Глава 3

- Це ж треба, божество заводське! Капіталіст трясця його матері! - В останні дні я на таких емоціях, що Надька мене наздогнати не може, мій велосипед летить, наче торпеда. Через злість на цього узурпатора навіть втоми не відчуваю. Жодної поваги до жінки! Гад іронічний! Жовч прямо з очей капає!

- Надійко, сьогодні йдемо до клубу! Потрібно випустити пару! - Заявляю, як тільки Надька, висолопивши язика на підборіддя, докрутила педалі до нашого будинку. – Сьогодні п'ятниця, а отже відірватися сам бог велів! Начепимо сексуальне екіпірування – і вперед добивати поляків!

- Боюся, що ти загризеш якогось нещасного, відіграючись на ньому за Владислава Олеговича. Ти як та чума. Прийдеться йти з тобою, одну я тебе не відпущу, хтось повинен очолити твій пункт контролю адекватності, - крехтить ця бідолаха, заповзаючи в душ.

До того, як ми ощасливили цей клуб – це було звичайне понуре місце сходки місцевих мажорів та підстаркуватих ловеласів. Але з нашою появою – його барви заграли яскравіше, музика стала динамічнішою, навіть бармен засвітився від щастя. Моя мама народила мене на танцях, так-так, її прямо з сільської дискотеки відвезли до пологового будинку. Тому я в цій справі розуміюся! Богиня танцмайданчику! А коли у цієї богині ще й настрій відповідний – я можу висадити в повітря цю дискотеку і залишити після себе незабутні враження!

- Мені здається, що на тебе потрібно було повісити табличку «Не підходь – уб'ю», - сміється Надька, дивлячись, як я відшила чергового залицяльника.

- Так мені потрібний адекватний, а не той, який лика не в'яже і одразу лапи свої розпускає. Ох, завтра ніг не відчуватиму, - сідаю за столик, щоб перевести подих.

- Дівчата, можна скласти вам компанію? – і не чекаючи нашої згоди поряд з нами падають два розмальовані татуюваннями хлопця, явно з касти байкерів. - Ви звідки?

- Ми, звісно, можемо вам сказати, але після цього нам прийдеться вас убити, бо це державна таємниця, - ціджу крізь зуби, окидаючи поглядом того, що сидить ближче до мене. На вигляд зовсім пацан. - Тобі мама хоч дозволяє гуляти так пізно? – питаюся в нього. Хмуриться, не розуміє, а потім до нього таки доходить.

- О, жарт! Дівчата з гумором! Мама дозволяє, навіть пиво у барі продають, бо я вже давно повнолітній. Просто виглядаю молодо. Мене звуть Мілош, – і лізе до мене цілуватися. Що за дурна манера цілуватися при зустрічі та знайомстві? Терпіти цього не можу. Для мене якщо поцілунки починаються, то вони повинні тривати щонайменше години дві, зовсім не в клубі і з якимось класним хлопцем, якого богиня ощасливила своєю увагою.

- Тихо-тихо, прудкий хлопчику. І мені приємно познайомитися. Якщо вже пиво в барі наливають, тоді чого ти тут досі сидиш? А пригостити дівчат?

Він посміхнувся і одразу рвонув до бармена, повернувшись із двома спітнілими келихами пива. Поки він бігав, Надька вирішила потоптатись у повільному танці з другим хлопцем Пшеником. Господи, імена які дивні, іноді язик заплітається і з першого разу фіг вимовиш.

- А мене звуть Олеся. Ну, розказуй, ​​як ти докотився до такого життя? - І знову він дивиться на мене перелякано. - Я соромлюся спитати, у вас тут з почуттям гумору туго, так? Поговоримо про погоду?

- Чому про погоду? Зі мною можна поговорити про все, - усміхається він і стає схожим на милого білобрисого карапуза. - Просто ти така ... ефектна дівчина, що я трохи гублюся. Я тебе відразу помітив, все хотів підійти, але мені здалося, що ти бажаєш танцювати сама, що ти чимось засмучена.

- Треба ж, тверезий, та ще й з інтелектом. Ти маєш рацію, мій спостережливий. Здається, вечір перестає бути нудним. І скільки ж тобі років?

- Двадцять три.

- Ох ти ж бублик кучерявий! - Закашлялася я, поперхнувшись пивом, а бородатий карапуз дбайливо плескає мене по спинці. – Коли ти народився, я вже в другий клас пішла. Була вже серйозною дівкою з рожевими бантами. Ніколи ще не крутила роман з хлопцем молодшим за себе. Ти, мабуть, студент?

- Так, а як ти вгадала?

- Ну, це, звичайно, було дуже складно, але я змогла напружити звивини.

- Я пожартував.

- Я також. Ти страшенно смішний. І на кого вчишся?

- На архітектора. За два роки планую продовжити навчання у Штатах, у мене там рідний дядько живе. А найбільша пристрасть у мене – це мотоцикли.

- Я чомусь одразу так і подумала. Покатаєш? Сто років не каталася на мотоциклах. Я навіть сама вмію керувати!

- Обов'язково покатаю. Ще трохи посидимо, поспілкуємось. Ти з України? Відчувається вимова.

- Так і є, приїхала батрачити. Влаштувалася на завод зі збирання пральних машин. Нудно тут у вас, все тихо, статечно, скиснути можна. Інша річ у нас на батьківщині! Ніколи не знаєш, що на тебе чекає завтра і в який бік рвонуть вихори маразму. Щодня ризик, боротьба та здивування.

- Ти теж кумедна. Мені подобаються веселі дівчата. Переночуєш сьогодні в мене?

- Ого, щось ти швидкий, як твій мотоцикл! У мене, звісно, ​​мало комплексів, але я дівчина порядна. Зараз ображуся!

- Адже я не пропоную тобі серйозні стосунки. В наш час все вільно, особливо в Європі, без проблем можна знайти дівчину чи хлопця на одну ніч. Я дуже ніжний…

- Тільки от давай без самореклами. Може це і не проблема, але мене сам процес без емоцій не цікавить. Дівчині потрібно бути трохи закоханою і тоді навіть найніжніший в світі чоловік збожеволіє від її ласки. Ти запам'ятовуєш? Я, між іншим, з тобою тут ділюся досвідом.

- Добре, підемо, покатаю тебе вечірнім Краковом. Тобі сподобається. Я теж добрий хлопець, щоб ти знала.

І цей милий студент провіз мене такими цікавими місцями, що я закохалася в нічний Краків, так і каталася дві години з відкритим ротом. А потім Мілош висадив мене біля мого будинку, чарівно блиснув зубами і зник за поворотом.

- Надю! Ти вже не спиш? - Продирати очі в понеділок о п'ятій ранку – це для мене найжорсткіше катування. І це незважаючи на те, що в неділю я провалялася в ліжку, зідзвонюючись зі своїми дівчатами і переглядаючи по другому разу фільми, які мені сподобалися. - Ти не знаєш, до чого сниться свиня? Навряд чи до чогось хорошого.