Без дозволу у чужий світ

Доброго ранку

Частина перша 

Відчуття падіння було дивним, воно не припинялося. Дівчина озирнулася навколо, але вона не падала — вона неначе застигла у просторі, який був їй невідомим. З тілом щось відбувалося, але поворухнутися не виходило. І раптом — удар. Прийшла до тями дівчина вже лежачи на якійсь галявині. Встати не могла, тіло все ще не слухалося.

— Мрм... що сталося... голова...

Вона таки змогла підвестися. Голова боліла сильно, але біль потроху згасав.

— Що, чорт побери, сталося?

Вона сіла і спробувала згадати, що останнє пам'ятала, але не згадала майже нічого — всі спогади неначе просто зникли, навіть учорашній день згадати було неможливо.

— Так, добре, схоже, я таки сильно ударилася десь. Це може пояснювати цей біль.

Вона озирнула територію. Вона була у якійсь пустоші біля невеликої посадки, десь було чути дзюркіт води.

* І куди це мене так занесло. Потрібно... Стоп. А що потрібно? Я нічого не пам'ятаю. Так, спокійно, потрібно спочатку напевне глянути, чи є щось при мені.

Оглянувши себе, вона знайшла книжечку, на якій було написано «паспорт». Там було вказано ім'я «Неллі Маріена Рей», фото не було.

* Я ж навіть імені свого толком не можу згадати. І так, думаю, щось із цього може бути моїм іменем. Ну... Сподіваюсь. Чомусь Маріена і Неллі мені звучать найкраще. А що значить «Рей»? Хм... Думаю, допоки у всьому не розберуся, буду називати себе Неллі. До речі.

Порившись у інших кишенях, вона знайшла ще одну книжку. На ній не було надписів, але, відкривши її, Неллі зацікавилась. Усередині було три фото. На першому було троє дівчат, вони були на якомусь святі, всі троє були у досить гарних костюмах. Їхній вигляд здався Неллі знайомим, але все-таки вона не могла зрозуміти, хто вони. Обернувши фото, з іншого боку було написано: «Сьогодні ми святкуємо день народження Мелі. Нашій старушці вже 27». На іншому фото була вже лише одна дівчина зі світло-русявим волоссям. Вона була сфотографована на фоні невеликого столика, де стояв відкритий зошит, на стіні висіли якісь креслення проєктів, а над столиком було дві полиці з книгами. На одній було написано «Почитати», на іншій — «Мої».

На третьому фото знову була ця сама дівчина, що і на другому, тільки тепер біля неї стояв кремезний чоловік і трохи менша жінка. «Рей Меріена», «Неллі Маріена» і «Аврора Маріена».

* Як цікаво. Думаю, це мені знадобиться, поки що викидати це не буду.

Вона сховала обидві книжечки назад у кишені.

* Потрібно пошукати когось, може, хтось та мене упізнає. А якщо ні — то теж не біда, попрошу води. У горлі пересохло.

Неллі зробила кілька кроків уперед і одразу гепнулася на коліна.

— Аййй, ну що ж це зі мною, чого все так болить, уже не тільки голова. Все тіло.

Неллі з трудом, але таки змогла встати.

* Мені точно потрібно когось знайти. Бо щось мені стає тільки гірше.

І вона пішла на звук води. Дійшовши до річки, Неллі пішла за течією. І врешті-решт дійшла до невеликого поселення. От тільки підійшовши до вивіски, дівчина розгубилась. Вона не змогла прочитати назву. Все було якоюсь невідомою для неї мовою.

— Та ну, я неначе в інший світ потрапила. Хех. Забавно.

Неллі зайшла у поселення, але по дорозі їй не зустрівся ніхто. Взагалі. Жодної людини чи тварини. Зібравшись з духом, Неллі підійшла до одного будинку та постукала у вікно. Але їй ніхто не відчинив. Та і ззовні було видно, що будинок пустує. От тільки... через деякий час Неллі зрозуміла, що все поселення у прямому сенсі було покинуте.

— Мдаа... настільки зі мною ніхто бачитись не хоче. І куди всі подівались?

Сонце вже почало сідати за дерева.

* Ого, вже до ночі діло йде. Дивно. Я навіть не особо стомилася. Але лягти все-таки десь потрібно. Ну і раз тут ніхто не живе, то думаю, я можу влаштуватися в одній з цих розвалюх.

Неллі вибрала більш-менш цілий будинок і зайшла у нього. В середині було пусто. Та і не дивно. На старому комоді стояли свічки. Але сірників чи чогось такого Неллі не знайшла. Та просто сіла на землю під стіною.

— І от чому не можна, щоб було як у казці: ось так цьолкнув пальцями — і от тобі і вогонь.

Але коли вона цьолкнула пальцями, раптом з її руки з'явився вихор темнофіолетового кольору. Неллі вскочила на ноги і почала задкувати. Вихор ставав більшим. Дівчина вибігла з будинку і обернулася назад.

— Це ще що було...?

Бабах! Будинок спалахнув, а потім його просто розірвало. На щастя, якимось чудом Неллі не поранилась.

— Тепер я навіть рада, що тут ніхто не живе. Хоча... ремонтик тут все одно був потрібен.

* І що тепер робити? І що це взагалі було?

Неллі знову впала на коліна. Голова почала боліти сильніше. Було відчуття, неначе по ній чимось били.

— Ай... та що ж це... мені точно потрібно десь лягти. Вже все одно, що це було. Я відчуваю, що можу знову втратити свідомість.

Неллі, хитаючись, підвелася.

— Я вже сама з собою розмовляю. Взагалі класно.

Неллі побрела до іншого будинку. Двері там були замінені, але Неллі без особливих зусиль їх вибила одним ударом руки. Це було дивно. Але зараз вона про це не задумувалась і просто увійшла в середину. У середині будинку була піч, дзеркало, лавка і старі покривала. Проходячи повз дзеркало, дівчина завмерла. Де-не-де на її обличчі були темні символи, волосся було якимось сірим, та і очі теж. Також їй здалося, що її тіло неначе збільшилося.

* Не знаю чому, але я точно впевнена, що була менша. Та і коли я встигла пофарбуватися і ці татушки набити. Мені точно потрібно згадати, що було учора. Хоча б щось.

Голова почала паморочитись, свідомість мутніти. Неллі просто підійшла до купки покривал і гепнулась на них. Знову темрява. Тиша. Добре.
 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше