Глава 2

Влад

Скільки років працюю з цими постачальниками і тут раптом підсунули мені браковані джгути дротів! А в мене горять терміни поставки наступної партії пральних машин! Що за день сьогодні такий? Ще й якась капуша зі своїм велосипедом на дорогу виперлася! …Ого, вона ще й шипить мені щось навздогін?! Оце руде непорозуміння на велосипеді має нахабство злитися, коли сама ж і винна?! Хамство на кожному кроці!

…Ні, ну це взагалі вже неймовірно, лупить іронічні гостроти автоматною чергою, ані заткнути, ані достукатися до логіки! Коза фарбована! Видно, з новеньких, бо в безстрашних очах абсолютно не світиться розуміння на кого вона визвіряється. Але нічого, я тебе завтра знайду, ось тоді і подивимося, хто зверху і як ти винувато кліпатимеш переді мною. Наїхало вас тут, шукачок пригод! Краще б так працювала, як рота розкриваєш! Жодна жінка не дозволяє собі так поводитися зі мною!

- Доброго дня, Владиславе Олеговичу, як несподівано, - складає ручки Роза Марківна, запобігливо посміхаючись. Страшенно не люблю, коли мені лестять і брешуть у вічі, але, на жаль, це найпоширеніша людська риса. Тобі вже давно повідомили, що я спускаюся з перевіркою, а ти мені тут заливаєш про несподіванку!

- Ви маєте бути постійно готові до появи начальства на виробництві. А несподівано зазвичай трапляється зима та пронос. Дайте мені список стажистів із їхніми результатами. Я огляну цех, а потім зроблю кілька зауважень.

Ну, і де ж ти, відчайдушна хамко? Складно ось так відразу знайти, коли вони всі в однакових халатах та чепчиках. Але нічого, я наполегливий і брутальності не пробачаю. …Ага, он він цей гострий ніс! Олеся Бондар. Ну-ну. Кандидатка на виліт.

О, мабуть, тобі вже пояснили, хто я такий. Ось тільки язик твій ворог і ти знову наступаєш на ті самі граблі. Ти така зухвала бо тобі страшно чи що?

Так і хочеться запитати: «наскільки сильно я тебе дратую і як саме ти готова прогнутися, щоб зберегти цю роботу?». Характер, звісно, ​​жахливий. Іронія пре з усіх щілин, а в світло-карих очах відвертий виклик на дуель. Але тобі зі мною не тягатися, дівчинко. Ти або дотримуватимешся правил, або повернешся додому ні з чим. Я тебе не звільню - я навчу тебе добре поводитися і з повагою ставитися до того, хто забезпечив тебе роботою і домігся в цьому житті трохи більше, ніж ти. Можна багато чого зрозуміти, зважаючи на те, що вона говорить, і дивлячись на те, як вона психує. І після нашого невеликого спілкування я вже зробив для себе деякі висновки. …Руда, я тебе двома зубами перекушу.

Дам тобі час поняньчити свою злість, а потім ми побачимось знову!

- Владиславе Олеговичу, ви можете приділити мені кілька хвилин? У мене виникли питання щодо рахунків, - відриваючи мене від роботи, до кабінету запливає Ганна. Сьогодні вона в якихось обтягуючих шкіряних штанях і короткій кофтині. І само собою на величезних підборах. Піднімаю голову і спостерігаю, як вона повільно підходить до мого столу, посилено виляючи стегнами. Запах її дорогих парфумів відразу забивається в кожний куточок мого кабінету, а млосний погляд мого головного бухгалтера знову мене подумки роздягає. Щось у мене останнім часом нерви кришитися почали, все складніше стримуватися і спостерігати одну й ту саму виставу. Якого біса я повинен це терпіти?

- Ганно, ось дайте відповідь мені на одне запитання, адже ви начебто не дурна жінка, що вас змушує так принижуватися? Я, звичайно, розумію, що я досить цікавий чоловік і завидний наречений, враховуючи мій стан, але якщо я не ведуся на ваші затяті загравання, значить, варто визнати, що ви крутите стегнами не перед тим чоловіком? Може, вам завести роман із кимось, хто до вас не рівно дихає і вже нарешті зняти напругу, якщо вже вручну проблема не вирішується? Так, я грубіяню, - киваю у відповідь на її розгублений вираз обличчя. - Ганно, давайте я буду з вами відвертий - ви не на мій смак, навіть якщо ви ходитимете переді мною в одній білизні. Ось така я людина, у мене певні уподобання. У сенсі, я люблю жінок, але не тих, хто віддається задарма з усіма бонусами. Давайте ви припините одягати на себе весь цей зухвалий одяг, який швидше підходь для нічного клубу, і займіться вже роботою. Я дуже ціную вас як фахівця, але якщо я ще раз побачу вас у подібному вбранні на робочому місці – ми з вами попрощаємося. Я зрозуміло висловився? - Уточнюю сухим тоном, спостерігаючи, як їй стало тісно у власних тілесах і бажаний результат «провалитися крізь землю» так її і не ощасливив. Ганна киває, не дивлячись мені в очі, мовчки кладе папку на стіл і поспішає швидше покинути кабінет, більше не змушуючи свої стегна виписувати знак нескінченності.

Я не думаю, що людей треба балувати поблажливістю. Я вважаю, що треба називати речі своїми іменами, без хибних обіцянок та ілюзій. Ти не обов'язково програв, якщо твої мрії раптом не справдилися. Це помилкова думка, що якщо тобі щось не вдалося, значить, ти закінчений невдаха і не бачити тобі більше щастя. Ні, навпаки, тепер ти нарешті зможеш побачити реальний шанс. Так і з Ганною, поки вона тут пускала на мене слину, вона, можливо, не помічала чудового хлопця, який їй ідеально підходить. Я ось теж не втрачаю надії зустріти ту саму. У мене було багато коханок, але з жодною з них не захотілося одружитися. Я чекаю чогось особливого, ексклюзивного, не схожу ні на кого іншого, тільки мою єдину зірку.

Відчуваю неприємні відчуття у шлунку і кидаю погляд на годинник. Ну, звичайно, вже давно час обідати. Щось я засидівся. Хапаю піджак, ключі від машини, вискакую в коридор, спускаюся на перший поверх і … опа – руда хамка. Прямо ніс до носа. Навіть кумедно, що вона не чекала мене тут побачити. Хоча має бути навпаки. Скільки ми вже не бачилися, чотири дні?

- А що це ми тут робимо посеред робочого дня? - Не даю я їй схаменутися. - Ой, вибачте, будь ласка, забув привітатися. Доброго дня, пані Бондар.

- Добрий він для вас. У мене ось теж назріло питання. Чому власник підприємства не знає, що у нього на виробництві не працює туалет? Ганьба, інших слів не знайти. Я не мушу терпіти потребу. Тому мені довелося шукати туалет в офісі. Само собою я не вклалася у відпущені десять хвилин, мені випишуть штраф, але винна насправді не я, а наш бос у надушеному піджаку, - плюється вона словами, задерши свій ніс. — А якщо в людини живіт скрутить, то що їй на вашу клумбу бігти? Негарно так жорстко використовувати людську працю, і при цьому не перейматися її зручностями. Вам не соромно?