нещодавно зробив зауваження за мій зовнішній вигляд, обіцяв навіть звільнити, - подає голос Ганна, надувши губи, мабуть, згадуючи той гіркий для серця момент.

- Чудово, почнемо з цього. А що на тобі було надіто?

- Та нічого такого, шкіряні штани в обтяжку, підбори, кофточка. Але наш бос справді може причепитися навіть до запаху з рота. Ти серйозно зібралася вилетіти звідси з тріском?

- Ще й з яким!

До кінця робочого дня я сяк-так досиділа, забарикадувавшись за комп'ютером. Гад Олегович, дякувати богові, більше не показувався, видно кігті точить. Але в мене також дозрів план на завтрашній день. Я навіть у дикому нетерпінні спати раніше лягла.

- Кузькін дрин! - Сахнулась від мене Надька, коли я вранці забігла на кухню. – Ти що… це що на тобі таке вдягнено? На панель зібралася за підробітком? - ткнула вона пальцем на мою крихітну спідницю і кофтинку з вирізом до пупа.

- Ні, це маскування. У нас є часник? - Надька киває у відповідь, ляскаючи очима, геть нічого не розуміючи. - Тягни, будемо нечисту силу відлякувати.

- Олесь, давай я перша поїду, а ти за мною. Не хочу, щоб подумали, ніби ми разом. А чи не можна вдягнути щось нормальне, а в офісі переодягтися? Ти взагалі уявляєш себе в такому прикиді на велосипеді? Я, звичайно, розумію, що ти зможеш крутити педалі навіть на шпильках, але, коли ти осідлаєш велосипед – твоя спідниця опиниться там, де закінчується виріз цієї моторошної кофтинки. Хочеш, щоб усі зустрічні машини вилітали у кювет?

- Так, я сьогодні кровожерлива. Перевірятиму стресостійкість на дорогах, водії повинні бути готові до будь-яких поворотів.

- От ти божевільна! Вони відео зі своїх відеореєстраторів у ютуб викладатимуть під назвою «Представниця найдавнішої професії освоює екологічно-чистий транспорт».

- На фіг, я слави не боюся! Не збивай мене з настрою, я сьогодні підступний хижак, котрий обжерся часнику. Я все одно поїду пізніше, можеш сміливо котити на завод, адже в мене тепер інший графік. Я як біла людина працюю з дев'ятої.

Наші українські дівчата можуть все: і на підборах бігти по льоду, і тягнути п'ять пакетів з продуктами на десятий поверх, коли ліфт не працює, і влізти в забиту маршрутку, в яку навіть миша не протиснеться, і педалі у фальшивих лабутенах крутити, показуючи середній палець водіям, які сигналять услід. Я оголосила священну війну, тому мені вже нічого не страшно, я насолоджуюсь думкою про перемогу.

- О-о-о-о, - тягне Ганна, побачивши мене у всій красі. – Господи! - волає вона наступної секунди, коли до неї дійшов запах часнику.

- Це щоб напевно. Відчиніть вікно і потерпіть мене вже якось. Деспот вже на місці? Мені потрібна причина його відвідати.

- Ось, - підсовує мені папірець Каріна. - Потрібно підписати виписаний рахунок на канцтовари для відділу.

- Саме те, що потрібно. Тоді я пішла. Тримайте за мене кулачки!

Стукаю у двері його кабінету і відразу заглядаю:

- Владиславе Олеговичу, можна? - Заходжу повністю, переношу, так би мовити, свій провокуючий образ за поріг, і бос завмирає з відкритим ротом. Так би й милувалася цим скам'янілим ідолом. Підходжу до його крісла і нахиляючись, кладу перед ним рахунок.

- Ось, потрібний ваш дозвіл на купівлю канцтоварів для бухгалтерії, - дихаю на нього часниковим духом. …Але розморозившись, він раптом починає дико іржати, прямо ледь на підлогу не падає, не в змозі вимовити жодного слова. Тримається за живіт, згинається навпіл і сльози витирає, так йому бовдуру весело.

- Я щось не те сказала? - Ціджу крізь зуби, тому що вже зрозуміло - цей прийом не спрацював.

- Ні, ти не те зробила, - тягне він, нарешті, припинивши вмирати зі сміху. – А знаєш, чого не вистачає? Ходи від стегна та погляду, що горить бажанням віддатися мені прямо на цьому столі. Давай ти потренуєшся і спробуєш знову? Бо це було скоріше схоже на вторгнення камікадзе початківця, але ніяк не на спокусницю. Можеш почати прямо зараз, повертайся до дверей, я даватиму поради, робитимемо з тебе секс-бомбу. У Ганни, до речі, це краще виходить. А часник для чого, щоб бородатий байкер з поцілунками не чіплявся чи це профілактика грипу? – у синіх очах суцільна іронія. - Ти мені скажи, ти в такому вигляді пішки йшла чи на велосипеді їхала? Я дуже хотів би побачити цей глухий тупик твого відчаю!

- Я тебе ненавиджу! - Шиплю у відповідь. - А якщо я тебе стукну, ти мене звільниш? Або ні, краще порву якийсь документ, - я така зла на нього, що в мене звивини почали гудіти, наче дроти на високовольтній станції. Кидаюся до купи документів, але цей гад, спритно вивернувши мені руку, раптово притиснув мене обличчям до столу.

- Мені починає подобатися наша гра. Адже я сказав, що в тебе кишка тонка зі мною тягатися. Значить так, я із задоволенням штрафуватиму тебе за будь-яке порушення, навіть за підвищений голос, але я навчу тебе поважати мене як твого начальника і як чоловіка. Давай ти сховаєш пазурі, вимкнеш свою дитячу фантазію і візьмешся за розум. Якщо ти не припиниш сипати на мою адресу свої іронічні шпильки, я почну думати, що ти на мене запала. Ти запала на мене, Олесю? Я так сильно тебе збуджую, що ти не можеш тримати язика за зубами?

- Не дочекаєшся, - гарчу у відповідь. - Ти не в моєму смаку! Я стільки не вип'ю, щоб на тебе запасти!